«Моє враження від Києва – «Вау!». Перше інтерв’ю з новим послом Ізраїлю в Україні

«Літак хотіли захопити й розбити разом з усіма, хто був на борту», – розповідає новий посол Ізраїлю в Україні Рої Розенбліт про надзвичайну ситуацію на рейсі авіакомпанії Flydubai з Дубая до Тель-Авіва, яка трапилася минулого тижня. Другий пілот під час польоту напав на командира екіпажу та фактично поставив під загрозу життя всіх 174 пасажирів. Літак вдалося врятувати завдяки кільком пасажирам, серед героїв опинилися сантехнік та стоматолог.

Але резонансна історія з літаком – не єдина тема в першому ексклюзивному інтерв’ю новопризначеного посла українським ЗМІ. Рої Розенбліт замінив на цій посаді Міхаеля Бродського, який очолював посольство з 2021 року і з яким раніше також спілкувався «Главком». 21 серпня 2026 року Розенбліт передав копії вірчих грамот заступнику міністра закордонних справ України Олександру Міщенку. Українське МЗС в цей день оголосило про початок дипломатичної місії нового амбасадора. 

Перші тижні роботи Розенбліта в Україні минули, м’яко кажучи, в дуже напруженій атмосфері – росіяни майже цілодобово тероризували українську столицю дронами та ракетами. Про це нагадує сам інтер’єр, в якому «Главком» записував це інтерв’ю. Спілкуватися з послом довелося в одному з підвалів ізраїльської амбасади у центрі столиці, куди дипломатам і співробітникам доводиться спускатися під час кожної з повітряних атак. Такий протокол безпеки.

На цьому тлі особливо актуально звучить питання: що Україна та Ізраїль, відомий своїм легендарним «Залізним куполом», можуть робити одне для одного у сфері протиповітряної оборони. За словами Розенбліта, в окремих аспектах Ізраїль має унікальний досвід, однак у деяких інших напрямках саме українці сьогодні випереджають світ. Водночас посол не розкриває деталей нинішнього діалогу між двома країнами щодо ППО, наголошуючи, що сам Ізраїль перебуває під постійною ракетною загрозою.

Відносини Києва та Єрусалима від початку повномасштабної війни складаються непросто. Україна неодноразово давала зрозуміти, що хотіла б бачити від Ізраїлю значно активнішу підтримку – передусім у військовій сфері, тоді як ізраїльське керівництво поводиться дуже обережно та намагається зайвий раз не дратувати Москву. Російське питання навіть призводить до дипломатичних конфліктів між нашими країнами. У квітні цього року Україна звинуватила Ізраїль у тому, що до ізраїльських портів допустили судна з пшеницею, яку, за даними української сторони, Росія вивезла з окупованих територій. Ізраїль у відповідь стверджував, що Україна не надала достатніх доказів походження вантажу.

В інтерв’ю «Главкому» Рої Розенбліт пояснює, чому ізраїльська влада не могла заборонити імпорт сумнівного зерна, прокоментував ситуацію навколо Тимура Міндіча та Олександра Цукермана, екстрадиції яких Україна очікує вже декілька місяців, а також виклав своє бачення подальшої співпраці двох держав у час війни.

«В Києві майже як у Тель-Авіві»

Пане посол, питання прозвучить, мабуть, дещо недоречно за нинішньої екстремальної безпекової ситуації в Києві. Але які ваші перші враження від української столиці?

Усі казали мені, що поїздка до Києва – це небезпечно. Усі попереджали, що Київ постійно обстрілюють: літають дрони та балістичні ракети. Те, про що мені забули сказати і що я відкрив для себе: Київ – прекрасне місто. Це чудове поєднання європейської та східної архітектури. І попри усі обстріли – це живе місто. Люди тут ходять до кав’ярень, мають шикарну моду, гарні зачіски та крутий спосіб життя. І усе це неабияк вражає. Тож моє перше враження було «Вау!». Я прожив в Єрусалимі більшу частину свого життя, але, знаєте, в Ізраїлі є різниця між єрусалимцями, які більш традиційні, і мешканцями Тель-Авіва, які більш модні та сучасні. Я думаю, в Києві майже як у Тель-Авіві в цьому сенсі.

Що приємно або неприємно здивувало вас тут, якщо не брати до уваги постійні обстріли?

Щодо того, що мене вразило в Україні: бачите, я люблю читати історію – це моє хобі. Я намагаюся зрозуміти її, щоб мати змогу дивитися на події з різних точок зору. В один із перших днів свого перебування в Києві, я відвідав Музей Другої світової війни. У цьому музеї можна побачити зрілий підхід до розуміння історії та її переосмислення: з одного боку – героїзм українців у складі радянських військ, що боролися з нацистами, а з іншого – наприклад, злочини, скоєні на українській землі проти єврейських громадян України в рамках Голокосту європейських євреїв. Українці кидають собі виклик: вони досліджують і переоцінюють речі, які раніше сприймалися як належне. Я переконаний, що саме такий шлях – шлях внутрішньої роботи – ми всі, як в Ізраїлі, так і в Україні, маємо пройти, щоб зрозуміти самих себе й прагнути кращого майбутнього.

Ізраїль, як і Україна, – держава, що веде запеклу війну. У нас іноді кажуть, що ізраїльтяни, мовляв,  живуть в таких умовах, як зараз українці, десятиліттями. Як би ви порівняли ситуацію з безпекою в наших країнах?

Насправді це важко порівнювати, тому що, коли я був солдатом в армії, то тривала війна в Перській затоці 1991 року. Ірак атакував нас ракетами, і це тривало близько півтора місяця. Нас обстрілювали, а ми не знали, що робити. Люди гинули постійно. У той час ми почувалися в небезпеці й дуже безпорадними.

Або візьмемо приклад з мого дитинства. Мені було шість років, коли почалася війна Судного дня (Йом-Кіпур) 1973 року. Сирія та Єгипет здійснили раптову атаку на нас саме в Йом-Кіпур – найсвятіший день єврейського календаря, що припав на шабат (суботу). Ракети малої дальності радянського виробництва, які використовували сирійці, впали на мій кібуц (добровільна сільськогосподарська комуна в Ізраїлі – «Главком»). Я виріс у кібуці, невеликій сільській громаді на півночі країни, і дуже добре пам’ятаю ті події. Спочатку було тихо, аж раптом повсюди завили сирени, а за кілька секунд пролунали шість потужних вибухів. Ракети були націлені на авіабазу за три-чотири кілометри від місця, де я тоді жив, але не влучили в ціль; одна з них повністю зруйнувала школу в сусідньому кібуці. Тоді я нічого не розумів. Ми з батьками були страшенно налякані. За кілька годин приїхала військова вантажівка й забрала мого батька, як і всіх інших дорослих чоловіків у тій місцевості, на фронт. Саме тому я так виразно пам’ятаю те відчуття безпорадності.

Коли я вже став дорослим, у 1991 році, це відчуття безпорадності повернулося: здавалося, що нічого не можна вдіяти (у січні–лютому 1991 року Ірак регулярно обстрілював ракетами ізраїльські міста – «Главком»).

Згодом ми знову почувалися в цілковитій безпеці. Ізраїль був захищений. Ми значно переважали ворога.

Але потім настало 7 жовтня 2023 року.

Обертаючись назад – тоді ніхто й уявити не міг, що наші мирні громади одного дня знову можуть бути атаковані. Усе змінилося 7 жовтня 2023 року, коли тисячі терористів із сектору Гази вдерлися на нашу територію та вчинили всі мислимі звірства: вбивали, катували, ґвалтували, розстрілювали й спалювали людей живцем. Тоді відчуття безпорадності знову повернулося. Думаю, це те, завдяки чому ми можемо почати розуміти, що відбувається в Україні та через що проходять українці. Чотири з половиною роки війни тут – це просто жахливо.

«Ми підтримуємо дипломатичні канали з Росією, як і більшість країн світу»

За нашою інформацією, ви були фактично безальтернативним кандидатом на конкурсі з вибору посла в Україні, оголошеному Міністерством закордонних справ Ізраїлю. Що саме вас привабило в цій роботі в охопленій війною державі?

Чому я обрав цю роботу? Насамперед тому, що я захоплююся дивовижною стійкістю та духом інновацій, які українці демонструють протягом останніх чотирьох з половиною років. Я хотів докластися до зусиль Ізраїлю співпрацювати з Україною та надати їй допомогу перед тими величезними викликами, з якими ви тут стикаєтесь.

Знаєте, від моменту здобуття незалежності у 1948 році, нам в Ізраїлі доводилося захищатися від ворогів, які переважали нас силами. Ми не мали жодних природних ресурсів, наша економіка трималася лише на сільському господарстві та апельсинах сорту «Яффа». Щоб вижити, ми мусили впроваджувати інновації та знаходити рішення для проблем, які здавалися безнадійними. Іншого вибору не було – інакше ми б просто припинили існування. Тож ми шукали нові шляхи: розробляли методи зрошення посушливих земель, робили наукові прориви, створювали принципово нові оборонні технології. У певний момент нам стало потрібно отримувати інформацію про військові об'єкти, розташовані за сотні кілометрів у глибині ворожої території, і ми розробили компактні камери, здатні робити знімки високої чіткості з висоти в десятки тисяч футів. Згодом цю ж технологію застосували в медицині: створили відеокамеру у формі таблетки, яку можна проковтнути, як звичайні ліки, і лікар може переглядати відео високої якості зсередини організму без потреби в хірургічному втручанні. Отже, стійкість перед лицем величезних викликів та інновації завжди були для нас, ізраїльтян, питанням виживання.

Спостерігаючи з Ізраїлю за подіями в Україні, я бачив ту дивовижну стійкість, яку демонструють українці. Приїхавши сюди, я зрозумів: люди попри все прагнуть жити повноцінним, наскільки це можливо, нормальним життям. Але я помітив ще дещо, про що раніше навіть не замислювався. Близько трьох тижнів тому я відвідав конференцію YES тут, у Києві, і був щиро вражений, дізнавшись, що Україна стала світовим лідером у певних технологічних сферах. Американці та європейці приїжджають сюди, щоб переймати досвід українських інженерів, які в найкоротші терміни розробили унікальні рішення з нуля.

Стійкість і рішучість перед лицем величезних викликів, інновації та наполегливість у вирішенні проблем, що здаються нездоланними, заради виживання – саме ці риси, як на мене, сьогодні визначають Українську державу та український народ. Саме ці риси формують ізраїльський дух – те, що допомогло нам вистояти від самих початків і перетворило Ізраїль на високотехнологічну «націю стартапів», якою ми є сьогодні. Тож для мене велика радість перебувати тут саме зараз і бачити, чим ми можемо поділитися одне з одним – наші країни та наші народи.

До того ж родина моєї дружини – з Прилук. Вони близько 100 років тому емігрували звідти до Ізраїлю.

Як ваша родина відреагувала на те, що ви поїдете до Києва? У місто, яке постійно обстрілюють росіяни.

Я працюю на дипломатичній службі Ізраїлю вже 32 роки, тож моя родина звикла до такого способу життя, хоча мені ніколи не доводилося стикатися (за межами Ізраїлю) з щоденними бомбардуваннями, подібними до тих, що відбуваються тут. Наразі моя сім’я мешкає в Ізраїлі, але дружина й молодша дитина, якій 19 років, приїжджали сюди на 10 днів. І їм тут дуже сподобалося. Вони полюбили це місто й були в захваті від Києва. Їм довелося повернутися до Єрусалима, оскільки на мого сина чекав призов до Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Зараз він проходить курс початкової військової підготовки.

На що вам порадив звернути особливу увагу ваш попередник, посол Михайло Бродський? І, до речі, де він працюватиме після України?

Посол Бродський, як і я, – кадровий дипломат, який багато років працював у міністерстві. Зараз він повернувся до центрального апарату в Єрусалимі. Наскільки мені відомо, він перебуває у відпустці й незабаром отримає нове призначення.

Головна порада, яку дав мені посол Бродський, – приїхати й побачити все на власні очі, адже багатство відносин між Ізраїлем та Україною важко описати кількома реченнями. І справді, на жодній із попередніх посад я не працював у країні, де відносини з Ізраїлем були б настільки тісними, як з Україною. Тут я постійно почуваюся як у колі сім’ї. Але є й сумні моменти. Буквально минулого тижня ми допомагали родині загиблого 14-річного Даніеля Уманського, який загинув у власному домі в Києві 25 вересня під час атаки безпілотника. Ми допомогли його сім’ї повернутися до Ізраїлю; вони хотіли поховати його там.

Я розмовляв із директором школи, де навчався Даніель, а також із його вчителькою. Виявилося, що директор свого часу також проходив навчання в Ізраїлі за однією з наших освітніх програм. Багато родин в Україні мають зв’язки з Ізраїлем, і так само чимало ізраїльтян пов’язані з Україною. Мені здається, що люди як в Ізраїлі, так і в Україні були глибоко шоковані загибеллю Даніеля. Вражає те, як сильно його любили діти, вчителі й усі навколо, і як глибоко вони досі переживають цю втрату. 14-річний хлопчик, відмінник, сидів біля вікна й робив домашнє завдання про Володимира Мономаха, коли в нього влучив дрон. Це неможливо зрозуміти...

Також директорка розповіла мені про семінар, який вона кілька років тому пройшла в Єрусалимі за програмою «Машав». Він був про те, як покращувати освіту навіть у екстремальних і надзвичайно складних умовах. Вона вважає, що ми можемо й надалі вчитися одне в одного, зважаючи на багатий досвід, який у цих питаннях здобули як Україна, так і Ізраїль.

Вважаю, що на тлі таких трагедій і травм ми повинні разом прагнути будувати щось нове – краще майбутнє для тих із нас, хто вижив. Ми плануємо й надалі це робити: наприклад, працюємо над проєктом майбутнього дитячого садка. Це ізраїльська ініціатива. Її мета – створити для найменших дітей кращі й тепліші умови для навчання й дорослішання в екстремальних обставинах.

Повертаючись до вашого попередника Михаеля Бродського: в інтерв'ю «Главкому» у листопаді 2024 року він сказав, що стосунки Ізраїлю з Росією непрості, але вона точно не ворог Ізраїлю. Ким є для вас Росія, особливо з огляду на те, що ви працювали радником в посольстві Ізраїлю в Москві?

Насправді, Росія є частиною моєї особистої біографії: там зростали мої діти, коли були маленькими. Але зараз я – посол Ізраїлю в Україні. Російський етап моєї професійної діяльності завершився давно – ще до 2014 року. Я тут, щоб представляти свою країну в Україні, і моє завдання – зрозуміти, що Ізраїль може зробити для України та що ми можемо зробити разом для наших двох країн і двох народів.

Якщо коротко, як би ви пояснили українцям, чому Ізраїль досі підтримує дипломатичний канал із Росією, яка є союзником ворогів вашої держави?

Дипломатія – це передусім відносини та взаємодія, і не обов’язково з тими, з ким ви погоджуєтеся. Ми підтримуємо дипломатичні канали з Росією, як і більшість країн світу. І знову ж таки, як посол Ізраїлю в Україні, я волію говорити про свою сферу діяльності – про те, що Ізраїль робить і планує робити для України. Чимало ізраїльтян прагнуть допомогти українському народові. Ми, як посольство Ізраїлю, вже багато зробили для України й плануємо зробити ще більше.

«Сантехнік та стоматолог врятували 174 пасажирів»

Увагу всього світу минулого тижня привернула історія з літаком Flydubai, що летів із Дубая до Тель-Авіва. Було здійснено спробу захопити повітряне судно та спрямувати його на землю. Що саме відомо ізраїльській стороні про події на борту?

Ця подія має важливе значення не лише для Близького Сходу чи Ізраїлю, а й для світової цивільної авіації загалом.

Йдеться про регулярний рейс еміратського авіаперевізника FlyDubai (дочірньої компанії Emirates) з Дубая до Тель-Авіва. Екіпаж складався з командира – громадянина Індії Сміта Мучхала – та другого пілота, громадянина Оману. Ізраїль, на жаль, був однією з перших країн, яка зіткнулася з тероризмом у цивільній авіації. Наші літаки та літаки з нашими громадянами захоплювали ще з початку 1970-х, тож ми вибудували цілу систему протидії. Багато хто пам'ятає літак Air France, який у 1976 році викрали на рейсі з Тель-Авіва: він приземлився в Уганді, і наші військові полетіли туди визволяти заручників. Таких випадків у нас було чимало, але останній інцидент усе одно нас вразив.

Схоже, що другий пілот був джихадистом або радикальним ісламістом, якому «промили мізки». Під час польоту він завдав ножового поранення пілоту-індійцю, намагаючись його вбити. Після цього він здійснив диверсію на борту літака, що летів на звичній висоті 34 тис. футів (близько 10,4 тис. м): протягом однієї хвилини лайнер стрімко знизився до висоти 14 тис. футів (близько 4,3 тис. м). Тобто за хвилину він втратив 20 тис. футів висоти. Якби це тривало довше, літак дуже швидко впав би на землю, і всі пасажири та члени екіпажу загинули б.

Індійський пілот, хоч і був поранений, якимось дивом зумів відчинити двері кабіни. У цей момент один із пасажирів, що прямував із бізнес-класу до вбиральні, помітив, що в кабіні пілотів відбувається щось недобре, і покликав на допомогу. Троє звичайних пасажирів-ізраїльтян увірвалися до кабіни. Зрозумівши ситуацію, вони відвели пораненого пілота вбік і змогли знешкодити другого пілота – громадянина Оману. Йому зв’язали руки, щоб він більше не міг нікому зашкодити. Але літак тим часом далі некеровано падав.

Один із цих трьох ізраїльтян – Янів Хаюн – за професією сантехнік. Він зазвичай має справу з кранами й опаленням, бо в Ізраїль теж скоро прийде зима. Напередодні ввечері він дивився на Netflix серіал про авіаційні катастрофи у світі. Тож він інтуїтивно зрозумів, що відбувається: потягнув на себе органи керування й зупинив пікірування літака – не маючи жодних знань про авіацію, окрім тих, що отримав із того серіалу.

Яніву вдалося певним чином стабілізувати літак, і тоді інший пасажир – стоматолог Шота Мосаєв, ізраїльтянин, який народився й виріс у Грузії, – узявся до справи. Як стоматолог, і взагалі як медик, він знав, що слід негайно зробити, аби зупинити кровотечу пораненого індійського пілота. Він врятував йому життя. Тим часом другий екіпаж, що перебував у хвостовій частині літака, щоб керувати літаком на зворотньому рейсі із Тель-Авіва до Дубая, перебрав на себе керування й успішно посадив літак у Саудівській Аравії. Там поранений пілот отримав подальшу медичну допомогу, другого пілота затримали для допиту, а решта пасажирів продовжили подорож до Ізраїлю іншим літаком, який надала авіакомпанія.

Є голлівудські фільми, де навчені пілоти-винищувачі або бійці спецназу рятують літаки від викрадення. Але тут звичайні громадяни Ізраїлю, які поверталися з відпустки – сантехнік, стоматолог та інші звичайні люди – врятували ситуацію. Вони зберегли життя 174 пасажирам, екіпажу та уникнули катастрофи за сценарієм 11 вересня.

Це справді дивовижно. Але саме так час від часу чинять ізраїльтяни: опинившись у небезпечній ситуації, яку навіть неможливо було собі уявити, вони, не вагаючись, беруть все у свої руки – бо більше нема кому це зробити, рятують ситуацію, рятують власне життя та життя інших людей. Так само вчинили й ті ізраїльтяни, які, дізнавшись про події перших годин 7 жовтня 2023 року, кидали свої домівки, брали зброю чи сідали у свої пікапи й рушали на південь, щоб урятувати якомога більше людей від терористів ХАМАСу. Здається, ніби в нашій ДНК закладено той талмудичний (єврейський традиційний) вислів: «Той, хто рятує одне людське життя, рятує цілий світ». І я вважаю, що останні чотири з половиною роки довели: українці теж мають цю рису – цю мужність, цю солідарність, цю здатність діяти в умовах небезпеки та рятувати власні життя й життя інших людей.

Водночас дивує те, що тероризм у сфері цивільної авіації та спроби викрадення літаків існують і досі – через стільки років після подій 11 вересня 2001 року. Нам в Ізраїлі й далі доводиться мати справу з терористами-джихадистами, яким «промили мізки»; радикалістами, яких іранський режим і його маріонетки відправляють вбивати невинних людей.

Чи є в Ізраїлю запитання до Об'єднаних Арабських Еміратів щодо безпеки польотів і контролю за екіпажами і чи звертався Ізраїль до влади ОАЕ з проханням пояснити, як така ситуація могла виникнути на борту?

До ОАЕ немає жодних запитань. Між ОАЕ та Ізраїлем щоденно є величезна кількість рейсів – щонайменше десять на добу. Наразі Дубай та Абу-Дабі є найпопулярнішими напрямками цивільної авіації для сполучення з Ізраїлем. Не можна очікувати, що уряд заглиблюватиметься в подробиці щодо кожного пілота чи другого пілота, які виконують рейси за цим маршрутом.

Ми дуже вдячні еміратцям за підписання «Авраамових угод» кілька років тому та за підтримку цивільного авіасполучення й нормальних відносин з Ізраїлем попри всі політичні події навколо. Про еміратців ми маємо казати лише добрі слова.

Пане посол, чи є у вас наразі інформація, яка дозволяла б пов'язати цей інцидент з терористичними організаціями?

Я не знаю, до якої саме організації належав цей другий пілот. Але жодна притомна людина, тим паче пілот, не вдарить ножем колегу посеред польоту й не спробує розбити літак, повний пасажирів. Тож можна лише припустити, що він був пов’язаний із якоюсь ісламістською джихадистською організацією. Саудівці досі його допитують, тому відповіді можуть незабаром з’явитися.

Йому, найімовірніше, промив мізки якийсь божевільний ісламістський проповідник, або він належав до джихадистської організації. Інакше його вчинок неможливо зрозуміти. Як і те, чому це сталося саме на рейсі з Дубая до Ізраїлю.

«У багатьох аспектах ППО українці зараз лідирують у світі й набагато нас випереджають»

Повернімося до України. Ізраїль має унікальний досвід у сфері протиповітряної оборони і саме системи ППО – це те, що Україна потребує найбільше. Чи обговорює Київ з Ізраїлем передачу або спільну розробку технологій для захисту українського неба, а також технологій протидії «шахедам» та іншим загрозам?

Ізраїль досі стикається з щоденними загрозами з боку Ірану та його проксі-сил: хуситів у Ємені, шиїтських збройних формувань в Іраку та «Хезболли» в Лівані, яка перебуває буквально за кілька метрів від нашого кордону. Українцям, ймовірно, важко уявити, наскільки малим є Ізраїль і наскільки близько до нас розташовані вороги. Перетнути Ізраїль зі сходу на захід – від річки Йордан до Середземного моря – можна щонайбільше за годину й двадцять хвилин. Для прикладу, щоб дістатися з Києва до Умані, потрібно учетверо більше часу.

І для Ізраїлю, і для України – Іран є значною частиною проблеми; водночас ми самі потребуємо засобів протиповітряної оборони. Діалог між Україною та Ізраїлем щодо цих та інших питань триває, однак я не можу вдаватися в подробиці цієї теми.

Міністерство закордонних справ України та посольство України в Ізраїлі проводили консультації з ізраїльською стороною щодо допомоги в організації щорічного паломництва до Умані. Зокрема, українська сторона просила захисні черевики, рукавиці, каски, пожежні шоломи, аптечки, генератори, обладнання для туалетних наметів… За словами членів парламентської групи дружби з Ізраїлем, цієї допомоги не надали, хоча, за наявною інформацією, її обіцяли. Чому так сталося?

Наразі ми намагаємося зосередитися на обладнанні, запит на яке надійшов від Державної служби з надзвичайних ситуацій, Черкаської області, наших друзів із Посольства України в Ізраїлі та парламентської групи дружби. Водночас це обладнання має бути корисним як під час майбутнього паломництва до Умані, так і протягом решти року. Воно не обов’язково має слугувати виключно ізраїльським паломникам. Воно має служити українцям, які живуть тут 12 місяців, 365 днів на рік.  Ми допомагаємо Україні та українському народові не заради ізраїльських паломників, а заради самих українців.

Надходили конкретні запити про допомогу. Ви згадували Міхаеля Бродського: коли він очолював посольство, ми надали значну допомогу Київській області та іншим регіонам. Йшлося, зокрема, про павербанки для підтримки під час відключень електроенергії, системи очищення води та багато іншого. Посольство справді зробило дуже багато. Нещодавно – протягом останніх кількох тижнів – ми отримали запит на обладнання для Умані й зараз опрацьовуємо його. Ми вже зібрали цінові пропозиції на необхідні позиції та обговорили потреби ДСНС як на національному рівні, так і на рівні Черкаської області, уточнюючи, що саме ми можемо надати, а що – ні. Ми працюємо над цим.

Доповнення представника посольства: Запит надійшов за кілька тижнів до цьогорічного паломництва до Умані, тож ми не встигли виконати його заздалегідь. Через правила закупівель, які діють для державних органів, ми не можемо зробити це за один день. Тому ми досі над цим працюємо, просто раніше не вистачило часу.

«Наші імпортери більше не купують зерно, якщо є підозра, що воно було викрадене з України»

Навесні між Україною та Ізраїлем виник серйозний дипломатичний конфлікт через зерно з окупованих Росією територій. Чи вважає Ізраїль, що це питання сьогодні вирішене, і чи можете ви гарантувати Україні, що ізраїльський ринок не прийматиме зерно, яке Росія незаконно вивезла з окупованих територій?

Це була дещо дивна криза. По-перше, звинувачення звучали й на адресу інших країн, які нібито купували вкрадене в України зерно. Деталей я не маю, але такої кризи з тими країнами не виникало.

По-друге, Ізраїль, добре це чи погано, має західну економіку, і закупівля зерна повністю належить приватному сектору. Якщо ізраїльський імпортер хоче купити зерно, а це суперечить міжнародному праву, хтось має довести це в суді й вимагати, щоб імпортер цього не робив.

Наскільки я пам'ятаю, нашому уряду надали певні докази вже після того, як судно почало розвантажуватися в порту Хайфи, а сам процес тривав кілька днів. Потім справа потрапила до суду, а це потребує часу. Я, на жаль, не можу втручатися в рішення суду. Але зрештою вантаж в Ізраїлі не залишився: його повернули на судно, і судно покинуло Ізраїль. Згодом самі імпортери вирішили більше не купувати зерно, якщо є підозра, що воно було викрадене з України.

Доповнення представника посольства: Посол також хоче сказати, що існує офіційний порядок подання скарг і доказів у правових питаннях між державами. У цьому випадку українська сторона трохи запізнилася зі скаргою та доказами: у першому випадку зерно вже було продане. До того ж, слід користуватися належними правовими каналами, а не публікаціями в Twitter чи Facebook. Існує офіційний шлях подання скарги, бо Ізраїль є правовою державою, де уряд не може просто конфіскувати вантаж.

Нас дещо здивувало, що ця тема з'явилася в пресі ще до того, як ми отримали будь-які докази в письмовому вигляді для наших судів. Але, гадаю, зараз це вже позаду. Ми вважаємо Україну дуже дружньою до Ізраїлю державою. Українська влада знає, як зв’язатися з нашими відповідними відомствами – і навпаки, тож ми здатні вирішувати питання, навіть складні.

Також хочу висловити вдячність Офісу першої леді, який протягом останніх днів тісно співпрацював із нами у зв’язку з трагедією Даніеля Уманського. Попри те, що в Ізраїлі були святкові дні, ми мобілізували всіх фахівців, відповідальних за юридичні питання, щоб організувати перевезення тіла покійного Даніеля до Ізраїлю для поховання. В Україні Офіс першої леді надав величезну допомогу з усіма процедурами, адже без їхнього сприяння це завдання було б неможливо виконати. Ми працювали разом протягом вихідних і у свята, роблячи все можливе, щоб бодай трохи полегшити горе родини. Тож ми вміємо працювати разом.

Україна вже кілька місяців чекає на відповідь Ізраїлю щодо екстрадиції Тимура Міндіча та Олександра Цукермана, які підозрюються у вчиненні корупційних злочинів і оголошені у розшук. Чому досі немає офіційної відповіді і чи готовий Ізраїль допомогти Україні в досягненні правосуддя у цій справі? Можливо, у вас є якась інформація?

Я не маю інформації щодо конкретних ізраїльських чи українських громадян, особливо коли йдеться про судові процедури. Ми, як і Україна, – правова держава. Якщо є процедури, запити чи будь-що, пов'язане з тим чи іншим громадянином Ізраїлю, це має розглядатися в належному порядку відповідними органами, а не бути предметом моїх публічних заяв.

Микола Підвезяний,
Данило Муринський,
«Главком»