«Невже це 90? Боже мій! Не думалось, що пощастить дожити». Вадим Крищенко – ювілейне інтерв’ю

Людина-епоха, геніальний майстер слова, автор тисячі віршів, покладених на музику. Його пісні часто вважають народними. Все це про Вадима Крищенка. 1 квітня легендарний поет-пісняр, народний артист та один з головних хітмейкерів сучасної України відзначає 90-річчя. 

«Главком» зустрівся з Вадимом Дмитровичем напередодні свята в його офісі. Вихідний день, перша половина дня… Поет працює попри поважний вік. У кабінеті – портрет Шевченка, ікони, численні нагороди, книги, фотоальбоми, подарунки, серед яких картина та бюст самого Крищенка. Поруч з робочим місцем великий CD-програвач. Господар його використовує за прямим призначенням навіть під час розмови.

В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Вадим Крищенко розповідає про своє життя, в якому було багато лиха, про свої шлягери, які десятиліттями годують провідних артистів, ділиться спогадами про зірок минулого, відверто розповідає про своїх колег та ділиться деталями великого концерту, який на честь його ювілею 12 квітня проведе Палац «Україна».

«Як дізнався список артистів, стало трошки гірко»

Вадиме Дмитровичу, вітати Вас будемо 1 квітня. Як почуваєтеся напередодні такої дати? Як сприймаєте свій вік?

Складно сказати. Дозвольте, почну з одного маленького вірша.

Невже це 90? Боже мій,
Не думалось, що пощастить дожити.
Та пересиливши життєвий буревій
Іще стою, хоча й громами битий.
Іще вклоняюсь завтрашньому дню,
Добра бажаю, і землі, і людям,
І нашій вдачі, міці і вогню,
З надією, що так воно і буде.
То будьмо в радості, допоки ми живі.
А про сумне сьогодні ані слова.
Тримаймо Божу віру в голові,
А решта все – це суєти полова.
Творім себе без зайвих протиріч
З шанобою до батьківської хати.
Оце у сяйві сьогоденних стріч
Вам, українці, хочу я сказати.

Не можу сказати, що почуваюся відмінно. Але мені ж – 90 років. Життя склалося по-різному. Ще малим хлопцем залишився сиротою, без мами. Дуже рано померла моя дружина, у 48 років. Залишилися двоє хлопців. Старший син їде в Америку. Я залишаюся з меншим, неповнолітнім сином. Він трохи збився з дороги, почав вживати наркотики, і весь час я йому підставляв руку по життю. Страшно це все розказувати…

Була у мене й хвороба з фатальним діагнозом. Але завдяки золотим рукам такого відомого хірурга, як Олександр Шалімов, я ще живий.

Багато лиха було. Здавалося б, життя далеко не слалося килимом. Багатьох друзів, як от Бориса Олійника, вже немає… Але я живий.

То я щасливий? Абсолютно щасливий!

Дивися (звертається до себе – «Главком»), тебе люди люблять! Може, не дуже шанує влада. Але це таке. Для кожної людини, для митця, важливе не звання. Хоча і звання в мене є. Головне – ім'я. Я, як кажуть, якоюсь мірою відбувся. Відбувся, і слава Богу.

Вірш, який ви щойно прочитали, прозвучить на концерті 12 квітня? 

Не знаю. Ще питання, чи дадуть мені вийти на сцену. Я то ще ходжу. Але коли йду – мене хитає. Боюся, можу впасти. Може, із залу з місця щось казатиму. А піднятися на велику сцену, коли перед тобою 3800 людей, то і в здорових голова крутиться. А у мене такий «літак»...

Раніше «Палац Україна» виділяв поважним артистам, для яких організовував концерт, гонорар, натомість повністю брав на себе організацію заходу. Як зараз?

Довго йшла розмова з Сергієм Перманом (художній керівник Палацу «Україна», експродюсер Ані Лорак – «Главком»). Він пропонував організувати концерт восени. Я відповів: не знаю чи доживу, так що дивіться. Потім він запропонував 12 квітня. Робитиме цей концерт режисерка Марина Коломієць. Вона створювала й попередні мої концерти. Щодо тих, хто виступатиме: коли дізнався список артистів, який запропонував «Палац Україна», стало трошки гірко. Бо я маю своїх друзів, які мали би виступити в цей день, але я не побачив їх у переліку. Багато артистів почали мене питати, чому їх немає? Ми ж з ними такі близькі. Так вийшло! Уже багато з ким посварений через це. Відповідаю їм: я не винуватий, бо не я роблю концерт, а Палац робить.

Афіша Палацу «Україна»

фото: palac.com.ua

Кого ви б хотіли бачити на концерті, але не побачите?

У мене є молоді виконавці… Діма Андрієць – непоганий хлопець, я не зміг його протиснути у цей концерт. Я так зрозумів, що Сергій Олександрович (Перман), чи хтось біля нього, вирішили, що мають виступити такі артисти, щоби мати можливість покрити витрати на організацію концерту.

Але Бобула також нема в афіші вашого ювілейного концерту. А він артист касовий. Сам легко збирає Палац.

(Бере паузу) Я кажу: «Іво, всі гроші не заробиш, може, приїдеш (на концерт)?». «Ой, там заплановано…». Ну, не будемо про лихе казати. (Саме 12 квітня Бобул оголосив сольник у Черкасах – «Главком»).

Тобто ви таки трошки образились? Іво Бобул – все ж таки один з головних виконавців ваших пісень…

Звичайно. Думаю, що 90 років – вагома дата у товариша, який зробив йому всі знані пісні.

«Василь Зінкевич – непередбачуваний»

Зате в афіші концерту є Василь Зінкевич – легенда, суперзірка особливий артист, який не часто виступає у Києві тепер.

Він непередбачуваний. На кожну хвилину може сказати «я не приїду». Він був у 2015 році на моєму концерті, а далі – ні, хоч обіцянок було багато. Надзвичайно дивний чоловік. Але йому все можна пробачити. Він залишається лідером української пісні, як би хто що не казав. Його тембр голосу, вміння його поставити.

Я не хочу порівнювати. Було вічне змагання між ним і Назарієм Яремчуком... Я більше тулився до Назара, він щирішим був…

Ви трошки дорікнули владі, що вона, «може, не дуже шанує». Але для вас готується концерт. А Василь Іванович Зінкевич не удостоївся такого ні на 70, ні на 75. І ось 1 травня він святкуватиме 80. Знову жодних концертів на честь легендарного співака не заплановано. Як думаєте, чому так?

Кілька разів було, що Роман Недзельський (попередній керівник Палацу «Україна» – «Главком») йому пропонував зробити концерт. Але він відмовлявся…

Якщо озирнутися назад, яка з влад на вашому віку була найбільш прихильною до українського митця?

(після паузи) Влада під керівництвом Віктора Андрійовича Ющенка. Вони згадували всіх, нагородили усіх достойників. Дмитро Гнатюк був Героєм соціалістичної праці, але не був Героєм України. Ющенко йому присвоїв це звання.

Багато разів мене подавали на народного артиста. І тут трошки нонсенс, бо поет… – народний артист. Але цей напрямок проклав Юра Рибчинський. Як це трапилося? Кобзон зайшов до Кучми і каже: «Давай Юрі дамо народного артиста». Тоді і дали. А якщо дали одному, то чому не давати іншому? Я отримав народного артиста, коли мені було вже за 70. Я не дуже переймаюся за звання. Але у нас люди сприймають це добре: думають, коли звучить «народний артист України», що це величина!

Але є Михайло Брунський (співак з рідкісним для чоловіків голосом альтіно-контратенор, яким довгі роки опікувався Вадим Крищенко – «Главком»), який гарно співає, але він не народний артист.

До речі, ви дуже допомагали Брунському, він виступав на ваших концертах часто і саме завдяки їм його знає публіка.

Я його виводив в люди. Брунський зараз в Об’єднаних Арабських Еміратах. Він давно туди поїхав… Першим у світі він заспівав українською мовою в оперному театрі у Дубаї. Окрім того, його особливий голос дуже подобався китайцям, його запрошували на концерти. Знаю, що виступив на концерті для посольства і отримав за виступ гонорар, який дав можливість прожити рік. Він там винаймає квартиру, не шикує, але зароблені гроші дозволяють жити і відпочивати. 

Кого ще з артистів так підтримували, кому дали путівку в життя?

Білоножку простягнув руку, Бобулу простягнув. У нього вісім пісень, які мають мільйони переглядів, це все пісні на мої вірші: «Берег любові» – також це мої вірші. Він по закордонах з нею їздив.

Ви народилися 1 квітня. Вас в цей день вітали оригінально, розіграшами?

У календарі 1 квітня – День дурнів. Я дуже з посмішкою його зустрічаю, бо в цей день народився Микола Гоголь. Та й Крищенко народився. Розіграшами не вітали. Один мудрий чоловік сказав, що ювілеї до 70-ти років кожні 10 років святкуєш, після 70-ти кожні п’ять. А після 80 – кожен рік ювілейний. І от було мені 88, 89. Хоча б один дзвіночок з Міністерства культури був. Не було. Хоча раніше був час: майже кожен рік були дзвінки. Обов'язково міністри вітали. Навіть Янукович посилав вітання… Зрозуміло, що йому там хтось підказував, але таке було.

Я, на жаль, живу один. Діти, на жаль, не такі близькі до мене, як хотілося.

Поруч із вами завжди Інна Павленко… Вас пов’язує не лише робота?

Це мій арт-директор. Вона енергійна, багато зробила для мене. Знаєте, колись у мене такий вірш був: «коли у двох переполох, то краще в самоті».

Інна Павленко та Вадим Крищенко

фото Іннм Павленко

Одне діло працювати разом, а друге – брати якісь зобов'язання. Одне з основних правил (життя) каже: після 80-ти не намагайтесь змінити свій сімейний статус. Адже це незвично для людини, яка вже звикла до такого статусу, як у мене зараз, а міняти його у кінці життя на якийсь інший важко. Інна багато робить для того, щоби публікувати в інтернеті матеріали про мене, упорядкувати архів. А відомим Крищенко був і до знайомства з Інною Павлівною (посміхається).

Ви автор понад тисячі віршів, покладених на музику. Які пісні ви би внесли до своєї персональної золотої колекції?

Люди по-різному оцінюють. Один каже, що ця моя улюблена пісня, інших вказує на іншу. Якось один колега сказав мені: «Вадиме, не треба 100 пісень, які звучать один раз, треба одну пісню, яка звучить 100 разів». Буває, написав одну «Гуцулка Ксеня» і вона живе.

Якщо говорити про «золоту колецію», то це пісні, що співає Іво Бобулю. «Берег любові», наприклад, виконаний у дуеті з Лілією Сандулесою, здобув колосальну популярність. Навіть їхня програма «Берег любові через роки» минулого року збирала повні зали в Одесі, Миколаєві. Це було щось неймовірне. Кращого дуету (Іво Бобул і Лілія Сандулеса), що би і як би хто не казав, поки що в Україні немає.

«Главком» до 30 річниці незалежності опублікував Сотню золотих хітів. До неї увійшли і ваш «Берег любові», і «Родина» Назарія Яремчука, і «Це мій рідний край», яку співає Світлана Весна... Ці пісні також входять до вашої золотої десятки?

Я дивлюся на те, які пісні люди люблять. Бобул співає і дуже багатьом подобається «А вже осінь прийшла у мій сад». Особливо в останні роки вона у ТікТок набрала популярності. Це якась друга хвиля популярності. Мені казали, що «душу перевертає ця пісня». Дякую, кажу, але хай не переверне, хай душа залишиться. Бобул співає ще «Розмова з тобою». І що би не казали, одна з найкращих про Україну – «Одна-єдина».

Мені ще подобається «Пізня зустріч» (дует Бобула і Сандулеси). Ще в народі дуже популярна пісня «Вишенька-черешенька», яку співає квартет «Гетьман». Спочатку я їм запропонував цю пісню, а вони сказали, що не дуже вона їм підходить... А я навіть свої гроші вклав у її запис. А зараз вони кажуть: «Дякуємо вам, дорогий Вадиме Дмитровичу, за пісню, яка нас годує».

Ще до списку може увійти пісня «Листопад» Оксани Білозір. Також – «Білі нарциси». Її спершу заспівала Лілія Сандулеса, а потім Софія Ротару.

Колись я поїхав у Крим і увечері виходжу на набережну, а на всіх майданчиках звучать «Білі нарциси». А далі з'явилася у Ротару російськомовна «Лаванда», і вона якось перекрила цей успіх.

Лілія Сандулеса має ще одну одну дуже щемливу пісню «Хочу бути коханою». Така ніжна. Величезну кількість переглядів (на веб-платформах) має Брунський з піснями «Незнайомка», «Цей світ без тебе», «Пам'ятаймо», де про воїнів співається. І потім таке ще «Мамо, мамо, не плачте». Усіх не згадаєш.

Ваша пісня «Ласкаво просимо» у виконанні Оксани Білозір написана за Радянського Союзу. Вона дуже популярна, звучить донині по радіо. Цікаво ось що, у ній є рядки про братерство, дружбу… Скажіть, будь ласка, ви колись писали пісні на замовлення партії?

Ні. Ігор Білозір (композитор, загинув 2000 року – «Главком»), коли ми обговорювали ідею пісні, пояснював, що наші колективи і виконавці почали виїжджати за кордон. Їм хочеться співати пісні не такі радянські патріотичні тексти, а щось про українську щирість, українську душу, українську гостинність. Я написав слова, він відповів, що підходять. Він створив музику. І тоді майже кожен колектив, який виїжджав за кордон, мав виконувати або «Ласкаво просимо», або «Хай щастить, вам люди добрі».  

Я на замовлення партії не писав.

А просто на замовлення працюєте?

А так на замовлення писав багато пісень, адже я поет, який хоче їсти не тільки суп, а й печеню. Часом хочу привітати когось піснею.

Написав, наприклад, на замовлення нашій ДАІ. Начальник ДАІ сказав, що хороша пісня. І виписав мені перепустку, вручив її зі словами про те, що де б мене не зупинили, я зможу її показати і мене пропустять. Я подякував. Але, кажу, є один момент: у мене просто нема машини. І він тоді взяв свою візитку і написав щось на ній і поставив печатку. Я поклав цю візитку собі в кишеню.

Колись був ремонт дороги від мосту Патона до Ленінградської площі (нині Дарницька), там проходила об'їзна дорога. Бачу, забито все. Була вузенька смужка, щоби пройти, проїхати. Мабуть, депутатам великим лиш дозволялося проїхати. Мене підвозили «Москвичем». Думаю, спробую. Запитав, чи можна нам проїхати? Мені відмовили. А тоді я кажу, що ось такий документ маю, і показав цю візитку з печаткою. То нас і пропустили. Бачте, знадобилася візитка (посміхається).

А які з пісень, що вам замовляли, принесли дійсно великий гонорар?

Не приносили мені тексти великих доходів. Коли ВААП (Всеукраїнське агентство авторських прав) працювало, тоді важливо було дати пісню хорошому виконавцю, і від цього тобі щось «капало». Як на мене, найбільші гонорари одержував Микола Мозговий за пісню «Край, мій рідний край». Але я одержував завжди достойно також. Дуже важливо, якщо пісня потрапить і зачепиться в ресторані, наприклад. Але я не був ніколи багатим. Працював, відкладав все на колись. І в Радянському Союзі якось зібрав 70 тис. карбованців. На них сім автомобілів «Волга» можна було купити. А потім – бац, і все пропало, згоріли гроші.

Потім знову збирав-збирав, концерти були. Поніс у банк «Форум» $250 тис. Ніби все нормально, старість забезпечена. А «Форум» збанкрутував і я повернув собі тільки 200 тис. грн. Зараз живу на пенсію. Пенсія народного артиста – 15 тис. грн. Зі мною живе син, який не працює, у якого хвороба (наркозалежність). То ж 15 тис. маю розділити на двох. Є у мене друзі: хтось картоплі привезе, хтось якось ще підсобить.

Вадиме Дмитровичу, але ж ваші пісні звучать, артисти з ними активно гастролюють, особливо тепер. Це мало б приносити якісь кошти?

Зараз трошки краще. Є в мене людина, Юра Августінов, він слідкує за моєю творчістю, піснями, що використовуються. От перед «Євробаченням» у мене взяли пісню «Усміхнися мені», яку співав Назарій Яремчук. Я – автор тексту, автор музики – Володимир Шабашевич, він живе зараз в Канаді. І «Суспільне» дало $800 на двох. Сказали, що більше коштів не мають. То я отримаю $400.

А як будуються ділові стосунки з артистами? Вони приходять до вас, купують тексти?

Ні. Я кожному артисту, які співають мої пісні, безплатно давав їх раніше. Але за умови: коли мені треба, вони співатимуть безплатно. Зараз вже підходи інші. Моє покоління авторів і виконавців старіє. Я вже до нової тусовки не увійду. А зі старими я дотримуюся тих ділових традицій, які були.

Зараз хвиля підйому української пісні, дуже багато молодих повертаються до творчості з минулого. До вас звертаються молоді співаки з пропозиціями?

Я вирішив, оскільки я не зовсім умілий менеджер, людина старого покоління, то Юрій Августінов відслідковує, якщо мої пісні використовують. За цим слідкує також Інна Павленко.

У відомому фільмі «Вогнем і мечем» була використана ваша пісня без дозволу. Чим завершилася та історія?

Ніхто не заступився. Ми зверталися до юристів (Один з саундтреків до фільму – «Наливаймо, браття» Вадима Крищенка і Віктора Лісовола було використано у стрічці без жодного дозволу чи згадки про авторів). Тоді був ще живим композитор Віктор Лісовол, автор музики. То юристи порадили звернутися до польського правосуддя, але сказали, це коштуватиме нам $50 тис., а одержите ви $100 тис. Я думаю, що юридична сила в Єжи Гофмана (польський кінорежисер і сценарист, який зняв фільм «Вогнем і мечем») була значно сильніша, ніж наша. Тому воно затихло, як ми не билися...

«Софія Ротару у житті не така приємна, як на сцені»

Вадиме Дмитровичу, ви згадали вище історію про те, як Ротару захотіла заспівати пісню, яку вже виконувала Лілія Сандулеса. Мова про «Білі нарциси». У цій історії ви як автор могли не дозволити це робити?

Софія Михайлівна дуже жорстка. І в житті вона не така приємна, як на сцені. Ми з (автором музики) Геннадієм Татарченком, сказали Софії, що «Білі нарциси» виконувала Лілія Сандулеса. Ротару відповіла: «Мені байдуже, хто там виконував. Я її беру. І все». Лілія, по-моєму, навіть і не скаржилася. Вона набагато делікатніша.

Ротару і Сандулеса – землячки, народилися в одному селі на Буковині. Ви бачили тоді якусь конкуренцію між ними?

На якомусь конкурсі, де Ротару була в журі, Ліля підійшла до неї і звернулася: «Софіє, ми ж земляки, підтримай мене». Потім Лілі переказали, що Соня замість підтримки поставила іншим членам журі ультиматум: «Якщо ви її пропустите, тоді я не хочу з вами працювати». Я не розумію, чому було таке ставлення.

Як на мене, то в українській естраді немає такого голосу, як у Лілі. Такий м'який – сама ніжність. А ми просто не вміємо своє цінувати. Їй просто треба було б таку пісню дати, щоб зазвучала.

Лілія Сандулеса традиційно бере участь у ваших творчих вечорах. А чи запрошували ви колись Софію Ротару?

Ні, не запрошував.

Я працював з прекрасним аранжувальником Андрієм Остапенком. Він, наприклад, робив Оксані Білозір «Листопад». Андрій довгий час був клавішником у Софії Михайлівни. То казав, що вона надзвичайно складна людина. Я не знаю деталей, але відомо, що вона посадила (до в’язниці) свою директорку (колишня помічниця народної артистки Софії Ротару Ольга Коняхіна провела три роки у в'язниці за шахрайство). Мене спитали недавно на «Суспільному» про те, як я ставлюся до Софії Ротару, адже вона нічого злого не каже про те, що Росія напала на Україну, як оцінюєте її дії? Я відповів, що Софія Ротару, безперечно, дуже талановита. 30 чи 40 років ділити перше і друге місця з Аллою Пугачовою, ділити Олімп пісенний у такій країні як  Радянський Союз, це треба мати надзвичайний талант. Але в мене існує єдиний критерій оцінки і любові, і нелюбові до митця. Його ставлення  до моєї землі, до моєї України. Підтримує він Україну, чи не підтримує? Якщо він підтримує – він мій друг, товариш, сестра і брат. Якщо не підтримує, я його виганяю геть зі свого серця.

Знаєте, я у своїй пісенній творчості не написав жодної пісні російською?

Так, це відомий факт. Але дехто із артистів, з якими ви працювали, ваших партнерів-композиторів, проявив себе у ці складні для України часи, м’яко кажучи, не патріотично… Згадувати історію Олександра Сєрова, який також починав з ваших пісень, не будемо. Але, наприклад, у вас є спільна пісня із композитором Ніколо Петрашем. Ви знаєте, де зараз перебуває цей чоловік? Чи слідкували за його висловлюваннями ще до повномасштабного російського вторгнення?

Не знаю, де він, не слідкував. Він мені був не близький. Він захотів цю пісню написати («Батьківська хата»), і я захотів трошки заробити. Цю пісню хотіли дати Поплавському, готували йому. І він хотів. Написали. Потім Поплавському щось вона вже не підійшла, і тоді виконав її Діма Андрієць. І, власне кажучи, більше я не стикався (з Ніколо Петрашем).  

Серед артистів, яким ви дуже допомагали, був і Павло Мрежук. Але тепер цей співак відомий не своїми піснями, «Я – України син», наприклад, а проросійськими висловлюваннями… Що ви тепер скажете про цього чоловіка?

Бог цій людині дав все. Фізичні дані, високий, прекрасний голос, талант. Але якось розуму, уміння використати свій талант не дав.

Це особлива тема. Без перебільшення саме ви вивели цю людину на велику сцену, дали репертуар. Яка історія вашого знайомства?

Приходить до мене колись композитор Остап Гавриш. «Вадиме Дмитровичу, є в Житомирі один хлопець, співає в ресторанах. Ну, по-моєму, непогано співає, гарно. Давайте йому допоможемо». Кажу Остапу: нехай приїде, подивлюся. Приїжджає до мене гарний хлопець, під бокс пострижений. Він мені поспівав. Я послухав. Попросив його навести лад із зубами, прибрати «фікси», зачіску зробити. Він потім вдруге приїхав. Ми цього хлопця приголубили. Винайняли йому квартиру: він з двома дітьми, жінкою переїхали до Києва, жили на Оболоні років два-три.

Потім він поїхав на «Слов'янський базар». Я звернувся до Бориса Шарварка (режисер масштабних свят, генеральний директор і художній керівник Всеукраїнського державного центру фестивалів і концертних програм. Помер у 2002 році). Кажу: Борисе Георгійовичу, це ваш земляк (хоч народився у Вінниці, але все життя в Житомирі прожив), давайте трішки підтримаємо. Мрежук тоді ще не підготовлений був, але таки поїхав. Йому здалося, що він вже може. Там йому дали… грамоту. А він по п'янці взяв, викинув цю грамоту. Доповіли Борису Георгійовичу, що цей земляк наробив.

«Павло, що ти там наробив? Щоб я його не бачив, щоб він щез з моїх очей», – кричав Шарварко.

Потім я пішов перепрошувати, казав, що земляк цей прийшов, аби упасти перед вами на коліна, перепросити. І Шарварко забув ту образу…

Потім, пам’ятаю, я ходив до Адміністрації президента, до заступника Медведчука. Теж просив хлопця підтримати. Так тоді дали йому заслуженого.

На концерті «Пісенний вернісаж», пам’ятаю, вручають мені орден. І Олександр Омельченко (голова КМДА у 1996-2006 роках – «Главком») був. Ми всі зібралися у директорській ложі за фуршетом. Омельченко розповідає, що місто виділило сім квартир безплатно митцям. Я відважуюся і кажу йому знову те саме: а чи можете підтримати чоловіка, який повторив вашу біографію, народився на Вінниччині, а жив у Житомирщині.

Далі був такий діалог:

– А хто це такий?

– Мрежук. Співає пісні, і про Київ також.

– А він де?

– Я його покличу. Десь в буфеті.

Всі бігають, шукають Павла, приводять його до Омельченка. Олександр Олександрович йому каже: ось тебе Крищенко розхвалював… Так Мрежук й одержав квартиру площею 100 метрів квадратних в цегляному будинку на Лівому березі. У тому будинку колись і депутати Верховної Ради жили.

Урешті Мрежук не оцінив усе, що ви для нього зробили і що дала йому Україна. Як ви поясните його висловлювання, звідки це все взялося у артиста, який з найбільших сцен співав ваші рядки «Я України син, і щиро-гордий цим. Ні, в серці не потух її незборний дух…»?

Я теж не знаю. Він потрапив в алкозалежність. Бувало, приходить і питає, Дмитровичу, чи є у вас щось трохи (випити)? Пояснював, що зуб болить, тому йому начебто дуже треба. Я йому кажу, що це не зуб, це голова в тебе не в порядку. Потім він почав говорити, що виступає проти української церкви. Я відповів, що не хочу цього слухати… Якось подзвонив мені редактор газети «Кримська світлиця» і каже, що на Мрежука до суду подаватиме. Бо його донька прийшла до Мрежука щось з ним записувати, а він її мало не зґвалтував. Він потім виправдовувався, що немає на ній де печатки ставити. Та яке твоє діло! Словом, це була наша гордість (Мрежук), а зараз стала наша ганьба.

Він зв'язався з композитором Володимиром Бистряковим (перебрався з України до Німеччини – «Главком»), антиукраїнцем. То він Мрежука і підбивав...

Зараз у вас є якийсь контакт з цим артистом?

Він уникає, якось боїться мене.

Безперечно, Україна багата талантами. Безперечно, з вами працювали дуже гарні артисти. На вашу думку, хто з них є найбільш недооціненим, недолюбленим?

На мою думку, серед таких Тетяна Піскарьова.

Доводилося чути історію про те, що на якомусь з конкурсів Алла Пугачова засудила цю співачку, і навіть знайшла виправдання цьому, сказавши, що такою красивою не можна бути на сцені.

Ви розумієте, вона і красива, дуже фотогенічна, і талановита. Вона також свого часу виконувала пісню з Бобулом «Берег любові».

Ну, Бобул ділив цей «Берег любові» після Лілії Сандулеси не лише з Піскарьовою. Наприклад, він виконував кілька пісень з молодою співачкою Анастасією Лавриненко. Куди зникла ця артистка, адже вона тривалий час співпрацювала з Іво Васильовичем.

Анастасія Лавриненко та Іво Бобул

фото: viche.ck.ua

Це така трагедійна історія. Те, що каже Бобул, не можна всьому вірити... Ніби вона (Лавриненко) йому сказала, що, мовляв, «нащо мені ти, я можу і без тебе». Я думаю, що питання стало руба в родині. Дружина (Бобула), яка його витягнула з депресії, яка допомогла йому відновитися, вони мають спільну дитину, поставила умову... Там була не на жарт закоханість…

«Образ співачки, яка уособлює Україну – це Раїса Кириченко»

Якщо ж обирати українську примадонну. Хто такою є для вас серед українських співачок?

Для мене образ співачки, яка уособлює Україну, – це Раїса Кириченко. Вона без штучності. Люблю Івана Мацялка (один із засновників гурту «Соколи», помер у 2007 році), люблю Марію Шалайкевич, люблю Світлану Весну.

Згадаймо артистів, які уже відійшли. Поділіться спогадами про Дмитра Гнатюка. Він, як і ви, народився на межі березня і квітня. І цьогоріч Дмитру Михайловичу виповнилося б 100. Чи можна його назвати першою українською суперзіркою?

Ми в останні 20 років його життя дуже з ним товаришували. Він запрошував мене до себе, я дивився його великий музей. Дружина Галина Макарівна розповідала, який він був красивий, високий, талановитий. «Звичайно, його любили дівчата. Напевно, і він любив. Але ніколи ані словом я йому не казала про це, щоби не образити. На роботу ходив з легким серцем», – згадувала вона. Ідеальна жінка була.

Був у мене якось концерт – творчий вечір Вадима Крищенка на Черкащині. Вирішив запросити Дмитра Михайловича теж. Дзвоню йому, питаю, як почуєтеся. «Я, – каже, – почуваю себе дуже погано, ледь ходжу по хаті. А що ви хотіли?». Та, кажу, концерт тут у мене. Він відразу: «Концерт? Обов’язково поїду!». «Я, – каже, – як виходжу на сцену, забуваю і про хвороби, і про старість, відчуваю приплив сил, бо коли на мене дивляться глядачі, коли чую оплески, я оживаю, я живу – настільки мене це оздоровлює». Народний артист Анатолій Пономаренко тоді мені сказав: ««Ми якось наче не усвідомлюємо, що йдемо поруч, розмовляємо, разом виступаємо з великою людиною, яка вже вписана в історію нашої культури». 

Колись Гнатюк поїхав до Нової Зеландії. Завершив виступ, а вождь місцевого племені так розчулився, слухаючи його виступ, що захотів зробити йому найдорожчий за місцевими мірками «подарунок»: презентував йому свого сина – маленького хлопчика від якоїсь своєї улюбленої дружини.

Гнатюк розгубився, але супровід з посольства підказав: відмовлятися не можна, скажіть, що заберете дитину потім, після турне. А Дмитро Михайлович вже й дружині Галині Макарівні зателефонував, спитав що йому робити. Галина Макарівна відповідає: «Привозь. Ну, а що? Будемо виховувати».

Патріотичні пісні, автором яких є Вадим Крищенко:

• «Вперед, побратими!». Дмитро Андрієць;
• «Патріоти України». Василь Лазарович;
• «Україно-мати». Гурт «Козацькі забави»;
• «Родина». Назарій Яремчук, або Дмитро та Назарій Яремчуки;
• «Козацька пісня». Гурт «Дзвони»;
• «Це мій рідний край». Світлана Весна;
• «Пам’ятаймо». Михайло Брунський;
• «Україно, пам’ятай героїв». Ансамбль Збройних сил України;
• «Поки ти, Україно, живеш». Олександр Гаркавий;
• «Вставаймо, браття-українці!». Фемій Мустафаєв, Олександр Дяченко;
• «Наливаймо, браття, кришталеві чаші». Хор імені Григорія Верьовки;
• «Одна єдина». Іво Бобул;
• «Хай святиться ім’я твоє». Дмитро Гнатюк, Раїса Кириченко, Віктор Шпортько, квартет «Явір».

Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото, відео), «Главком»