Олександр Мороз: Я підсів до Януковича у буфеті, взяв серветку і накидав план…

Про таких політиків кажуть: контраверсійний. Контраверсійним Олександр Мороз став тоді, коли у 2006 році утворив коаліцію спільно з лідером комуністів Петром Симоненком та «регіоналами» Віктора Януковича. Свій крок 20-річної давності Мороз пояснює «Главкому» так: якби цього не зробив він, у спілку з Януковичем вступив би Віктор Ющенко. Мовляв, перемовини між «Нашою Україною» та Партією регіонів вже активно велися. 

Ющенко не збирався дотримуватися домовленостей та ділити владу, яка прийшла до нього після Помаранчевої революції, на трьох: самому бути президентом, Юлії Тимошенко віддати прем’єрство, а спікерство залишити третьому союзнику – Морозу з Соцпартії. Проти Мороза Ющенко не заперечував, а от Тимошенко ненавидів так люто і не міг цю ненависть перебороти. Тодішній президент провадив таємні перемовини з Януковичем, і все йшло до логічного фіналу – підписання коаліційної угоди. Тоді на амбразуру й кинувся Мороз. З його версією…

Погодьмося, що це доволі дивна самопожертва. Союз з Януковичем коштував Морозу всього – репутації та політичних перспектив. Але він зробив те, що зробив. Сан Санича судитиме історія і Творець, а ми просто бесідуємо з 81-річним політиком на заслуженому відпочинку про все, чому він був свідком упродовж свого довгого політичного віку. 

«Яку Соцпартію заборонили у 2022-му? Якщо партію Киви, то тоді наша є дозволеною»

Ким зараз є Олександр Мороз? Як ви самі себе охарактеризуєте за родом діяльності?

Я пенсіонер. Крім того, займаюсь літературою, читаю чимало, намагаюся деякі моменти нашої історії з'ясувати. Пишу щодня на Facebook свої «записки під час війни». Все це уривки для майбутніх книг.

Ви стояли біля витоків Соцпартії, яка згодом мала в керівниках і міністра часів Януковича – Цушка, і фігуранта кримінальних справ Рудьковського, і колаборанта Киву. Як ви пояснюєте такий її занепад?

Цушко був міністром і при Ющенку. Як і Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти. Соціалістична партія була насправді єдиною опозиційною партією, тому влада – Кучма, Янукович та інші – й боролися з СПУ, намагаючись її позбутися. А щодо Киви, то його партії не існувало в природі. Просто організували аферу, зібрали бомжів, чоловік так двадцять, і сказали, що це з'їзд партії. Міністерство юстиції, яке очолював тоді Павло Петренко, відразу її зареєструвало. Комедія з Кивою – це був хід, щоб знищити партію. 

Тим часом Вищий адміністративний суд ухвалив рішення відновити реєстрацію Соцпартії, керівником якої був професор Микола Садовий із Кропивницького. Він, по суті, продовжував ту роботу, яку розпочинав та вів я приблизно до 2012-2013 року. Я подзвонив Петренку і запитав його, чому він не виконує рішення Вищого адмінсуду? Він сказав, що не знає, як його виконувати. І це – юрист… 

Потім була заборона Соцпартії у 2022-му – вже за нинішньої влади. Але про яку партію мова? Якщо про партію Киви, то тоді дозволеною є наша партія. 

Словом, ви вважаєте, що вашу партію зумисно скомпрометували. 

Безперечно.

І ви створили проєкт під назвою «Соціалістична партія Олександра Мороза». Чим вона займається? Які її амбіції? Хто з відомих політиків є її членом?

Я можу довго перераховувати прізвища, але вони мало що говорять загалу. Все це  пристойні, солідні люди, які мають досвід і адміністративної, і господарської, і політичної роботи.

Бодай одне прізвище? 

Василь Цушко. Це прекрасний управлінець.

Йосип Вінський не з вами? Чим він зараз займається?

Ні, не з нами. Йосип Вікентійович – досвідчений адміністратор. Курив люльку. Сподівався при Юлі стати Віссаріоновичем. Не склалося. 

Ваша партія йтиме на вибори?

Побачимо.

«Я зустрічався і з Путіним, і з Медведєвим. Спочатку було нормальне спілкування…»

А коли ви востаннє спілкувалися з Петром Симоненком? За деякими даними, він у 2022-му втік у Росію.

Там не було з ким спілкуватися. Це політичний проєкт, схожий на проєкт Зюганова, який реалізовували у Москві. Коли була заборонена Комуністична партія, біля 90 тисяч її членів перейшли до нас, в СПУ. А у 1993-му комуністи провели свій з’їзд – я б його назвав «відновлювальним». За його проведення найбільше боролася наша партія усіма можливими методами – через парламент в тому числі. Я був на цьому з'їзді. Вони там відразу поставили питання про те, що всі повинні повернутися до лав Компартії. Ми не пішли на цей крок.

А ті 90 тисяч комуністів, яких ви прихистили у себе?

Вони повернулися у КПУ.

І ви образилися на комуністів?

У нас через це виникли доволі напружені стосунки. Маю на увазі – між керівництвом СПУ та КПУ, а не між членами партії… Ми пропонували неодноразово: давайте створимо блок між нашими партіями. Але комуністи ухилялися. А потім під час виборів робили те, що було потрібно адміністрації президента.

Котрого з них? Ми про часи Кучми говоримо?

Про всі часи. 

Яким було ваше коло знайомств серед росіян, на якому рівні ви спілкувалися з тамтешніми політиками до 2022-го? Які особливості ставлення до незалежної України кидалися вам у очі? Як вони змінювалися з часом? 

Спочатку було нормальне спілкування – таке, як і має бути між представниками суверенних держав. Я зустрічався і з Путіним, і з Медведєвим. Мав хороші контакти з колишнім послом Росії в Україні Віктором Чорномирдіним. Це він сказав мені про те, що у них в Росії теж з’являються нові партії, але що б вони не створювали – виходить КПРС.  

…Пригадую, як у 2012 році у Мінську ми зібралися на раду представників соціалістичних і соціал-демократичних партій Росії, Польщі та інших країн. Я зустрівся там із заступницею голови російської Партії соціальної справедливості Москальковою, яка тепер є уповноваженою з прав людини. Спитав у неї: чому ви продаєте газ Україні дорожче, ніж Німеччині? Ви могли б легко розвернути Україну до себе – з іншим ставленням. А вона зробила паузу і сказала одне слово: «Пізно».

І що це значило?

Це значить, що вони вже почали готувати підґрунтя для того, що сталося у 2014-му та пізніших роках. 

Яку роль у нинішній війні відіграло те, що свого часу Кучма оточив себе проросійськими елементами, бо ті ж таки Медведчук та Янукович (а також і звинувачений у державній зраді Табачник) – саме з їх числа?

Справа в тому, що і в Україні, і в Росії зберігається система влади, побудована ще ханом Батиєм. У нас все зовні нібито гарно, нібито демократично, але все робиться так, як робилося тоді. Я завжди виступав проти Кучми не як проти людини, а як проти чиновника, котрий робив усе, щоб була затверджена диктатура. 

Сьогодні його представляють мало не як творця сучасної Конституції. Але саме він закладав перешкоди для розвитку України. Це на його сумлінні створення олігархату та розквітання корупції. 

«Я знаю, хто прослуховував Кучму, але імені не назву. Бо мені скажуть «доведіть!»

Ви категорично відкидаєте російський слід та роботу ФСБ у справі Гонгадзе, але хто тоді прослуховував кабінет Кучми? 

Ті, хто мав можливість це робити.

Так, а хто конкретно? Тодішня опозиція зробити цього не могла, а силовики були підконтрольні президенту.

От хай справу передадуть до суду, Мельниченко приїде дати свідчення, і ми про все дізнаємося. Я знаю, хто це все організовував і як саме це було організовано. Ясна річ, що не було там ані диктофона під диваном, ані чогось подібного. Це робилося тими самим технічними засобами, якими записували й мої розмови у кабінеті голови Верховної Ради. Я тоді звертався до Наливайченка, який був головою Служби безпеки при Ющенку, аби він розібрався, хто доручив мене прослуховувати. «Факти не підтвердилися», – так він сказав згодом. Це просто наруга над здоровим глуздом… 

Ви сказали, що знаєте, хто і як прослуховував Кучму. Назвете ім'я?

Ні. Я назву, а мені скажуть: «доведіть!». А це не моя справа. Хай говорить Мельниченко, у нього всі карти на руках. Він неодноразово казав: організуйте суд, я приїду і все розкажу.

Думаєте, у нього ще збереглося бажання виступати в суді?

Я не знаю. Він, мабуть, приїхав би, бо змушений це зробити. Бо є певні зобов'язання між нашими спецслужбами та американськими.

Ви давно спілкувалися востаннє?

Років 12 тому. 

Ви не хочете говорити, хто прослуховував Кучму, то, може, зрештою скажете, хто замовив Гонгадзе: Кучма, Литвин, Кравченко…?

У матеріалах справи, які досі у прокуратурі лежать, все це є.

Якою була роль генерала Марчука в цій історії?

Мені це невідомо.

Чи можна сказати, що розслідування справи Гонгадзе поховав Юрій Луценко, який був згодом і міністром МВС, і генеральним прокурором, тому мав всі можливості щось довести?

Коли він був міністром, то казав, що ми, мовляв, завершили розслідування усіх деталей цієї справи та передали її до прокуратури. А прокуратура тепер повинна передати її до суду. І тоді все буде зрозуміло. Але коли він став генеральним прокурором, то чомусь нічого нікуди не передав.

Коли він став генеральним прокурором, за вбивство Гонгадзе вже сидів Пукач…

Тут всі питання треба ставити міністру – в лапках – Луценку та генеральному прокурору – йому ж… 

Ви не почуваєтесь використаним? Не шкодуєте, що втрутилися у «касетний скандал» 25 років тому?

А що я мав робити, скажіть мені? Мельниченко звернувся до Юлії Тимошенко – вона відмовилась. Звернувся до Симоненка – певна річ, відмовився й він. Бо як Симоненко міг виступити проти Кучми? Тоді Мельниченко прийшов до мене… А йшлося ж про переслідування людини, яку я знав та поважав, про Георгія Гонгадзе. Котрому я сам радив звернутися по захист до Генеральної прокуратури, адже за ним слідкували. Зрештою, він так і зробив… 

«Вбивство Чорновола було безглуздим. Він нікому перешкоди не чинив і фаворитом виборів не був»

Ще до справи Гонгадзе, у 1999-му, Україні випав шанс змінити історію. Але один із фаворитів тодішніх президентських виборів – Чорновіл – загинув, а канівська четвірка, до якої ви входили, не спромоглася на достойну гру і розпалася. Ви тоді відмовилися зняти кандидатуру на користь Марчука… Але почнімо з Чорновола. Це було вбивство?

Так, причому абсолютно безглузде. Чорновіл нікому перешкоди не чинив, фаворитом виборів не був.

Тобто ви вважаєте, що якби він брав участь у виборах, то не виграв би їх?

Ні.

А хто виграв би?

Почнемо з того, що виборів тоді не було. Було перепризначення. Так, перепризначення при застосуванні адмінресурсу замість виборчої кампанії.

Відчувається, що ви говорите про Кучму як про несамостійну фігуру. Хтось прослуховує його кабінет, хтось приводить його до влади. Хто ж ці «хтось»?

Скажімо так: він створив силу, яка пізніше почала функціонувати самостійно. На власне благо і на благо Кучми, якщо говорити про його «вибори». Це він створив олігархат, це він розпочав афери з приватизацією землі… Те, що він створив тоді, почало працювати у напрямку, результати якого ми бачимо сьогодні.

Ви на виборах 1999 року зайняли третє місце. Вважаєте, що у вас вкрали голоси?

Так. Розкажу вам з цього приводу історію. Янукович – а він був у 1999-му губернатором Донецької області – вітає Кучму з обранням президентом. Дарує йому, здається, мисливську рушницю. І каже: ми так старалися, так старалися… А Кучма йому із незадоволенням: так старалися, що Мороз взяв 5%. Янукович каже: але ж, Леоніде Даниловичу, 5% краще, ніж справжні 14%. Все це є на плівках Мельниченка – послухайте…

Тобто якщо на Донеччині при «царюванні» Януковича за мене проголосували 14% виборців, то в країні в цілому Кучма у другий тур би не вийшов. 

До канівської четвірки. Чому ви не підтримали у 1999-му Марчука і вийшли з четвірки?

Почнемо з того, що канівську четвірку я не створював. Я був у відрядженні в Харкові, повернувся до Києва… А Олександр Ткаченко очолював тоді Верховну Раду. Мені передали, що зателефонували з його приймальні, просять зайти… Приїхав. Він мені показує проєкт документа – всі кандидати, які проти Кучми, мають підтримати Ткаченка. Я кажу: ні, так не піде. Підтримуємо того, хто за місяць до виборів матиме найбільший рейтинг. Він погодився. 

Ще питаю Ткаченка: а Петро (Симоненко) підпише? «Ні, – каже, – не підпише. Він вже отримав завдання від Кучми зробити так, як Єльцин і Зюганов у Москві вчинили. Тобто виставити на вибори силу, яка має певну підтримку, але яка Кучмі рейтинг не переб’є». Пізніше я переговорив з Марчуком – і він, і Ткаченко були згодні із тим, що виставляти слід найбільш рейтингову кандидатуру. Марчук ще сказав, що згоден бути не президентом, а секретарем РНБО – і він цю посаду зрештою й отримав (але від Кучми – «Главком»)…

Але ось рейтинги напередодні виборів: у мене – 12%, у Марчука – 8%, у Ткаченка – 4%. Що ж, добре… Наступного дня я поїхав у Чернівці на зустрічі з виборцями. Там же почув про теракт у Кривому Розі – це коли Марченко своєю головою гранату відбив… До речі, я й не згадав, що був ще був один суб'єкт, який проводив консультації перед виборами в адміністрації Кучми. Це була Наталія Вітренко… (Мороз іронізує: замах на Наталію Вітренко у 1999 році був представлений як серйозна спроба вбивства кандидатки у президенти із застосуванням вибухової зброї. Втім, від кинутих у неї двох «гранат» Вітренко отримала зовсім незначні ушкодження. А «відбивав гранати» багаторічний соратник Вітренко Володимир Марченко. До 1996 року Вітренко була членкинею СПУ, але потім її шляхи з Морозом розійшлися, і вона створила Прогресивну соціалістичну партію – «Главком»).

Щодо неї є окремі питання…

Ні, вибачте, я не хочу про неї говорити зовсім… Отож, після «теракту» Марчук каже: ваш рейтинг впав… Я їм 17 годин поспіль пояснював, що знімати мою кандидатуру немає сенсу. Бо частина моїх виборців тоді проголосує за Вітренко, частина – за комуністів. Запитую: і що ми з того виграємо?.. 

Кажу їм: якщо Симоненко від комуністів також зніме свою кандидатуру, то я й свою зніму, щоб тільки Кучма не пройшов. Марчук і Ткаченко відповідають: ні, Петро не погодиться. Я кажу: ну то чого ми товчемо воду в ступі? Робіть що хочете… 

У підсумку я пішов на вибори і зайняв третє місце, а це подали мало чи не як зраду… Кучма зайняв перше місце, Симоненко – друге. Перед другим туром Симоненка просили – зніми свою кандидатуру, хай Мороз виграє вибори у Кучми. Він категорично: «Нєт, народ опрєдєлілся». От так все й вийшло. 

Покійний Марчук демонстрував касету, на якій чоловік у масці зі зміненим голосом в деталях оповідає, як була підготовлена спецоперація з убивства Чорновола. Ви знаєте щось про подальшу долю цієї касети?

Про долю касети не знаю. Але не сумніваюся, що Марчук володів усією інформацією – в такій службі він працював… Цю методу вбивства – з імітуванням автокатастрофи – обкатали спочатку на Чорноволі, а потім на директорі «Укрспецекпорту» Малєві (Валерій Малєв загинув у 2002-му – «Главком»). В Україні було кілька спеціалістів-водіїв, які могли це робити. Та за подробицями я відсилаю вас до книжки Степаненка, колишнього слідчого. Він розповів у деталях, як готували вбивство, якими були його наслідки («Майже все про загибель В.М. Чорновола» – книжка Миколи Степаненка, видана у 2007 році – «Главком»).

За вбивством Чорновола міг стояти Кучма? Навіть якщо його перемога була справою вирішеною?

Не думаю. Він не вважав Чорновола суперником. Та він і не був йому суперником. Справа в тому, що так звані демократичні сили не мали абсолютно ніякої єдності. У них ані кадрів не було, ані бачення – що робити далі. Тому у Чорновола шансів не було ані у 1999-му, ані раніше. В'ячеслав Чорновіл був би прекрасним секретарем обкому Комуністичної партії з питань ідеології.

Комуністичної?

Це для прикладу. Там, де треба займатися розмовами, він був би незамінним. Але на посаді президента треба мати досвід і у господарській діяльності. Кучма його, до речі, не мав. Тому маємо те, що маємо, як казав перший президент.

Так хто ж замовив Чорновола?

Я не знаю. 

«Перед виборами 2006 року ми підготували проєкт угоди на трьох, але Юля виявилася більш успішною, ніж Ющенко, і він передумав»

Якщо ви не хочете говорити про Вітренко, питання про іншу вашу соратницю – Валентину Семенюк. У 2017 році поліція закрила провадження за фактом її смерті, встановивши, що це було самогубство. Ви погоджуєтеся з такою версією? 

Ні. Перші дні після її смерті я давав свідчення для прокуратури і говорив тоді, що це вбивство. Думаю, що мало хто може в цьому сумніватися. Тим паче, коли йшлося про два постріли… Я добре знав Валентину, я бував у її батьків, бачив, як вона до них ставиться… Вона була віруючою і ніколи не вчинила би самогубство.

Це вбивство було пов'язане з посадою, яку вона обіймала – голови Фонду держмайна?

Її попередник Михайло Чечетов теж чомусь вистрибнув з вікна…

За зовсім інших обставин…

…очевидно, перейшла комусь дорогу – комусь із тих, хто мав великі статки і мав змогу наняти кіллера.

Семенюк розповідала вам про погрози на свою адресу? Коли ви бачилися востаннє?

Востаннє я бачив її десь за тиждень до смерті. Вона збиралася на конференцію в Європу… Валентина була порядною людиною. Можливо, дещо наївною у стосунках з людьми.

Ваша політична кар’єра має точку неповернення – 2006 рік, коли Соцпартія утворила коаліцію з Партією регіонів та КПУ замість того, щоб створити більшість з «Нашою Україною» та БЮТом. Якби така коаліція була створена, історія України пішла би зовсім іншим шляхом?

Так, звісно. Але ви запитайте у Ющенка, чому ця коаліція не склалася. Чому він називав себе сином Кучми і одночасно брав участь в акції «Україна без Кучми». Чому відписав заяву, де всіх нас називали «фашистами» і чому підтримав відозву про відсторонення Кучми від посади?..

А перед виборами 2006 року ми наперед підготували проєкт угоди на трьох, але Ющенко сподівався, що його партія виграє вибори до парламенту. Юля, одначе, виявилася більш успішною. І Ющенко сказав: ні, ми таку угоду підписати не можемо. Підготували нову угоду. І три місяці водили козу по Києву. Бо Ющенко ненавидить Юлю і не хоче, щоб вона стала прем'єром, хоча вона зі своєю найбільшою фракцією має всі для цього всі підстави. А Юля своєю чергою терпіти не може Ющенка і говорить про поправки до Конституції, які зроблять його повноваження символічними, а всі важелі влади віддадуть прем'єр-міністру…

А я – поміж ними. І домовитися неможливо…

А потім – пригадайте цей момент! – Ющенко вносить кандидатуру Єханурова на посаду голови Верховної Ради.

А не Порошенка хіба?

Ні, Єханурова. Порошенко буде пізніше… Словом, він вносить Єханурова і думає, що ми будемо проти… А ми готові проголосувати за Єханурова. І от як тільки Ющенко дізнається, що будуть голоси за Єханурова, він вносить Порошенка. Але тут ми вже категорично проти, бо наше вінницьке відділення прекрасно знало, що собою представляє Петро Олексійович… Ми просимо будь-кого іншого, але Віктор Андрійович каже тверде «ні».

І вся ця заплутана гра – тільки для того, щоб зірвати підписання коаліційної угоди?

Так. Більше того: тим часом вже готується підписання коаліції з Партією регіонів. Від «Нашої України» перемовини веде Роман Безсмертний… А виборці дивуються: що ж таке? Обрали Верховну Раду, а коаліції нема вже четвертий місяць… У цей час я якось підсів в буфеті до Януковича і кажу: ну що, вас теж кинули? Він: ну так, а що робити? Я взяв серветку і накидав план, що робити… Буквально по пунктах: перше, друге, третє, сьоме… І сказав: припиняймо цю комедію і створюємо коаліцію в іншому форматі. 

Комуністи відразу погодилися, бо їхній Мартинюк пішов на заступника спікера. Мене вибрали головою Верховної Ради… Але за дві години до того я подзвонив Юлі і сказав, що не хочу бути обраним в тому числі голосами Партії регіонів. Сказав, проголосуйте, мовляв, і ви за мене. А в підсумку Юля запустила фейк про те, що мені заплатили 300 мільйонів. Озвучив це Ляшко. 

Потім я довів у суді, що це брехня. І Юля сказала: так, я помилилася: не 300 мільйонів, а 350… Згодом Ляшко у мене пробачення просив і просив підтримати його кандидатуру, коли він балотувався у президенти. Мене, каже, тоді Юля переконала виступити проти вас. А я йому говорю: це ти з трибуни скажи, тоді я тебе підтримаю. Але він так цього і не зробив. 

У вас тоді Янукович не викликав бридливості?

Він з подачі Кучми став прем’єром вперше… Працював головою уряду до виборів… Бридливість?.. Я, звісно, бачив, що він той ще «професор», але…

Дострокові вибори 2007 року Соціалістична партія вже не виграла. Не в останню чергу через ваше рішення йти в коаліцію з Януковичем. Ви не шкодуєте про свій вчинок, який, по суті, поховав СПУ?

А що я мав робити? Чекати, поки сформується більшість за участю «Нашої України» та Партії регіонів? Чи поки Кучма, можливо, втретє стане президентом?

«Юлі дісталась труба, а Ющенку – його глечики»

У чому причина такої патологічної ненависті Ющенка до Тимошенко?

У газовій трубі. Бо вирішувалось, хто буде прибуток мати з тієї труби. Виявилось, що Юля. Вона й сіла на трубу. І сиділа на трубі навіть тоді, коли сама сиділа у тюрмі. Юлі дісталась труба, а Ющенку – його глечики. Він же у нас фахівець з усіх питань, які, щоправда, не стосуються державного управління. 

Відчувається, що ви також «любите» обох. Не дарма називали їх зрадниками Помаранчевої революції. Як мала завершитися революція, якби цієї кругової зради не сталося?

А дуже просто. Перед виборами ми підписали з Ющенком угоду: він взяв на себе певні зобов’язання. Вивести війська з Іраку, ввести заборону на продаж землі, впровадити демократизацію, реалізувати Конституцію в повному обсязі, зокрема, в тій частині, де мова йде про посилення органів місцевого самоврядування. Він з усім цим перед виборами погодився. І за нього проголосували. А наступного дня він почав свої зобов’язання ламати. І слава Богу, що організована ним у 2006 році криза не завершилася кровопролиттям. 

Порошенко, як і Ющенко, отримав великий кредит довіри після Євромайдану у 2014-му. Стиль правління Петра Олексійовича геть не подібний до стилю Ющенка, але обох на повторних виборах народ не підтримав. Чому?

Ющенко став президентом, бо люди виступили проти Кучми. Порошенко став президентом, бо – в тому числі – пообіцяв швидко завершити війну. Але потім він дохазяйнувався до того, що люди проголосували за Зеленського. Аби вже не за Порошенка. 

Порошенко врятував країну від великого кровопролиття у 2014-му, як вважають його прихильники, чи навпаки – змарнував шанс не допустити повномасштабного вторгнення, в чому переконані противники?

Це не від самого Порошенка залежало, але і від нього також… На Сході тривалий час йшов певний суспільний процес… І ця алея дітей вбитих, і «восємь лєт бомбілі Донбас», і все, що списують на українців… Як можна було допустити все це? Адже з цими людьми жити доведеться – в спільній, єдиній державі… 

Я ще Кучмі колись казав, що агітацією треба не з кабінетів займатися. Я йому говорив: та поставте ви у Слов'янську нормальний телецентр, зробіть нормальне телебачення і радіо, яке покривало б цю територію. Щоб наша інформація доходила до людей, які живуть в Україні. Бо йде ж суцільна російська пропаганда… Але де там… Кучма як «великий діяч» цим, звісно ж, не займався…

Тобто до війни зрештою призвели прорахунки усіх представників влади.

«Я пропонував Зеленському бути його радником»

Кого з президентів України ви вважаєте найбільш «підходящим» для того, щоб очолювати країну в період війни? Хто найкраще відповідав би нинішньому моменту?

Зеленський – нинішній очільник держави. Держави, яка воює. Говорити щось проти нього я не стану. Хоча й багато речей, які він зробив, мені категорично не подобаються. Але свою функцію представника України в міжнародному просторі він виконує.

Ви мали контакт з президентом Зеленським або з кимось з його команди?

Я пропонував йому бути його радником, позаштатним, навіть таємним, але його переконали в тому, що цього робити не можна. Тож я не маю з ним контактів всі ті роки, що він є президентом. 

Ви голосували за нього у 2019 році?

Я ні за кого не голосував. 

Після війни, коли б вона не завершилася, на нас чекатимуть вибори. А найстаріша на сьогодні парламентська партія – це партія Юлії Тимошенко. В чому секрет її живучості і чи має шанс «Батьківщина» залишитися у повоєнному парламенті? 

Секрет живучості – у грошах. Колись, виступаючи на своїх перших виборах у Кіровоградській області, вона (Тимошенко – «Главком») казала: «Ми така ж партія, як і соціалісти. Тільки у них нема грошей, а у нас вони є». Гроші у парламент прийшли разом із Юлею, але майбутнього у неї нема. Думаю, люди вже в усьому розібралися. Зокрема, й у тому, скільки зла принесли укладені нею нафтогазові угоди…  

Так це Юля розбестила парламент? І зробила так, що лише у першому-другому скликанні депутати не надто відрізнялися від простих людей? 

Можливо, й так. 

Чим, на вашу думку, завершиться війна і які червоні лінії перетинати Україні не слід?

Я не передбачаю якісь дати. Тим більше, що тут надто багато речей, які складно спрогнозувати. Але на увазі треба мати одне: мир в Україні можуть забезпечити тільки наші Збройні Сили. Те, що Зеленський намагається використати допомогу з-за кордону, це правильно, але… Треба вже зараз шукати відповідь на питання, а що нам робити далі? 

У нас будуть тисячі покалічених людей, людей з ампутаціями. Як суспільство буде ставитися до них?.. У нас – мільйони людей за кордоном, і багато хто з них не повернеться – що із цим робити? Яка структура економіки нам потрібна? Ясно, що військово-промисловий комплекс повинен бути в лідерах, але чи планував хтось його роботу в деталях?

Нам, зрештою, потрібен наш український парламент. І щоб там була бодай половина від хлопців і дівчат, які пройшли фронт, які кров'ю довели, що вони патріоти України. А не такі, яких ми маємо в парламенті сьогодні і які готові голосувати за що завгодно…

І все-таки: чим має завершитись війна? Ющенко, як ви напевно, читали, закликав йти мало чи не Москву. За це депутат Бужанський назвав його «блаженним ідіотом»… А як по-вашому, куди треба йти і де зупинитися, щоб перемога була перемогою? 

Перемогою буде те, що Україна збережеться у міжнародно визнаних кордонах 1991 року. А Ющенко – якщо бажає – хай іде сам на Москву і проводить там парад. 

А Росія… Росія вже не відновиться. На неї накинув оком Китай, тож Путін може тільки мріяти про те, як йому вискочити з цієї ситуації і залишитися в живих. 

…Коли закінчиться війна? Знаєте, той, хто якнайдалі від війни, «найточніше» визначає її хід та завершення. Я такими прогнозами займатися не буду. Знаю тільки, що сьогодні ми проходимо найбільше випробування для України, яке коли-небудь мало місце в її історії.

Нам необхідно з ним впоратися. А потім будемо братися за розбудову власної держави.

Наталія Лебідь, для «Главкома»