Від Брежнєва – до Зеленського. Інтерв’ю з сільською головою, яка встановила рекорд на посаді
Любов Чешко обіймала посаду голови громади на Київщині майже пів століття, але врешті місцеві депутати скинули її. Подробиці конфлікту – з перших уст
Любов Чешко – легенда місцевого самоврядування столичного регіону. Понад 46 років вона була при владі у своїй громаді. І це національний рекорд України. Ще за Радянського Союзу, 4 березня 1980 року, вчительку й директорку початкової школи у селі Проців на Київщині було обрано головою сільради. З того часу, починаючи з Брежнєва, змінилося чотири генсеки, розпався СРСР, Україна проголосила незалежність, вже змінила шість президентів, а Любов Чешко залишалася на своїй посаді.
Більш того, на місцевих виборах 2020 року Любов Іванівна розширила своє владарювання на всю новостворену об’єднану Вороньківську громаду, в яку увійшло з її Процевом 10 сіл.
Вороньківська громада утворилася 2020 року з шести сільських рад – Вороньківської, Процівської, Головурівської, Мирненської, Сошниківської та Старівської.
Повний перелік сіл громади:
- Вороньків (адміністративний центр)
- Васильки
- Головурів
- Жереб'ятин
- Кийлів
- Малі Єрківці
- Мирне
- Проців
- Сошників
- Старе
Це одна з найбільших за площею сільських громад Бориспільщини – 668 квадратних кілометрів, близько 12,7 тисячі жителів.
Щоправда перемога Чешко в об’єднаній громаді тоді виявилася хиткою. Від найближчого конкурента, ексголови Сошниківської сільської ради Олександра Іщенка Любов Іванівна відірвалася всього на 165 голосів! Та обрана очільниця громади знову продемонструвала свій політичний хист і працевлаштувала ключового конкурента – Іщенко став її заступником з питань діяльності виконавчих органів ради.
Енергії та досвіду Чешко вистачило на цілий десяток сіл. Попри пенсійний вік голова громади активно наводила лад у селах, які очолила. Проте з місцевою радою, в яку були обрані представники різних сіл та різних партій, стосунки не завжди складалися. Місцеві еліти не завжди знаходили спільну мову з авторитетною, але й авторитарною головихою, що врешті привело до несподіваної розв’язки…
15 вересня 2026-го депутати Вороньківської ради проголосували за дострокове припинення повноважень Любові Іванівни Чешко: «за» були 19 депутатів (при мінімально необхідних 16), троє – проти.
Такий поворот подій під час війни привертає увагу всієї країни. Оскільки проведення виборів нині неможливе, місцеві еліти влаштовують маленькі «перевороти» з допомогою, так би мовити, підручних засобів. Спершу в Умані опоненти міської голови здійснили спробу скинути її з допомогою процедури «за народною ініціативою». Їм врешті це вдалося, проте у справу втрутився суд... Тепер прогриміла Вороньківська громада. Тут було голову повалили руками депутатів.
«Главком» завітав до Любові Чешко в саму громаду. Вже ексголова зустрічає нас просто на трасі – на в’їзді до своїх колишніх володінь, і одразу несподівано заявляє: «Ніякого інтерв’ю давати не буду». Пропонує: «Проїдьте по селах – самі побачите мою роботу і почуєте відгуки людей».
45 хвилин перемовин посеред дороги, і Любов Іванівну вдається переконати: краще за неї про ситуацію в громаді ніхто не розкаже. Врешті ексголова погоджується провести екскурсію. 75-річна Чешко сідає за кермо своєї чорної «Шкоди» і сама везе журналістів до рідного Процева.
За вікном – ліс: він займає значну частину території громади. Проців і Кийлів відомі дорогою заміською нерухомістю та котеджними містечками.
Любов Іванівна вказує рукою на чисті узбіччя, побілені бордюри, акуратні автобусні зупинки. Таких лише у одному Процеві, каже, 12. Обабіч доріг білборди «Дякуємо за людяність, дякуємо за чистоту», декоративні знаки-«колодязі» з назвами вулиць. «Ось так має виглядати в’їзд до села, – пишається ексголовиха. – Це моє обличчя. Так я учила й старост».
Далі за вікном – луг і конеферми. «Це наш луг, наші коні, це наша історія», – розповідає Чешко. По дорозі до Процева вона згадує, як їй вдалося відремонтувати дорогу до села за 13 млн грн завдяки колишньому нардепу Ігорю Бороднюку. «Тепер можна поставити склянку води, і вона не розхлюпається», – вихваляє Чешко справді якісну дорогу, яка досі має вигляд новенької. А ще є об’їзна, яку вона теж зробила, «щоб вантажівки не їздили через село».
Нарешті вїжджаємо в Проців – село над Дніпром. Любов Іванівна тут живе й до укрупнення громад понад 40 років очолювала сільраду. Чешко повільно їде автівкою і показує все, що встигла зробити за всі ці роки.
Ось якір: його, пояснює Любов Іванівна, поставили, бо колись сюди приходили кораблі по Дніпру. А це, показує вона, «як у Києві»: Кий, Щек і Хорив припливли.
Ось дерев’яні казкові фігури: вона замовляла їх справжньому майстру, бо не хотіла «підробок», які бачила під час поїздок Україною. Колись уздовж дороги на сім кілометрів світилася ілюмінація, а напис «Проців» підсвічувався: Любов Іванівна хотіла, щоб було «як у Яремчі». У роки війни ілюмінацію частково зняли.
Зупиняємося на пагорбі. Чешко показує рукою вдалину: там Дніпро, висока дамба, а ще – садові товариства, яких, каже вона, тут 41.
Розмову починаємо з того, що привело нас сюди, – з резонансної відставки.
«Ініціатором заколоту у раді став депутат Сергій Гарбарук. З 2021 року я веду з ним боротьбу»
Любове Іванівно, поясніть, що, на вашу думку, спонукало місцевих депутатів відправили вас у відставку?
Земля. Я не могла робити те, чого хотіли голови деяких фракцій. Коли я сказала «ні», я стала незручною. Не могла робити те, за що треба було відповідати перед жителями та правоохоронними органами. Ініціатором заколоту у раді став депутат Сергій Гарбарук. З 2021 року я веду з ним боротьбу. Прочитайте про нього. Ще у 2008-му Григорій Омельченко, депутат Верховної ради, писав, що це найбільший рейдер на Київщині, який захопив сотні гектарів землі. Омельченко викрив схему, за якою махінатором земля прибиралася до рук. А це і наші ліси (76 га Процівського лісу), а ще в Сошникові ліси та дніпровські луки.
А в 2026 році стало відомо, що 6,4 га землі, яку він отримав незаконним шляхом (ці документи на сьогодні – в Бориспільській прокуратурі та СБУ) перепродав одній із фірм для видобутку піску у населеному пункті с. Кийлів, а це житловий масив. Уявіть собі, що серед села копається яма 25 метрів глибиною, а навкруг ліс, який всохне. А що найстрашніше, то тут же проходить високовольтна лінія. Стали звертатися жителі до мене з цього питання. Чи могла я не реагувати і не стати на бік громади? Звичайно, ні. Врешті вдалося накласти арешт на цю ділянку.
Думаю і надіюся, що правоохоронні органи доведуть врешті-решт цю справу до кінця і повернуть всі земельні ділянки державі.
Сергій Гарбарук – депутат Вороньківської сільради від партії «Пропозиція». За даними декларації за 2025 рік, він керує низкою аграрних компаній у Києві та області, серед них «Ферма Старе», «ФГ Вороньков», «Росукрмаш».
За даними видання «Наші гроші», у 2014 році Сергій Гарбарук отримав вирок за підробку документів. Йому інкримінували, що у 2009 році він, будучи депутатом Київської обласної ради, на прохання невстановлених осіб підробив держакти на земельні ділянки і довідки управління земельних ресурсів у Бориспільському районі. У відповідних держустановах ці документи були відсутні. Підроблені документи Гарбарук заповнив власноруч, що підтвердила почеркознавча експертиза.
У лютому 2025 року Національне агентство з питань запобігання корупції побачило у декларації за 2021 рік депутата Вороньківської сільради Гарбарука ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 статті 366-2 Кримінального кодексу («Декларування недостовірної інформації»). Зокрема, недостовірні відомості політика відрізнялися від достовірних на суму 1,79 млн грн.
У рішенні місцевої ради про недовіру вам названо причину – систематичне невиконання посадових обов’язків, порушення вимог законодавства щодо управління майном і фінансами громади та ігнорування рішень ради. Також ідеться про ненадання відповідей на депутатські запити, відсутність звітування перед громадою, недотримання вимог щодо скликання сесій і одноосібне ухвалення окремих рішень. Прокоментуйте все це.
Це почалося з червня 2026 року. Я в цей час перебувала у відпустці. Мною було підписане розпорядження про проведення сесії ради. Саме в цей час і скористалися деякі голови фракцій – внесли з голосу питання про незадовільну роботу та недовіру голові, при цьому порушуючи всі норми закону про місцеве самоврядування та регламенту роботи ради.
Для того, щоб визнати незадовільною роботу голови ради потрібно: створити комісію для перевірки роботи; заслухати на постійних комісіях ради. І тоді, коли будуть виявлені порушення чи недоліки в роботі, ознайомити з ними голову ради. Обов’язково слід заслухати голову щодо цих звинувачень, опублікувати проєкт рішення комісії на сайті ради і лише тоді виносити питання на сесію ради.
А на ділі – без ніякої доказової бази, з голосу підготовлене рішення без відповідних процедур було винесено на розгляд сесії ради.
Як бачимо, з голосу, без доказової бази, можна звинуватити кожну людину і вважати це законним.
Коли я повернулася з відпустки і ознайомилася з прийнятим рішенням, я була шокована. Як може йти мова про незадовільну роботу, коли Вороньківська громада серед 12 громад Бориспільщини в 2025 році визнана найкращою громадою з благоустрою населених пунктів Бориспільщини (а це ще й Переяславщина і Яготинщина). А також було клопотання адміністрації Бориспільського району до Київської ОДА про визначення претендента на конкурс Київщини з благоустрою саме нашу Вороньківську громаду. Громада нагороджена грамотою Бориспільської РДА.
До того ж хочу відмітити, що саме у грудні 2025 році мене нагороджено Почесною грамотою Верховної Ради і медаллю. Питається: «Хто ж тоді працював – може, депутати?» До слова, за всі роки моєї роботи в раді не було жодного зауваження – ні письмового, ні усного, ні від голови адміністрації, ні від голови ОДА.
А щодо так званих порушень фінансової дисципліни, коли кожна копійка проходить через сесію ради, то це просто абсурд. А коли у вас є докази – надайте мені їх до голосування.
Хочу відмітити, що за весь період роботи в раді (п’ять років) всі заклади та установи, а їх 35, були підготовлені до зими. І всі 25 котелень на сьогодні теж готові до роботи. А скільки зроблено ремонтів у закладах, скільки посаджено фруктових садів – хіба не бачать депутати?
Думаю, мою роботу, як голови ради, оцінюють люди. Мені не соромно перед людьми, бо саме при їх підтримці нам вдалося навести лад у селах, адже кожне благоустроєне село – це, перш за все, обличчя голови та старости. Я працювала так, як у Процеві. Саме наше село в 2013 році було визнано кращим в області, за що маю нагороду «За заслуги перед Київщиною», а в 2018 році таку ж нагороду «За заслуги перед Бориспільською громадою».
Маю два ордени Княгині Ольги – третього і другого ступенів. Я – Почесна жителька Бориспільського району, учасник АТО, волонтер з 2014 року.
Того дня, коли вас скидали, ви не були присутні на засіданні. Де перебували, коли та від кого дізналися про рішення? Чи контактував із вами хтось із керівництва ради чи депутатів у день голосування?
Я в день сесії була на роботі. До сесії мені не було пред’явлено жодних письмових претензій, проте я знала, що готується проти мене змова, де кожен депутат був під пильним прицілом. Недарма ж бо на сесію притягнуто було тих депутатів, які роками не ходили на неї.
Мені вдалося поговорити з деякими депутатами і виявилося, що голосування було насправді не добровільним, воно здійснювалося під тиском. Дехто говорив, що під примусом, дехто казав, що «голови фракцій, нас за горло тримають», а декому пригрозили виключити з партії, а то й ще поплатитися роботою, дехто обіцяв і клявся, а декому й заплатили. Зараз їх називати не буду. Прийде час, і все таємне стане явним.
Чи контактував хтось із ради? Повинна була б контактувати секретар. Та коли я побачила оприлюднений відеозапис сесії, стало все зрозуміло… Ось вам і колеги, і друзі, яких ти рятував з біди і допоміг немало у житті. Чи отримала рішення? До сьогодні – ні.
Саме боляче те, що написали «порушувала Закони та Конституцію»
Але у «Главкома» є інформація, що ви самі напередодні засідання ради написали заяву про звільнення. Проте згодом передумали й відкликали її. Це дійсно так?
Написала, але мене вмовили. Казали: «Не може бути, щоб депутати за це проголосували!» Але всіх поставили в стійло: спробуй не виконати. Навіть сьогодні викликають депутатів і кажуть: «Ти неправильно проголосував, будемо позбавляти мандата».
Хто саме вас вмовляв залишитися й хто викликає депутатів?
Я не хочу називати прізвищ. А з відео, коли переглянете, хто зрадив – зрозумієте. Мушу сказати – що, на превеликий жаль, Іуди є і в нашому житті.
Що в усій цій ситуації для вас є найболючішим?
У народі кажуть «без мене мене женили». Так і тут вийшло – без звинувачень звинуватили. Саме боляче те, що написали «порушувала Закони та Конституцію». Виходить по їхньому, що я ворог народу. Це що 37 рік, коли за однією запискою можна було звинуватити людину, присвоїти клеймо ворога? Ось що саме страшно сьогодні – коли купка людей під примусом, а то і за гроші, можуть безпідставно звинуватити тебе в гріхах, яких ти не скоював.
Ви понад п’ять років керували об’єднаною громадою. Ще понад 40 років до того очолювали Проців. Тобто люди з виборів у вибори стабільно підтримували вас. Чому вони не піднімають зараз голос вашу підтримку?
Майдан збирати не буду. Сьогодні важкий час для країни, життя кожного висить на волосині. Що ж, я маю звертатися до людей: «Захистіть мене»? Ніколи так не робила і не зроблю.
Насамперед хочу подякувати тим людям, які телефонували і підтримували мене. Телефонували люди навіть з Івано-Франківщини, бо пам’ятають, яку допомогу надавала їм в час стихійного лиха.
Далі Любов Чешко знову сідає за кермо і рушає показувати свій Проців. Бачимо амбулаторію, яку збудувала сільрада. Далі – невеликий парк із лавками, скульптурами й фонтаном. Скульптури, каже Чешко, оплатила сільрада – «невеликі гроші». Є тут і пегас, що світився вночі, і великоднє яйце – таке вона колись побачила в Іллічівську й «зробила так само». Поряд – Алея Слави: у Процеві за час війни загинули троє військових. «Слава Богу, що лише троє», – визнає ексголова.
Журналісти ще не встигли роздивитися парк, як до Любові Іванівни просто до машини почали підходити односельчанки. Жінки обіймають і палко цілують її. Можна було б запідозрити, що сцена зрежисована, якби ж екскурсія не була спонтанною і сама Чешко так довго не відмовлялася її проводити.
«Любо Іванівно, мені не віриться, що це я вас бачу!» – каже одна з жінок, мати загиблого солдата, що саме прийшла до меморіалу в центрі села.
«Ой, моє ви сонечко! Як же я хотіла до вас приїхати!» – каже інша. В минулому вона працювала в Процівській сільраді разом з Чешко землевпорядником.
Любов Іванівна повідомляє жінкам, що вже не працює: «Мене ж звільнили. Оголосили ворогом, хоча я нічого (поганого – ред.) не зробила».
«Пречудова була голова», – каже одна з жінок, помітивши сторонніх поруч.
На питання, чому ж таку «пречудову голову» громада не захищає, додає: «А люди вже не мовчать. У сільській групі люди почали писати: «Була Любов Іванівна – за селом дивилися, все робилося, а без неї – занепадає село».
Колишня головиха врешті прощається з односельчанками, ті її ще раз смачно розціловують. Чешко натискає на газ – їдемо до дитячого садочку. Це гарний великий будинок, схожий на казковий замок. Ексголова розповідає, що його збудували за рахунок інвестора, який отримав земельну ділянку в селі: «Люди думали, що то замок Чешко собі будує, а це все для дітей». Поруч – недобудована школа в такому ж «шпилястому» стилі. Об’єкт зводився в рамках програми «Велике будівництво» президента Зеленського. Любов Іванівна шкодує, що війна не дала завершити вже майже готовий проєкт. Але згодом визнає, що й дітей за час війни в селі значно поменшало, багато виїхали у спокійніші регіони, а то й взагалі з країни.
Любо Іванівно, після відставки ви заявили, що мовчали з 2021 року, а депутати тим часом «набрали землі стільки, що вистачить дітям і всім на світі». Чому ж ви мовчали?
Я не мовчала. Коли прийшла в об’єднану громаду й побачила, скільки землі мають депутати, жахнулася. Я ніколи не думала, що ціль деяких депутатів – земля, яка повинна бути в їхній власності. Як я вже сказала, головним земельним рейдером став Гарбарук, на якого заведено десятки кримінальних справ. Ось тут би і попрацювати нашим правоохоронним органам. Чому така людина, яка сфабрикувала проти мене кримінальну справу, до сих пір на волі, бо має гроші і державні акти краденої землі і справно розраховується ними.
А в лютому 2021-го, коли повернулася з відпустки, до мене почали приходити люди: на ділянки, які вони законно купили, хтось (в земельному кадастрі – «Главком») наклав інші. Ми стали розбиратися й вийшли на Гарбарука. Один із потерпілих навіть поставив у Києві білборд: «Допоможіть боротися з рейдером Гарбаруком». Потім з’ясувалося, що 76 гектарів лісу, якому понад 80 років, він оформив як сінокіс, під садівництво й городництво. Я виступила на сесії, зібралися люди з Воронькова, я все показала. А він вже тоді пообіцяв: «Я за три місяці її (Чешко – «Главком») приберу».
Ми писали в усі інстанції – і до Петра Порошенка, коли він був президентом. Але з Офісу генпрокурора листи спускали вниз, а внизу все прикривали. Не мені вам розповідати: балом правлять гроші.
Тобто хтось кришує все це на вищому рівні?
Хто його кришує? Це ви вже з’ясуйте. Я не хочу називати, але сам він цього не міг би робити. Він подав проти мене позов на захист його честі. Судився два роки і програв. Значить, є у нас ще судді, яких не можна підкупити. Хочеться вірити в наше правосуддя. Справедливість мусить перемогти, щоб ми стали країною вільною і європейською.
Ви кажете, що тиск на вас почався ще 2021 року. Торік, у листопаді, слідчі Генпрокуратури й СБУ, за повідомленнями місцевих медіа, провели обшуки в приміщенні сільради, вдома у вас і в кількох посадовців. Вам також закидали причетність до земельних схем. Що це було і в чому саме вас звинувачували?
Була допущена помилка радою. Ми її виправили і повернули 1 га в комунальну власність.
А от проти мене та деяких моїх колег ще в 2021 році була сфабрикована справа. Так, були і в мене обшуки вдома, але що вони могли там знайти? Мені довелося судитися рік, щоб повернути своє майно. Щодо наділення земель тій чи іншій особі хочу сказати, що я маю право лише одного голосу на сесії ради.
Знаю, що маю ворогів, а вороги, які втрачають гроші, готові на все. Кажу одразу: кожна волосина, що впаде з моєї голови, – їхня робота
Торік навколо Кийлова – села з 556 жителями, де багато заміських будинків, також вибухнув скандал. Місцеві медіа писали, що гектар лісового фонду там продали за 1,5 млн грн, хоча ринкова вартість, за їхніми даними, – близько 18 млн, а слідчі шукають підроблені документи сесії. Що насправді сталося торік під час перевірки та чим закінчилася ця історія?
Серед села, де житлова забудова, видобувають пісок – це можливо? З трьох боків ліс, а глибина ями – 25 метрів. Той пісок возитимуть нашими дорогами, і вони не витримають. Я не проти, якщо це потрібно країні для оборони, але не для збагачення когось. Гарбарук продав цю землю відповідній фірмі, і ми почали боротьбу. До мене звернулося садівниче товариство «Яблуко»: кажуть, їм перекривають шлях. На ділянку було накладено арешт. Чи розслідується справа – запитайте в прокуратурі. А за це мені мстять.
Я не певна, що за мною не стежать. Знаю, що маю ворогів, а вороги, які втрачають гроші, готові на все. Тож кажу одразу: кожна волосина, що впаде з моєї голови, – їхня робота. Мені не соромно перед людьми за свою працю. Якщо хтось дав мені копійку, хай скаже! Якщо я хоч раз не була на роботі чи ледарювала – хай скаже!
Ви згадали про ймовірну загрозу своєму життю. З вами вже траплялися історії, які, на жаль, закінчувалися трагічно. Ви пережили напад, внаслідок якого були й загиблі. Розкажіть, що сталося.
Так, це було 25 лютого 2014 року. У Києві тоді все палало (трагічні події Євромайдану – «Главком»). Після сесії я приїхала на дачу, де неподалік жили літні люди, яких я доглядала. Було за двадцять одинадцята. Дивлюся – на веранді стоїть чоловік із ножем. А мені казали, що вдень ходив якийсь незнайомець і розпитував про мене. Він так вдарив мене, що я досі погано чую на одне вухо, вивихнув мені щелепу, поранив ножем ногу. Вимагав гроші. Мені вдалося вирватися: схопила ніж, добігла до будинку мого хрещеника. За п’ять хвилин з’їхалося десь п’ятдесят машин, зловмисника перехопили вже за селом. Добре, що тоді я не побігла до старенької хати: бо там він уже задушив подушкою літнього чоловіка, якого я доглядала. Дали йому 12 років, у 2027-му має вийти.
«Я не жадібна, вважаю, що зарплата в мене була нормальна»
У декларації за 2025 рік ви вказали 1,15 млн грн зарплати – це близько 96 тис. грн на місяць. Для голови громади з населенням 12,6 тис. мешканців – це нормальна платня? До прикладу, мер Хмельницького, де понад 300 тис. жителів, отримав за рік 1,18 млн, мер Києва – 1,44 млн. Скільки, на вашу думку, має отримувати керівник такої громади, як ваша?
Навіть не можу сказати, скільки має бути. Щоб можна було прожити, – це ж робота 24 на 7. І не захмарна ця зарплата. «Чистими» я отримувала 62 тис. грн – і це після майже п’яти десятиліть роботи. А мої колеги з Пристоличної громади, які пропрацювали п’ять років або тільки починають, отримують по 120 тис. грн. Премію встановлюють депутати. У нас оклади маленькі, тому лише премією. Я не жадібна, вважаю, що зарплата в мене була нормальна. Хочеш більше – іди в Пристоличну, де є гроші.
Депутат Київської обласної ради Володимир Горковенко у соцмережі зауважував, що ваша громада – найбідніша.
Найбідніша – правда. Коли я приступила до роботи, то бюджет становив 90 млн. грн власних надходжень, на сьогодні – 175. Майже вдвічі зріс за п’ять років.
Днями, вже після цієї розмови, поліція провела обшук у виконкомі Вороньківської сільради в межах розслідування, пов’язаного зі створенням сміттєзвалища на двох земельних ділянках громади.
Скільки жителі платять за вивезення сміття і чи є в громаді проблема зі стихійними сміттєзвалищами?
25 грн на людину на місяць – це найнижча ціна, яку ми п’ять років не змінювали. Сміття – біда. Наша влада й прокуратура ніби більше нічого не знайшли в Україні, крім боротьби зі стихійними сміттєзвалищами. Я розумію що треба боротися, але де хоч одне нормальне сміттєзвалище на території району?
«У нас сьогодні 300 сект, хто куди хоче, туди й ходить»
На території громади зареєстровано понад 460 юросіб та 650 ФОПів. Серед аграріїв довгий час фігурував й одіозний митрополит Московської церкви в Україні Павло (Петро Лебідь) зі своїм майновим комплексом у Воронькові (склади, корівники, силосні ями). Це один із впливових архієреїв УПЦ МП, є членом Синоду, володіє державною нагородою Росії – Орден Дружби. 1 грудня 2022 року РНБО наклала персональні санкції на митрополита. На початку квітня 2023-го СБУ вручила йому підозру за розпалювання релігійної ворожнечі (с. 161 ККУ) та виправдання збройної агресії РФ (ст. 436 ККУ). Розкажіть, як протягом років будувалася взаємодія місцевої влади з цим діячем релігійного і бізнесового фронтів?
Про його діяльність я не знаю, не цікавилася. Знаю лише, що стояли машини біля його двору і була охорона.
Колись він хотів оселитися в Процеві й узяти земельні паї. Зібралися депутати і запитують його: «Скільки люди отримуватимуть, якщо працюватимуть?» Він каже: «150 рублів, якщо будуть працювати, а хто ні – з Божою поміччю». (Любов Іванівна складає пальці в дулю – жест відмови – «Главком»).
«Це ж я скручую одну дулю, а він – раз, і одразу чотири!» (Сміється). Я сказала: ні, такого в громаду (Проців – «Главком») пускати не можна. Так він знайшов пристановище у Воронькові.
«Главком» ще 2024 року писав, що ферма митрополита Павла у Воронькові – це п’ять корівників, чотири силосні ями, два зерносховища й кормоцех. Господарювала там фірма «МПЛ Агро», з якою митрополит згодом сам судився: за словами його адвоката, працівники фірми демонтували стіну, пошкодили ворота й вивозили обладнання. Суд заборонив фірмі руйнувати майно, а сам комплекс з серпня 2023 року перебуває в податковій заставі. Землю під ним, 6,25 га, Вороньківська сільрада ще 2015-го віддала митрополиту в оренду на 49 років. З’являлася інформація, що корівники припинили роботу. Що насправді сталося з цим об’єктом і яка його доля зараз?
Господарство розпалося. Люди, знаєте, зрадливі: як він зраджував, так і його зрадили. Життя – бумеранг. Вони розійшлися. Що там тепер, не цікавилася.
Мешканці громади також дорікають вам тим, що ви проводили збори щодо переходу церкви УПЦ МП у помісну церкву, але до результату діло не довели. Мовляв, лише імітували боротьбу з Московською церквою. Що скажете на це?
Це все брехня. Якщо хтось каже, що я проводила такі збори, хай назве хоч одні. Воно мені абсолютно не потрібне. Я не хочу лізти людям у душу: у нас сьогодні 300 сект, хто куди хоче, туди й ходить. Я вважаю, що Бог один. Приходжу до церкви, просто посиджу, поговорю з Богом. Люди мають іти в ту церкву, куди прагне їхня душа, а головне мати Бога в серці. По наших поступках дано буде нам.
Колись у Процеві ви мали конфлікт зі священником. Ця історія прогриміла на всю Україну: про неї писали навіть «Сільські вісті». Що то було?
Почали будувати в Процеві церкву – колись її спалили німці, вона була дерев’яна. Старенькі хотіли, і я допомагала, чим могла: і цеглу привозила, і свою машину віддавала. Прислали батюшку: прийшов без машини, в дірявих шкарпетках, працював таксистом. Дали ми йому ділянку під лісом – а тут мені кажуть, що він загороджує ліс. Я написала: «Прошу прийти в сільську раду». Він не з’явився.
Якось я приїжджаю на нараду в Ревне (сусіднє село), а він під’їхав уже на «Волзі». Я кажу: «Добрий день, чого це батюшка не заходить у сільську раду?» А він мені на «ти»: «Якщо хочеш працювати – мовчи, а ні, то я тебе за три дні приберу». Я за ним! Влітаю на нараду, скидаю шапку на стіл: «Ах ти ж, – кажу, – проходимець!» Усі повилітали з кабінету. А директор: «Люба Іванівна, це ж батюшка!» Я йому: «Думаєш, як надів хреста, то вже кимось став?»
Він зібрав людей, і вони підписали, що голова сільради не хоче церкви в селі. У «Сільських вістях» вийшла стаття «Бісівські витівки у Процеві». Це тривало дев’ять місяців, було це, мабуть, десь у 1990-х. Я подала на нього до суду.
А потім ми помирилися й разом поставили хрест жертвам Голодомору: зійшлося все село.
Далі розмова перейшла до теми особливого шляху Любові Чешко у місцевому самоврядуванні – від юної учительки з Чернігівщини до голови, яку жителі обирали знову і знову майже пів століття.
Розкажіть, як ви опинилися в Процеві?
Я родом із Чернігівщини. Чоловіка направили сюди вчителювати, і в 1971 році ми приїхали сюди. Закінчила заочно педагогічний інститут – вчитель історії і суспільствознавства. Та більшу частину життя довелося працювати в іншій системі.
Як у 1980-му так сталося, що молода вчителька, та ще й немісцева, очолила сільраду?
Вибори. 4 березня 1980 року. Я тоді була директоркою школи, у ній навчалося 45 учнів. Робота в органах виконавчого влади і місцевого самоврядування для мене була незнайома. Колись голова райвиконкому Григорій Кириленко навчив нас, молодих, як працювати і що таке село. Він ніколи не міг зайти в сільраду, де були б немиті вікна чи літали мухи. Казав: село – це твоє обличчя.
Тоді в селі проживало 2300 осіб і мали 1500 голів худоби. Ми були заготівельниками картоплі, молока, м’яса, яєць, кісток і металобрухту, ще й відповідали за побутовий комбінат і школи.
Щотижня їздили на наради, де керівник району питав про роботу кожного. Ніколи не пасла задніх. Якщо я скажу, що мені вперше за мою роботу на посаді голови сільської ради голова Бориспільської райдержадміністрації вручив автомобіль «Шкода» за перше місце у проведенні місячника благоустрою, значить я все-таки для громади робила? Будучи головою Вороньківської громади, я робила ще більше, бо в нашу громаду входить 10 сіл, територія протяжністю більше 50 км, а це половина колишнього Бориспільського району.
Ви пережили багато політичних епох і втрималися на посаді: це неймовірний шлях – від Брежнєва до Зеленського, і це неймовірний талант політика – втриматися при всіх владах. Коли для вас були найважчі часи?
Найважче стало, коли прийшли ділки – голови адміністрацій, які приїздили лише заробити. Господарями я називаю тих, хто живе з людьми, а не відбуває «від і до»: два роки, три – і пішов.
Коли ж тоді працювати було найлегше?
Коли господарями й головами адміністрацій були місцеві – ті, що ходили серед людей, із кошиком на базар, бачили життя наяву. От з ними і працювати було не легко, але в задоволення.
«Закон про декомунізацію – це протиріччя»
Як за ці пів століття змінилися депутати місцевих рад. У радянські часи в сільрадах засідали доярки, бригадири, вихователі, вчителі, лікарі. Тепер це – переважно місцеві бізнесмени, або ж парашутисти від різних партій? Як змінилися підходи?
Один голова фракції мені прямо сказав: «Ви не даєте нам заробити, а ми вам бюджет прийняли». Я з ним більше не розмовляла – нема про що. А хтось із депутатів казав, що вони – «кнопкодави»: у Борисполі, мовляв, депутатам по дві ділянки, а нам нічого. А тому, і це вже перевірено досвідом, що вибори в сільській місцевості повинні проводитися за мажоритарним принципом. Депутати мають бути місцеві.
Як ви загалом оцінюєте децентралізацію й укрупнення громад, старт якій було дано у часи Порошенка?
Це – біда. На чому вони зекономили? Хазяїн має бути в селі. Що сьогодні має староста? Які його повноваження? А якщо й об’єднувати громади, то треба дивитись на спроможність громад і за рахунок чого вони можуть функціонувати.
Дорогою Любов Іванівна показує й пам’ятник Івану Кудрі – радянському підпільнику та, як його називають, чекісту. Попри тотальну декомунізацію, яка прокотилася Україною, Кудря досі стоїть у Процеві під Києвом.
Чому пам’ятник Івану Кудрі досі не демонтували? Кажуть, що саме ви його відстояли.
Не я відстояла. Він – наш житель, уродженець цих країв, тут багато його рідних. Ми вивчили громадську думку, депутати пройшли по округах, із листками. Наскільки пам’ятаю, за те, щоб знести, було десь 30 людей, решта – проти. Як я могла іти проти громади?
А як же закон про декомунізацію?
Закон про декомунізацію – це протиріччя, але нехай зносять без мене. Сама я цього робити не хочу.
Коли ти йдеш у державну установу, то повинен бути пристойно одягнутий
Місцеві також кажуть, що вас також просили не білити дерева й бордюри? Бо це не по-європейськи. Але ви й тут проявили свою позицію.
Так і я була за кордоном, бачила: є побілені, є й ні. Декоративні дерева білити не треба, а от стовпи – можна: це відбиває світло, і нічого страшного немає.
З кумедних історій, які ми почули від місцевих. Ви до сільради не пускали влітку чоловіків у шортах. Чому такий жорсткий дрескод?
Правда, таке було. У Воронькові вже ні, а в Процеві не дозволяла. Вважаю це не пристойно. Якщо трапилась якась біда – будь ласка, заходь. А от коли ти йдеш у державну установу, то повинен бути пристойно одягнутий.
Коли я прийшла працювати в Проців на цю посаду, то діди-козаки з бородами до голови приходили поголені, вдягнені, ще й наодеколонені. Така була культура, а зараз...
«Чи всім подобався мій характер – звичайно, ні»
За майже 46 років при владі ви збудували десятки об’єктів, встигли покерувати об’єднаною громадою. Що ви особисто вважаєте своїм найголовнішим досягненням? Чи були моменти за ці п’ять десятиліть, коли ви хотіли піти самі, і що вас тоді зупинило?
У 2012–2013 роках у школі лишалося 24 дітей, адміністрація вже вимагала її закрити. Я думала: писати заяву й іти, чи боротися? Вирішила боротися. З депутатами ми вирішили дати інвесторам комунальну землю, яка бур’янами поросла: тоді її навіть не могли обробити. Так ми провели газ. Інший інвестор за 11 гектарів збудував за 17 млн грн дитячий садок на 90 місць. Люди думали, що це «замок» для когось, а це садочок. Ми збудували амбулаторію з житлом, будинок на 16 квартир для вихователів і дільничного – його звели за кошти сільради. Ще почали будувати нову школу на 270 учнів. Залишалося 30% робіт – десь 30 млн грн. Якби не війна, ми б її закінчили.
А ще з травня 2014-го я волонтерю. Більше 100 разів була в Донецькій та Луганській області. Десять машин відвезла сама особисто нашим воїнам, дві з них 128-й бригаді, тепловізори, прилади нічного бачення, радіозв’язок. Відправляла по 25 човнів, вісім разів їздила на Херсонщину, востаннє – з трьома фурами, а це більше 50 тонн допомоги Тягинській громаді (Бериславський район, Херсонська область – «Главком»). Навіть коли мене прооперували, то через два місяці я везла 25 генераторів у Вовчанську громаду (Харківщина). За це маю дві відзнаки Міністерства оборони – їх вручав сам міністр – і посвідчення учасника АТО.
З людьми треба завжди бути чесним і відвертим. Чи всім подобався мій характер – звичайно, ні, але за все своє життя я нікого не обманула. Це найголовніше у роботі.
Ви кажете, що газ у село (Софіївку) провели не за державні гроші. Хто допоміг?
Допомогла страхова компанія (яка теж отримала землю в громаді – «Главком)
Рушаємо далі. По дорозі Любов Чешко показує на черговий приватний будинок, де, за її словами, живе один високопосадовець із Банкової, ексміністр. Дійсно, заможних і відомих жителів на території її громади багато. Але вона цінує їх спокій і зберігає конфіденційність.
Під’їжджаємо до Софіївки. Любов Іванівна називає це поселення «новим селом» і розповідає про нього з особливою гордістю. Фактично це новий масив, який виріс поруч із Процевом із 2013 року: землю роздавали багатодітним родинам безплатно. Тільки на одній вулиці, згадує ексголова, на початку жило понад 70 дітей. Шість майже добудованих окремих будинків віддали багатодітним родинам. У 18-квартирній двоповерхівці тут же живуть 16 родин – вихователі, дільничний, спеціалісти. Договір із ними був такий: після отримання житла 10 років пропрацювати в громаді, тоді воно переходить у власність.
Неподалік – пансіонат для літніх людей: відкрився нещодавно, там близько 15 мешканців, родичі платять за утримання стареньких від 30 тис. грн на місяць. У полі 25 гектарів – віддали учасникам війни.
У 2013 році до вас у Проців приїздив президент Віктор Янукович. Як ви його оцінюєте тепер?
Як я його оцінюю? Та чого мені його оцінювати – його люди оцінили. (Сміється). Так він був у нас. Приїжджав на відкриття садочку «Лісова казка». А ще ми відкрили амбулаторію, де було житло для спеціаліста, а також багатоквартирний квартирний будинок для вихователів.
Дорогу до Софіївки зробив тодішній губернатор Анатолій Присяжнюк: він хотів показати нове село Януковичу, яке ми будували. Так як в селі було мало діток, ми запросили багатодітні сім’ї. Надавали безкоштовно землю під будівництво, а також вже готових чотири будинки і шість будинків, де були зведені перші поверхи. Таким чином на вулиці Сагайдачного стало проживати зразу 70 діток. Все це було побудовано не за державні кошти.
Мрією мого життя – було збудувати школу. І розпочали будівництво на 270 діток. Залишилося добудувати, та почалася війна. Тоді й постало переді мною питання – не добудують, спробую очолити громаду Вороньківську, коли довірять тобі люди. Так стала я головою найбіднішої громади. Жити нам казали пів року не більше. Ніхто не вірив, що ми зможемо. Та я з людьми довела – зможемо, коли ми разом.
На людей не ображаюсь. Прошу вибачення, коли якимсь чином когось образила. Працювала чесно, добросовісно і намагалася робити так, щоб моя громада була кращою. По життю йшла як сівач, але з думкою завжди про врожай, який доведеться збирати.
Від редакції
Секрет тривалого перебування Любові Чешко на посаді – у вмінні знаходлити мову з будь-якою владою, отримати для свого села щось корисне. Ілюстрацією її талантів може бути історія газифікації Процева, до якої, за її словами, був причетний Ігор Бакай (очільник «Нафтогазу»).
Коли Бакай балотувався в народні депутати від Бориспільського округу, Чешко запропонувала йому угоду: вона разом із самодіяльним народним хором агітуватиме за нього по Переяславщині, а він допоможе провести газ у село. Бакай, розповідає вона, погодився, і вже наступного дня Чешко приїхала до нього з підрядником. Він виділив 10 мільйонів на газифікацію, а ще мільйон вона «випросила» на форму для хору. Пізніше Бакай не раз кликав вправну головиху працювати до себе у «Нафтогаз», але вона відмовлялась: «Я вчителька, у твоєму «Нафтогазі» не розуміюся». А на подяку, сміється ексголова, отримала в подарунок набір посуду «Цептер». Навіть не знала, що це таке».
Микола Підвезяний,
Кароліна Терещенко,
Станіслав Груздєв (фото),
«Главком»
Коментарі — 0