Є інвестори, є гроші, є розробки. Чому «приорітет» України тепер нікому не цікавий?

нова енергія
Українські магістральні газопроводи водню можуть і не дочекатися<i></i> - Є інвестори, є гроші, є розробки. Чому «приорітет» України тепер нікому не цікавий?
Українські магістральні газопроводи водню можуть і не дочекатися
Фото: Уніан

Виробництво і експорт «зеленого водню» – це не тільки енергетична незалежність від Росії, а й значні валютні надходження

Україна гіпотетично має всі можливості для виробництва «зеленого водню» і транспортування його в країни Євросоюзу. Цю тему вже давно активно експлуатують країни ЄС, замінюючи «зеленим воднем» нафту, вугілля та газ.

На півдні України – прекрасні умови для розвитку сонячної енергетики – не гірше, ніж в Італії або Іспанії, наприклад. А газотранспортна інфраструктура йде прямо в Європу. Але поки що експорт Н2, на жаль – не більше, ніж блакитні мрії.

Виробництво і експорт зеленого водню – це прекрасно, це енергетична незалежність від Росії, перетворення України в одну з провідних енергетичних держав і значні валютні надходження. Однак з магістральними газопроводами, в плані використання їх для транспортування Н2 в Європу, є певні проблеми. Як технічного, так і політичного характеру.

І поки що найперспективніший і реальний варіант використання зеленого водню, виробленого в Україні – це змішувати енергоносій майбутнього в певних пропорціях з природним газом і поставляти вітчизняним споживачам через діючу газорозподільну мережу.

Натяк не зрозуміли

Про те, що країни Євросоюзу, зокрема – Німеччина, вкрай зацікавлені в перетворення України на експортера зеленого водню, уряду країни прозоро натякнули ще 5 лютого 2020 року в ході українсько-німецького бізнес-діалогу з розвитку водневої економіки.

Як розповів тоді «Главкому» голова ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник (за його ініціативою, власне, і відбулася зустріч підприємців) Німеччина готова найближчим часом інвестувати в розвиток української водневої економіки – будівництво електролізерів, модернізацію транспортної інфраструктури, як мінімум 1 млрд євро.

Більш того, нещодавно в інтерв'ю «Главкому» посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен прямо сказала, що Німеччина зацікавлена в українському екологічно чистому водні.

«В довгострокових планах Німеччини – взагалі відмовитись від таких джерел енергії, як газ і повністю перейти на «зелену» енергетику. Ми уже на цьому шляху. Тут, до речі, ми дуже зацікавлені попрацювати з Україною у сфері водню. Україна – одна з трьох країн-пілотів для Німеччини, яка налагодила виробництво водню з відновлених джерел енергії. Думаю, над цим потрібно працювати і далі. Тому я дуже чекаю на першу зустріч з вашим новим міністром енергетики, аби про це поговорити. Щоб ми в цій сфері мали довгострокову співпрацю», – підкреслила Анка Фельдгузен.


Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен на зустрічі з «Главкомом»
Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен на зустрічі з «Главкомом»

На жаль, українська влада натяків поки не розуміє. Сонячні та вітряні електростанції практично не будуються, немає сенсу: зелена енергетика досі не вбудована в загальнодержавну енергетичну систему. Електролізні потужності, для перетворення зеленої електроенергії в водень, відповідно, теж не розвиваються.

Цікаво, що водень в Україні можна добувати буквально з-під землі. Як з'ясували українські вчені, досить висока концентрація водню знаходиться в деяких газових свердловинах і вугільних шахтах. Але навіть до такого практично безкоштовного джерела екологічно чистого палива уряд інтересу не виявляє.


Карта-схема розташування нафтогазових свердловин з промисловими концентраціями водню (джерело: Інститут геологічних наук НАН України)
Карта-схема розташування нафтогазових свердловин з промисловими концентраціями водню (джерело: Інститут геологічних наук НАН України)

«Я двічі писав Зеленському, щоб уряд звернув увагу на розвиток водневої тематики. Листи підписали головні геологи провідних нафтогазових підприємств України, вчені. Всього двадцять фахівців. Приходили відповіді: мовляв, питання буде розглянуто на найближчому засіданні Кабміну. І що? Після першого листа зняли прем'єр-міністра Гончарука, а після другого – міністра енергетики та захисту навколишнього середовища Оржель. Я вже листа не писав (розумів, що владі не до водню), спостерігав, що далі. Призначили в.о. міністра Буславець. Вона начебто воднем зацікавилася, але її теж зняли. Тепер в міністерстві енергетики знову новий керівник...», – нарікає в розмові з «Главкомом» заступник директора з наукової роботи Інституту геологічних наук НАН України Ігор Багрій.

Тернистий шлях до Німеччини

Станом магістральних газопроводів, які йдуть в Європу (їх протяжність становить 37,6 тис км), на предмет – а чи зможуть вони, якщо що, витримати транспортування водню, газу дуже летючого, влада також не цікавиться.

В Україні перспективною водневою тематикою займається лише Регіональна газова компанія, яка 6 серпня 2020 року почала випробування водню і водневих сумішей в діючих газорозподільних мережах.

На сьогоднішній день завдяки РКГ хоч щось зрозуміло. Що нинішня газорозподільна мережа (більшості труб 40-50 років) здатна витримати газову суміш з вмістом Н2 не більше 20%. Якщо більше – необхідна комплексна реконструкція близько 350 тис км мереж, для цього необхідні інвестиції мінімум 200 млрд грн в нинішніх цінах.

Щодо стану магістральних трубопроводів: що там за ситуація, чи готові вони до транспортування водню – невідомо абсолютно нічого. Тому що темою просто ніхто не займається.



Газотранспортна система України (stat.nonews.co)

Газотранспортна система України (stat.nonews.co)

Але навіть якщо ці майже 40 тис км магістральних газопроводів, головний з яких – «Уренгой – Помари – Ужгород», пристосувати під водень (а це значить – провести зсередини, особливо на стиках, максимальну герметизацію, наприклад, за допомогою напилення епоксидною смолою), абсолютно не факт, що по ним Україна зможе транспортувати водень до Німеччини.

«Для цього газ повинен до Німеччини ще дійти. А там на шляху Словаччина і Чехія. Що якщо вони не погодяться на транзит? Адже для цього країни повинні виділити окрему магістральну трубу під водень. А якщо так – вони втратять в кращому випадку третину своєї пропускної потужності. У гіршому – половину. Але вони не можуть працювати на одній трубі, тим більше, зараз там діє система реверсу», – розповідає в бесіді з «Главкомом» глава департаменту стратегічного планування Регіональної газової компанії Станіслав Казда.

Дивовижна «Дружба»

Але, так чи інакше, уряд України в будь-якому випадку намагається підкреслити свою європейсько-водневу спрямованість і бажання стати надійним партнером ЄС в плані експорту зеленого водню, необхідного Європі для переходу до 2050 року до безвуглецевої економіці.

Так, нещодавно прем'єр-міністр країни Денис Шмигаль в інтерв'ю німецькій газеті Handelsblatt заявив, що виробництво і постачання водню в Європу є одним з головних пріоритетів для України, і для цього розглядається переобладнання нафтопроводу «Дружба».

Найбільша в світі система магістральних нафтопроводів «Дружба», для транспортування нафти з Волгоуральського нафтогазоносного району в країни соціалістичного табору, почала будуватися в 60-і роки XX століття. Українська ділянка, протяжністю 686 км, прокладена в 1969-1974 роках. Діаметр труби – 1020 мм.

З технічної точки зору це в принципі можливо. За півстоліття експлуатації в результаті окислення нафти на внутрішній стороні нафтопроводу утворився шар бітуму більше 10 см, який не проб'є навіть найактивніший атом водню. Але перш доведеться зробити по всій довжині труби очищення від опадів (наприклад, за допомогою поршня), а потім ще зняти зі стінок різні маслянисті залишки, використовуючи хімічні реактиви.

«Це скільки потрібно часу і грошей на такий божевільний проект! – каже «Главкому» екс-президент асоціації «Об'єднання операторів ринку нафтопродуктів України» Леонід Косянчук. – А ще треба по всій довжині трубопроводу поміняти компресорні станції – адже вони призначені для перекачування нафти, а не газу».


Українська гілка «Дружби» ніяк не пов'язана з Німеччиною (vp.donetsk.ua)
Українська гілка «Дружби» ніяк не пов'язана з Німеччиною (vp.donetsk.ua)

Директор науково-технічного центру «Психея» Сергій Сапегін, в свою чергу, вказує, що українська гілка «Дружби» веде не до Німеччини, а в Словаччину, Чехію, Угорщину і Хорватію. І при цьому зараз нафтопроводом йде транзит російської нафти. Тобто з точки зору транспортування в країни ЄС зеленого водню ідея з «Дружбою» взагалі абсурдна.

Можна, звичайно, транспортувати український водень в Європу морським шляхом – танкерами через протоки Босфор і Дарданелли. Але це, так би мовити, вилами по воді написано – невідомо як на таку ініціативу відреагує Туреччина. Водень – справа нова, мало що... А Стамбул – він стоїть на обох берегах Босфорської протоки.

Так що зелений водень простіше використовувати в самій Україні, ніж його експортувати. Це, звичайно, за умови, що у нас він з'явиться в промислових масштабах. Владі ж поки що не до цього.

Андрій Кузьмін, для «Главкома»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Є інвестори, є гроші, є розробки. Чому «приорітет» України тепер нікому не цікавий?