Агресивна політика Путіна демонструє його невпевненість – The Guardian

Напад на лідера опозиції Олексія Навального свідчить про те, що режим Путіна не надто впевнений у власному майбутньому, пише британська газета The Guardian.

Путін набагато хитріший і популярніший політик, ніж білоруський президент Олександр Лукашенко, але швидкість, з якою білоруський авторитарний лідер втратив довіру народу, змусив Кремль засумніватися у власних силах. Усе це відбувається на тлі пандемії коронавірусу, коли російська економіка не є більш захищеною, ніж будь-яка інша, а рейтинг схвалення Путіна знижується.

Російські вчені наполегливо працюють над розробкою вакцини в межах міжнародного змагання за припинення пандемії. Проте, незважаючи на «ефективність» російської вакцини, Путін поки відмовився робити щеплення.

Назва «Спутник V» апелює до космічної гонки і є чітким знаком того, що Путін розраховує, що вакцина стане стимулом для міжнародної репутації Росії. Але навіть якщо вакцина буде успішною, саме отруєння Навального, найімовірніше, запам’ятається, як найвідоміша російська медична історія 2020 року. Це нагадує те, як анексія Криму затьмарила великі сподівання Путіна на Олімпійські ігри 2014 року в Сочі, щоби продемонструвати повернення Росії до світової сцени.

Якщо твердження Bellingcat щодо отруєння Навального відповідають дійсності, то режим Путіна, можливо, вступив у нову й небезпечну фазу. Звичайно, Путін відмовився від звинувачень під час своєї пресконференції, традиційно звинувативши Захід у всіх проблемах.

«Чесно кажучи, якби хтось сказав, що ця пресконференція Путіна була підробкою, підготованою за допомогою штучного інтелекту компіляцією його висловів, я б не здивувався», – каже аналітик Марк Галеотті про виступ Путіна.

На питання про те, чи він змінив конституцію щоби залишатися при владі до 2036 року, Путін сказав, що ще не вирішив, чи буде балотуватися в президенти на наступних виборах.

Подібна логіка, ймовірно, також застосовується до рішень щодо Криму, хакерських атак та гонитви за опозицією. Але є проблема, спільна для всіх авторитарних лідерів: концепції того, що корисно для країни, а що для лідера, починають розмиватися, резюмує видання.