Герої, яких забрала війна у травні 2018-го. Згадаймо всіх поіменно
Наймолодшому загиблому у травні бійцю було 20 років, найстаршому - 50
У травні в боях на Донбасі загинули 17 бійців, які загинули в бою. Інформація про деяких - неповна. Наймолодшому було 20 років, найстаршому - 50.
6 травня було найбільше обстрілів - 80.
Протягом 3,10,14,18,20,24 травня обійшлося без поранень, за даними прес-штабу Операції об'єднаних сил. Впродовж місяця 86 військовослужбовців отримали поранення різних ступенів тяжкості. Ворожі війська порушували режим тиші 1294 рази.
Іван «Лакалут» Сперелуп, 21 рік, родом із селища Слов'яносербськ Луганської області, жив у Ходорові Жидачівського району на Львівщині. Залишилися: батьки та три сестри.
Підірвався на БМП-2 внаслідок зіткнення з ДРГ ворога. Старший солдат 24-ї бригади імені короля Данила. Іван народився і ріс у селищі Слов'яносербськ, що на Луганщині. Тато - шахтар. У 2010-му сім'я переїхала на батьківщину мами у Ходорів.
Тут юнак і закінчив місцеву школу № 3. «Я пригадую, що він дуже часто чергував у школі, коли питали, чому він чергує, то відповідав, що хтось повинен це робити. З огляду на те, що хтось повинен, він і пішов воювати», - розповідає заступник директора Анатолій Опенька.
Контракт на службу у ЗСУ Іван підписав 16 листопада 2016 року. Відтоді служив у 24-й бригаді. Іван став 286-м воїном з Львівщини, які загинули, боронячи кордони на Сході України.
Олег Пушкарук, 49 років, родом із Нововолинська Волинської області, залишилися дружина та троє синів, двоє з яких малолітні - 2 та 5 років. Загинув 9 травня 2018 року унаслідок обстрілу неподалік Золотого Попаснянського району на Луганщині.
Головний сержант 9-ї роти 3-ї батальйонно-тактичної групи 14-ї бригади. Воював з 2015-го, у 2016 році підписав контракт на службу. «Наш Майстер - відповідальний, стриманий, виважений, відчайдушний і мужній воїн, турботливий і лагідний батько, надійний друг. Він був авторитетом для своїх побратимів, готовим допомогти в будь-якій ситуації, підтримати і розрадити…Він завжди був і залишиться для нас взірцем мужності й доблесті, відданості й любові до України, за яку віддав життя. Ми мали честь служити із ним!», - написали на сторінці бригади у Facebook.
7 травня Олег востаннє спілкувався із сім'єю, розповідав, що ситуація напружена.
Олег Бокоч, 23 роки, родом із села Миколаївка Кобеляцького району Полтавщини, залишилися батьки та брат, загинув 12 травня 2018 року унаслідок уламкового поранення голови, яке отримав намагаючись витягти пораненого товариша із зони обстрілу у промзоні Авдіївки на Донеччині.
Молодший сержант, медик у 95-й Житомирській десантно-штурмовій бригаді. Близько року був у зоні бойових дій. У 2015-му, після закінчення медичного коледжу, працював у Полтавській обласній клінічній лікарні імені М. В. Скліфосовського.
«Ми з ним познайомилися ще на вступних екзаменах. Готувалися в одній аудиторії. Одразу було видно, наскільки життєлюбна людина, весела. Смішно було, коли батько Олега закидав йому у вікно другого поверху підручник, щоб той трохи повторив перед екзаменом. Він завжди всім допомагав. Ніхто не скаже іншого: будь-хто з групи в нього міг щось попросити і Олег ніколи не відмовить», - пригадує одногрупник Артем Бутенко.
Поховали юнака у Кобеляках на Алеї Героїв міського кладовища. Він - п'ятий загиблий з міста воїн. У районі ж, з початку російсько-української війни, попрощалися з 9 захисниками.
Іван Кураш, 32 роки, родом із села Литвинів Підгаєцького району Тернопільської області, залишилися 12-річна донька, розлучений. Загинув 15 травня від кулі снайпера, що потрапила у легеню, поблизу Катеринівки Попаснянського району Луганської області.
Старший солдат, старший стрілець 14-ї бригади. У грудні 2017-го підписав контракт на службу.
Навчався в Підгаєцькому ПТУ №24, опісля відслужив строкову службу. У грудні 2017-го підписав контракт. Втретє відправився на передову у лютому 2018 року.
«Відповідальний, цілеспрямований, відданий Батьківщині, своїм побратимам і тому, в що вірив, щирий і стриманий, Іван назавжди залишиться в наших душах, буде взірцем патріотизму, вірності й відданості українському народові! Стане янголом-охоронцем, який вестиме нас на шляху до перемоги», - написали на сторінці бригади у Facebook.
Дмитро Рудь, 20 років, родом із Житомира, залишилися: бабуся та дідусь. Загинув 16 травня під час ворожого обстрілу з РПГ позицій поблизу Талаківки на Донеччині.
Матрос, старший стрілець-санітар 503-го окремого батальйону 36-ї бригади морської піхоти. Служив з липня 2016-го.
«Він був світлим, добрим, розумним, товариським. Його дитинство пройшло при храмі. Його виховував дідусь, але вкладаючи і подаючи свій власний приклад поведінки. Сьогодні ця біда торкнулась кожного з нас, це горе, яке трапилось із ним. Всі ми сьогодні тут у такому сумі, але з надією на те, що в Україні буде мир», - каже координаторка молодіжки Свято-Михайлівського кафедрального собору сестра Надія Юшкевич.
«Діма був дуже хороший хлопець. Я його знаю недовго, десь рік, але він настільки хороший, що дуже тяжко його відпускати. До цих пір не віриться, що його немає. Ми вчора про це дізнались і це дуже тяжко пережити. Він був у відпустці, п'ять днів тому він тільки поїхав. Ми його провели і вчора дізнались, що його немає», - розповіла подруга Дмитра Олександра Купневич.
Сергій «Татарин» Гундер, 40 років, родом з Харкова, жив у Івано-Франківську, залишилися мати, дружина та троє дітей. Загинув 16 травня від кулі снайпера на Донеччині.
Солдат 9-ї роти 93-ї бригади «Холодний Яр». На фронт пішов добровольцем, з лютого 2015 служив в 93 ОМБр. Унаслідок поранення в руку під час розвідки, отримав інвалідність ІІ групи.
«Мені в Пісках хлопці на грудях татуювання зробили - групу крові. Покійний Юра «Есемеска» набивав, - пригадує Сергій. - Він мені життя врятував. Втратив багато крові, а в госпіталі часу брати аналіз на групу не було. Розрізають одяг, один лікар каже: «У нього татуювання - група крові». Інший, мовляв, не можна на це орієнтуватися. Я частково був при свідомості, говорив їм, що то моя група, що є смертники (медальйони), але вони закотилися. Не чули. Може, то мені тоді здавалося, що я їм це все пояснюю. Коли, нарешті, почув: «Добре, переливаємо по татуюванню. Як повезе, то повезе, бо часу нема». Вирубався», - розповідав у інтерв'ю порталу новин «Репортер» Сергій.
В лютому він 2017-го підписав контракт на службу. «Сергій загинув під час операції. Міг в 2015 році піти на ротацію, але любов до Батьківщини примусила його залишитися. Він був дуже добрим, за всіх переживав. Людина була дуже добра, навіть коли отримав поранення - повернувся на фронт. Він повинен був прийти на перше причастя до своєї дитини, але за декілька днів до того його не стало», - каже його побратим Зен.
Андрій «Футболіст» Маслов, 31 рік, родом із селища Новопокровка Чугуївського району Харківської області, залишилися батьки, дружина та 5-місячний син. Загинув 21 травня, у свій день народження, в бою з диверсійною групою бойовиків «ДНР» неподалік окупованої Горлівки на Донеччині.
Молодший сержант, командир протидиверсійної групи 2-го батальйону у 24-й бригаді імені короля Данила. Воював з липня 2015 року. «Як давно ми були знайомі? Ну, я не пам'ятаю себе в той час, коли знайомі не були. Ще з тих часів, коли ділили горщики і їли кашу в дитячому саду. Потім пішли в школу, теж в один клас. Знаєте, таких вірних друзів потрібно пошукати. Він ніколи не відстоювався в стороні, якщо його товаришів образили словом чи ділом. Завжди готовий був прийти на допомогу. Він кидав справи і летів, якщо хтось потребував підтримки. Він назавжди залишиться нашим Героєм. Тільки неймовірної сили духу людина, здатна кинути все і йти захищати Свою Батьківщину. Скільки в ньому було патріотизму? Ну, якби йдучи він роздав його всім нам, на кожного жителя цієї держави вистачило б!», - написала у Facebook подруга Андрія Ірина.
«Я ніколи в житті не бачила такої кількості чоловіків, що плачуть. Сотні бійців, сотні людей, мами загиблих твоїх побратимів приїхали з фронту і з усієї України попрощатися з тобою наш друг, Андрюха», - написала подруга Юлія.
«Брат, я ж тобі казав, що не приїду до тебе на похорон, якщо ти загинеш. Ми сміялися і ти обіцяв мені в цьому взаємність років так через 50. Я не приїду, Брат. Я не можу. Я не можу і не хочу бачити тебе з закритими очима. Ти був моїм найкращим Другом, якого я знайшов на цій чортовій війні. Мене рве на шматки. Загинули ті, з ким я починав свій шлях в Донеччині і з ким я був близький. Нікого не залишилося. «Маю» - привіт, тільки ви там не буяньте особливо, а то я ж вас знаю! До зустрічі, Друже!», - написав друг «Канада».
В'ячеслав «Цинк» Куцмай, 31 рік, родом з Києва, залишилася мати. Загинув 21 травня від уламку гранати, що влучив у скроню, прикривши собою побратима, в бою з диверсійною групою бойовиків «ДНР» неподалік окупованої Горлівки а Донеччині.
Старший солдат, старший оператор взводу розвідки у 24-й бригаді імені короля Данила. Воював з травня 2014-го. З 2014 року служив у взводі спецпризначення батальйону Національної гвардії України «Донбасс». Пройшов бої за Іловайськ, де потрапив у полон. Був звільнений у грудні 2014 року, і повернувся до лав батальйону.
У жовтні 2016-го із побратимами перейшов в 16-й окремий мотопіхотний батальйон 58-ї ОМБр, в подальшому служив у розвідці 72-ї ОМБр, пізніше перевівся у склад 24-ї бригади.
«Ех, Цинк, ех Друже. А казав, що раз пройшов полон і важке поранення, то тобі вже нічого не буде...Тим літом він чудом залишився живим, отримавши важкі поранення. Його ліва рука не працювала. Після тривалого перебування в шпиталі, він помітно втратив в вазі та фізичному стані, але він залишався оптімостом з доволі специфічним, притаманним тільки йому, почуттям гумору. Він рвався назад, додому, до хлопців. А вони чекали його. Це одна сім'я. «Банда Мая». Тепер ви там разом. Матрос, Май, Футболіст, Цинк. Бережіть нас згори, а особливо тих, хто на самому передку дає іншим можливість жити буденним життям. До зустрічі, Друже!», - написав друг «Канада».
«Багато вина, багато снарядів і мін, які летіли в нас. Ще більше куль, що летіли від нас і на війні, і в тирах. Прогулянки по Києву, спільна баланда в полоні, солодке згущене молоко в резерві батальйону, задротство на твоєму ноутбуці. Наш, чорного кольору, гумор... До зустрічі, Слава, до зустрічі, Цинк!», - пише друг Євген.
Поховали В'ячеслава на Лук'янівському військовому кладовищі Києва.
Богдан Коломієць, 23 роки, родом із села Лука-Мелешківська Вінницької області, залишилися дідуць з бабусею, батьки та сестра. Загинув 22 травня від уламкового проникаючого поранення не сумісного з життям, - зазнав поранень у голову, руки та грудну клітку.
Молодший сержант, командир 2-го відділення взводу снайперів 24-ї бригади імені короля Данила. Після закінчення школи Богдан вступив до Вінницького національного технічного університету. Навчався на інженера-радіотехніка.
«Коли закінчив четвертий курс, плани Богдана змінились. Він заявив, що не бачить своє майбутнє із цією наукою, тож прийняв рішення її завершити. Пробував себе у різних роботах – то на заводі у Луці-Мелешківській працював, то полуницю збирав, щось саджав біля хати. А ще Богдан захоплювався мужніми та сильними людьми. Не раз повторював, що коли його діти питатимуть про війну за Україну, то хотів би з гордістю їм відповісти, що він був там і захищав її кордони. Мені досі важко назвати причину, через яку Богдан підписав контракт на службу. Можливо, це пов'язано і зі мною, адже свого часу я пішов добровольцем на передову та воював на Дебальцевському плацдармі у складі 54-ої бригади. Отримав два поранення. І весь цей час поряд зі мною була кохана дружина Анастасія – старша сестричка Богдана, яка із простреленою ногою несла мене до шпиталю на процедури. Для мене вона героїня. Тож можете уявити, яка родина у Богдана. Зараз ми з Настею чекаємо на донечку, яку дядько вже ніколи не візьме на руки. Тепер будемо донечці розповідати, який він був у неї Герой», - каже родич Олег.
Контракт на службу підписав у листопаді 2016 року. У складі 24-ої бригади пробув півтора року.
Іван «Жук» Жуков, 50 років, родом із села Озліїв Млинівського району Рівненської області, залишилися цивільна дружина та малолітня дитина. Загинув 23 травня неподалік Мар'їнки на підступах до Петровського району Донецька.
Доброволець окремого легко-піхотного загону «Волинь» УДА. Пішов на фронт у січні 2015 року.
«У мене не було іншого вибору. Вік уже не дуже молодий, а дивитися по телевізору, як гинуть молоді хлопці - це не моє і так неправильно. Рідні негативно сприйняли моє рішення піти воювати. Через це моя дружина мене залишила. Не змогла змиритися із тим, що маю воювати на сході», - у квітні цього року розповідав Іван під час відкриття меморіальної дошки добровольцям.
«Жук» був спокійним, але вольовим; на нього завжди можна було покластися. Він мав надзвичайно змістовну сутність; дуже глибоку, поетичну душу; писав вірші про рідну Україну, про Бога, про свої духовні переживання», - пише Ігор Плохой.
Мар'ян «Хитрий» Корчак, 22 роки, родом із селища Шкло Яворівського району Львівської області, залишилися батьки, старші сестра та брат. Загинув 25 травня внаслідок артилерійського обстрілу неподалік Зайцевого Бахмутського району Донецької області.
Доброволець, парамедик 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС. Пішов на фронт у 2016 році. «Важко підібрати правильні слова та усвідомити, що людини з якою ти пліч-о-пліч три роки воюєш звільнюєш Українські землі від окупанта - більше нема. Людину, яку поважали всі військові, людини, яка була авторитетом в підрозділі, щирим, врівноваженим, впевненим; людину яку ставили за приклад та на кого рівнялись - вбив московський окупант. Вбив Захисника України, який покинув все - і став на захист СВОЇХ суверенних територій. Я дуже хочу, щоб ви пам'ятали і знали, якою ціною здобувається мир», - написав Дмитро Коцюбайло.
Руслан Муляр, 43 роки, родом з Тернополя, залишилися дружина, сини-близнюки, донька та онук. Загинув 26 травня під час виконання бойового завдання в Луганській області унаслідок артилерійського обстрілу (поруч з групою розірвався снаряд).
Полковник СБУ, командир групи відділу «Альфа» УСБУ в Тернопільській області. Призначений командиром групи у жовтні 2014-го, неодноразово виконував завдання в зоні АТО/ООС.
Військову службу в органах СБ України розпочав у березні 2001 року на посадах прапорщиків; у відділі Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів з лютого 2003 року.
У жовтні 2014 року був призначений командиром групи відділу ЦСО «А». Військове звання полковник присвоєне у травні 2018 року.
«Він був саме з тих, про кого не говорять. Він був з тих, хто спокійно дивився в очі смерті і робив те, що повинен. Гірко чути, коли про подібні підрозділи кажуть, мовляв, вони нічого не роблять, бо їх ніде не видно. Ні, насправді їх не видно і не чути- вони професіонали своєї справи. І я радію, коли про них нічого не чути. Отже, хлопці працюють. І у них все добре. Та й у профі бувають чорні дні. І сьогодні - саме такий…», - написала у Facebook Лілія Мусіхіна.
«Він тижнів за два мав повернутись додому, в нього було дуже багато планів, - розповів один з побратимів. - Нещодавно внучатко народилось. У планах було звозити своїх близнюків-другокласників на море. Не встиг. Про таких, як він багато не говорять. Таких просто пам'ятають все життя. І ми, повірте, не забудемо».
Юрій Журавльов, 45 років, родом з Мирнограду Донецької області, жив у Бердянську на Запоріжжі, залишилися дружина та двоє дітей. Загинув 26 травня під час виконання бойового завдання в Луганській області унаслідок артилерійського обстрілу (поруч з групою розірвався снаряд).
Це сталося через два тижні після того, як Юрію виповнилося 45 років. Прапорщик СБУ, військовослужбовець ЦСО «А».
У 2014 з початком бойових дій на Донбасі став до лав Центру спеціальних операцій Служби безпеки України. Упродовж 4 років неодноразово брав участь у спецопераціях СБУ на охопленій війною території Донбасу. Під час виконання бойових завдань відзначався високим рівнем професіоналізму та мужністю, за що отримав численні державні відзнаки.
Віктор Ферлієвич, 23 роки, родом із села Конятин Путильського району Чернівецької області, залишилися мати, брат і дружина. Загинув 26 травня - підірвався на міні у засідці на Горлівському напрямку Донецької області.
Старший солдат, старший механік-водій у 24-й бригаді імені короля Данила. На фронті був від початку війни. На початку 2018-го одружився, дружина - офіцер-психолог у 24 ОМБр.
Провести в останню путь героя на Центральну площу Чернівців вранці 29 травня прийшли активісти, військові, представники влади, духовенство та просто містяни. «Шокований трагедією. Дитині 23 роки. Це не лише він загинув, це його діти та внуки загинули. Треба порушувати питання, щоб таку молодь не посилали на фронт!», - казав заступник голови Хостинської райради Андрій Коломієць.
27-31 травня на території Путильського району оголосили Днями жалоби.
Ярослав «Рижий» Дашкевич, 22 роки, родом із села Синарна Оратівського району Вінницької області, залишилися мати, три сестри і двоє братів. Помер 27 травня - у засідці на Горлівському напрямку Донецької області отримав важке мінно-вибухове поранення внаслідок підриву на міні, наступного дня помер у Харківському військовому шпиталі.
Військовослужбовець 24-й бригади імені короля Данила. Юнак провів на військовій службі понад чотири роки, з 2013-го, два роки тому мав поранення.
Ярослав - третій загиблий воїн з Вінниччини за травень 2018 року.
Костянтин Гранов, 34 роки, родом з Харкова, залишився син. Помер 31 травня в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова Дніпра від тяжкого поранення у голову кулею снайпера, отриманого в ООС 27 травня.
Розвідник 92-ї бригади.
Юрій Довганик, 47 років, родом із Львова, залишилися дружина та донька. Помер 31 травня в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова Дніпра унаслідок отриманого 22 травня важкого уламкового поранення неподалік Зайцевого Бахмутського району Донецької області.
Водій-стрілець взводу снайперів 24-ї бригади імені короля Данила. Воював на Сході України з травня 2015-го.
Читайте також матеріали «Главкома»:
Герої, яких у нас забрала війна у 2016-му. Згадаймо всіх поіменно
Герої, яких забрала війна у 2017-му. Згадаймо всіх поіменно
Герої, яких забрала війна у січні 2018-го. Згадаймо всіх поіменно
Герої, яких забрала війна у лютому 2018-го. Згадаймо всіх поіменно
Герої, яких забрала війна у березні 2018-го. Згадаймо всіх поіменно
Герої, яких забрала війна у квітні 2018-го. Згадаймо всіх поіменно
Коментарі — 0