Константинополь звинуватив Москву у захопленні його структур в Україні

Канонічні структури Константинопольського патріархату проіснували на Закарпатті до 1946 року. Пізніше вони були захоплені Москвою. Про це в інтерв’ю «Главкому» заявив представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві архієпископ Тельміський Іов (Геча).

«[Після 1946 року структури Константинопольського патріархату на Закарпатті] були насильно приєднані за допомогою каральних органів НКВД до Московського патріархату, а тих, хто відмовлявся, репресували і знищили як мучеників за віру Христову. І, що важливо, Константинополь ніколи, жодним актом не визнавав знищення комуністичним режимом на Закарпатті єпархії Вселенського патріархату і приєднання її до іншої юрисдикції. Це приєднання було неканонічним і насильницьким. І це було не 300 років тому, а в 1946 році», - підкреслив він.

Ієрарх зауважив, що свого роду відгомоном перебування Закарпаття під омофором Вселенського патріархату є автономна Карпато-русинська православна єпархія (American Carpatho-Ruthenian Orthodox Diocese), що зберіглася в США донині і існує у складі Вселенського патріархату. Її предстоятелем зараз є єпископ Ніський Григорій (Тацис).

Крім того, відзначив архієпископ, сама Російська православна церква ще на початку ХХ століття визнавала збереження юрисдикції Вселенського патріархату на Закарпатті.

«Член Синоду Російської церкви митрополит Київський Антоній (Храповицький) [на початку ХХ століття] з метою здійснення в цих українських землях (на Закарпатті – «Главком») опіки над православною паствою, письмово звертався про дозвіл і благословення до Вселенських патріархів, і навіть просив з цією метою надати йому титул Екзарха Вселенського патріарха в Галичині і Закарпатті. І таким титулом Екзарха Вселенського патріарха в Галичині і Закарпатті цей російський ієрарх був наділений в 1910 р. грамотою Вселенського патріарха Іоакима III. Пізніше цей титул Екзарха за ним був підтверджений і Вселенським патріархом Германом V (1913 – 1918 рр.)», - пояснив він.

«На підставі цього історично-канонічного права для православних єпархій на території окупованих Польщею Західної України і Західної Білорусії Вселенський патріархат 13 листопада 1924 року видав Томос про дарування автокефалії Польській церкві. Цей Томос скасовував акт 1686 року, яким передавалась Київська кафедра під тимчасову опіку (адміністрацію) Московському патріарху. Томос Вселенського патріарха 1924 року стверджує, що це приєднання суперечило канонічним правилам і що Московський патріархат не виконав обумовлених в акті 1686 року вимог, згідно з якими Київська митрополія повинна була зберегти свої права автономії і канонічний зв’язок з Вселенським патріархатом», - зауважив ієрарх.

«Таким чином, автокефальна Православна церква в Польщі (а по суті, Західної України і Західної Білорусії) проголошувалася правонаступницею історичної автономної Києво-Галицької митрополії Вселенський патріархату», - резюмував архієпископ Тельміський Іов.

Як заявив в інтерв'ю «Главкому» протоієрей РПЦ Всеволод Чаплін, останні кілька століть Росія вважала Київ центром Російської православної церкви. На його думку, можуть мати місце різні інтерпретації історії і різні інтерпретації канонічних правил, але найсильнішим аргументом є те, що Константинополь упродовж багатьох сторіч нібито практично не оскаржував належність Київської митрополії до Російської церкви. Ще пару десятиліть тому не було ніяких заяв про те, що це канонічна територія Константинополя, заявив Чаплін.

Вселенський патріарх Варфоломій у неділю, 23 вересня, заявив, що Українська православна церква має право на автокефалію і скоро її отримає.

Архієпископ Іов (Геча) - доктор богослов'я, професор Інституту вищих досліджень в галузі православного богослов'я при Православному центрі Вселенського патріархату в Шамбезі (Швейцарія) і Паризького католицького університету (Франція), постійний представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві, співголова Об'єднаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Православною та Римо-Католицькою церквами. З благословення Вселенського патріарха Варфоломія був одним із головних спікерів Святого і Великого Собору Православної Церкви на Криті 19-26 червня 2016 року. Володіє англійською, французькою, грецькою, українською, російською та італійською мовами. Глибоко знається на українській церковній історії. Докторську дисертацію захистив на тему «Літургійна реформа митрополита Киприяна Київського (1330 — 1406 рр.)».