У Харкові всупереч закону про декомунізацію відкрили меморіальну дошку генералу КДБ
Шрамко працював в органах радянської держбезпеки в роки, коли в Україні було репресовано Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Івана Дзюбу
У Харкові відкрито меморіальну дошку Почесному громадянину міста та області Юрію Шрамку, який був генералом КДБ.
Як повідомляє пресслужба Харківської обласної ради, меморіальну дошку Шрамку встановили на будинку, розташованому по вулиці Свободи, де він жив з 2001 по 2009 роки.
До слова, Шрамко помер у травні 2019 року.
«Увічнити пам'ять відомого харків'янина зібралися Почесні громадяни міста та області, члени громадської організації «Харківський клуб «Генерал», містяни, колеги, друзі та родичі Шрамка. Серед почесних гостей, які взяли участь у заході були ректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Герой України Василь Тацій, ексміністр внутрішніх справ України Юрій Смирнов, голова Ради Почесних громадян Харківської області Микола Тітов та голова Ради почесних громадян міста Харкова Михайло Пилипчук», - розповіли в облраді.
Тим часом, як повідомляє ХарківTimes, відкриття меморіальної дошки Шрамку «прямо суперечить Закону України «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки».
Зазначається, що Шрамко працював в органах радянської держбезпеки в роки, коли в Україні було репресовано Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Івана Дзюбу.
Саме при керівництві Шрамка, в 1981 році, в Харкові були заарештовані і засуджені до семи років таборів правозахисник Генріх Алтунян, лікар-психіатр Анатолій Корягін, історик Євген Анцупов.
Саме «під крило» до Шрамка, під нагляд КДБ, був засланий в 1983 році в селище Безлюдівка Харківської області поет Степан Сапеляк, який відсидів п'ять років у таборах і в'язницях і відбув три роки заслання на Колимі
При Шрамку в Харкові пройшло кілька ганебних «єврейських процесів» - судів над євреями-відмовниками Олександром Парицьким (1981), Юрієм Тарнапольським (1983) і Євгеном Айзенбергом (1985).
Коментарі — 0