Ось звідки береться ненависть до всього красивого і чистого…
Звіряча жорстокість і бажання сплюндрувати все навколо – з цим стикнулись міста та села України, в яких побували російські загарбники. Така поведінка ворога спонукає до пошуку причин цього явища. Звідки взялась така ненависть до України, до українців, до чистих осель і прибраних вулиць? Чому росіяни не в силах змиритися з цивілізацією, і вважають «образою» той факт, що хтось може жити ліпше, ніж вони?
Відповідь на ці питання шукали і прості громадяни, і політики, і психологи. Багато з них мають таке пояснення: Путін кинув окупувати Україну контингент із найзлиденніших регіонів Росії. Тому те, що окупанти побачили в Україні, їх довело до сказу. Адже у себе дома росіяни звикли жити у бруді і злиднях, тому заможні українські селища і містечка для них наче ляпас. На таке вони не розраховували, бо роками вірили російській пропаганді, яка переконувала, що українці бідують і їх треба визволяти.
«Главком» зробив добірку фото з російської глибинки, які допомагають зрозуміти, чому армія країни-агресора перетворює на вигрібну яму усе, до чого торкається.
Торжок
У 2014 році, коли Росія окупувала Крим, тамтешній фотограф і тревел-блогер Сергій Анашкевич вирушив знімати Торжок – старовинне місто всього лише за 200 км від Москви. Ці фото дуже добре ілюструють, як РФ ставиться до власних територій.
«Трешовішого міста у Росії я не бачив, – жахається кримчанин Анашкевич. – Таке враження, що війна тут закінчилася нещодавно. Торжок міг би мати інакший вигляд, якби не було цієї разючої занедбаності і розрухи, а численні старовинні храми з монастирями були відреставровані і приведені до ладу. Але ні… Все є як є».
Вразила блогера з окупованого півостра не тільки розруха, але і назви. Річка Тьма на шляху до села Рашкіно. Навмисно не вигадаєш.
Це не зона бойових дій, а шкільне подвір’я у мирному російському місті Торжок. Приблизно такий вигляд, тільки поки без снігу, тепер мають Маріуполь, Попасна і багато інших українських міст, де засів ворог. Таке враження, що таємний девіз російської «спецоперації»: ми добре не живемо, і ви не будете. Замість приводити до ладу російські міста, президент Путін витрачає мільярди рублів на крилаті ракети, які руйнують Україну.
Омськ
Місто-мільйонник перетворилось на одну велику калюжу. Тут майже немає доріг, машини і будинки тонуть у багнюці, а поверх неї сміття.
Будиночок в омському приватному секторі. В Україні хіба у зоні бойових дій можна знайти такі брудні і занедбані подвір’я з кривими парканами.
Теж Омськ, але більш елітний район. Жителі нового ЖК милуються грязюкою і трубами теплотраси. Як же їм пощастило мати великі, панорамні вікна!
Росіянка вигулює дітей в омському дворі.
Типовий краєвид в омському приватному секторі. Дороги нема. Про якісь газони чи клумби взагалі не йдеться. І так нормально…
Фото з міста-мільйонника Омська допомагають зрозуміти, чому російські загарбники були шоковані, потрапивши у звичайне українське село
«Поїздка до Омська змінила моє ставлення до російських міст. Тепер я знаю, чому люди раніше не розуміли, чим я незадоволений. Це були люди з Омська. В Омську справді все дуже погано», – розповідає російський блогер Ілля Варламов, у 2016 році він зробив репортаж про це місто.
Вишній Волочок
Вишній Волочок – місто у Тверській області, за 300 км від Москви. Російські ЗМІ можуть знімати тут сюжети про війну, не виїжджаючи на фронт.
«Я й досі не розумію, як це вийшло. Неймовірний потенціал, неймовірна розруха. Місто за півтори години від Москви більше нагадує декорації до фільму жахів. Приголомшлива архітектура, багата історія, справжні російські краєвиди та провінційний спокій нікому не потрібні. Жителі влаштовують звалища на перехрестях, історичну спадщину зносять і руйнують…», – розповів російський блогер Ілля Варламов, який знімав місто у 2017 році.
Оскільки людей у Вишньому Волочку мало, земля дешева, а інвестори сюди не заглядають, ці будинки навіть ніхто не підпалює та не зносить, щоби побудувати щось нове, як це часто відбувається у більших російських містах.
Садиба Неручьєвої, побудована наприкінці XVIII століття. Будинок можна назвати символом міста – старовинний і нікому не потрібний.
Кінотеатр «Родіна» перетворився на магазин, поряд поставили хлібний кіоск.
Воркута
Воркута – депресивне місто за полярним колом. З 1991 по 2020 рік звідси виїхала половина жителів, було 117 тис., а стало 52 тис.
Фото були зроблені у 2020 році. Останні 30 років місто вимирає, інфраструктурою ніхто не займається.
У дворах багатоквартирних будинків нема альтанок, газонів і клумб. Пощастило, якщо посеред двору немає смітника чи руїн якогось кіоску. Деякі будинки у центрі мають такий вигляд, як тепер у Бучі чи Ірпені – ніби по них гатили з артилерії
Нижнеянськ
Умови життя у селищі Нижнеянськ так вразили помічницю державного радника Республіки Саха (Якутія) Маргариту Ніфонтову, що вона написала про них у соцмережах і виклала фото. «Тільки уявіть, повна розруха, бруд, сміття, мотлох, розбиті шибки, сміттєзвалища, труби, руїни будинків, відсутність тротуарів – у пекельних умовах живуть понад 200 людей. Молодь п'є, діти зростають в антисанітарії. Тут немає поліції та пожежної частини. У селищі немає жодної аптеки, немає лікаря і навіть фельдшера – діагнози, разом із самими хворими, ставить заступник голови селища, він же робить уколи», – розповідає чиновниця.
Будинки у селищі, за словами чиновниці, на 90% в аварійному стані, бо постійно підтоплюються річкою Яною. «Під будинками – фекалії. Телебачення немає, інтернету загалом теж. Пекарні немає, приватний хліб продають за ціною 170 рублів за буханець. Пошта та Сбербанк не працюють місяцями. Взимку у квартирах холодно – не більше 19°С. До селища немає доріг. Люди кинуті і забуті», – бідкалась Ніфонтова.
Далекі Зеленці
А це селище Далекі Зеленці на березі Баренцевого моря. Калимський район Мурманської області. Вісім років тому тут знімала фотографка Лана Сатор. Вона описала побачене як краєвиди, переповнені тліном і безвихіддю, у поєднанні з квітучою тундрою та похмурим північним небом.
Утворилося селище у 30-х роках минулого століття, коли сюди перевезли пів тисячі астраханських спецпоселенців, які не мали права повертатися у свої міста. За п’ять років тут відкрили біологічну станцію. Діяв рибгосп.
Занепадати все почало у 90-ті. Наразі тут живе близько 50 людей, переважно рибалок. Благоустроєм свого селища вони, вочевидь, не займаються.
Тим часом жителі Гостомеля – українського селища поблизу Києва, яке росіяни намагалися стерти з лиця землі, перетворили на квітку кожну дірочку від кулі у паркані, а в Ірпені автомобілі, потрощені під час окупації міста, художники Олена Янко і Трек Келлі розмалювали соняхами.
«Ідея проєкту «Flowers for Hope» – меморіалізація місць, де відбувалися трагічні та героїчні події за допомогою муралів, основним елементом яких є соняшники», – розповіли організатори.
«Главком»
Коментарі — 0