Іван Томич: Ви можете уявити Францію, яка передає Китаю мільйони гектарів?

Іван Томич: Ви можете уявити Францію, яка передає Китаю мільйони гектарів?

Один з лідерів фермерського руху в Україні про те, чому плани Януковича продавати землю передчасні

На початку місяця на агрофорумі в Кіровограді Віктор Янукович прямо заявив, що Україна вийшла на завершальний етап земельної реформи, а земля нарешті має стати товаром. Земельне питання – дуже чутливе для українських політиків, хто б не перебував біля керма. Наприкінці минулого року Верховна Рада, як це вже бувало не раз, подовжила мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення – на цей раз до 2016-го року, але Президент дав чіткий сигнал, що ця епопея має скінчитися і дав сигнал тим, хто давно облизується на українські чорноземи Член Ради Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич розповів «Главкому», чому плани Януковича передчасні і чи готові українські фермери конкурувати с європейськими.

Нещодавно Віктор Янукович заявив, що земля в Україні, нарешті, має стати товаром. Чи можна це розглядати так, що владі більше нема чого продавати?

Я б почав з позитиву – в минулому році провладна фракція Партія регіонів подовжила мораторій на купівлю-продаж земель до 1 січня 2016-го року. Я в тій ситуацій категорично виступав за цей крок: українські фермери виходили до Верховної Ради і організовували збори в регіонах, щоб не допустити запровадження ринку землі. Тоді спрацював здоровий глузд. Тепер пора обговорити стратегію завершення земельної реформи в Україні і переходу до можливого ринку землі за тих обставин, де людина буде довіряти цьому ринку. І простий власник земельного паю буде бачити, що він матиме можливість для покращення свого життєвого рівня, а не просто черговий грабунок, як це відбувалося з великою приватизацією. Тобто після введення мораторію треба було мобілізувати прийняття необхідних законів в Верховній Раді, урядових підзаконних актів, місцевої влади і громадськості, щоб 1 січня в 2016 року ми вийшли на ситуацію, коли люди не будуть переживати, щоб в них забрали землю майже задарма. Зокрема треба запровадити інструмент для можливості купити землю. Зараз цю можливість мають групи і транснаціональні кампанії, а фермер, селянин не має, бо він не може купити пальне, мінеральні добрива…

Ми ж продовжили мораторій, щоб дати відповіді, як завершити і вирішити проблему соціальної напруги в селі. І зараз безглуздо говорити, що ми настільки успішно вирішуємо всі проблеми, щоб передчасно – вже в 2014–2015 роках – вийти на запровадження земельного ринку. Це є дикунство, загроза соціальній стабільності. А це станеться, якщо ринок буде запроваджений на таких умовах, незалежно від того, як би не виписувався сам механізм купівлі-продажу. Небезпеки аж ніяк не стали меншими, ніж наприкінці минулого року, коли приймався мораторій. Вони навпаки загострились.

Як продаж землі великим компаніям, в тому числі, іноземним, вдарить по українських фермерах?

Я б не хотів казати, що передчасне запровадження ринку землі є небезпечним для українського фермера, але воно є небезпечним для української державності. Те, що кажуть, що ми вибудовуваємо запобіжники щодо скупки землі іноземцями, – це все декларації. Є тисяча правових дірок, через які іноземці будуть власниками. Вони й сьогодні є напіввласниками майже 14 мільйонів найкращої української землі. Тому сьогодні запровадження дикого ринку землі знищить українського фермера, середняка-підприємця в сільській місцевості і з ними зруйнує структуру виробництва аграрної продукції. Цілком зрозуміло, що транснаціональні компанії зорієнтовані тільки на світові ринки і на технічні і зернові культури, інше їх не цікавить (молоко, м'ясо, тваринництво). Тобто посилиться наша залежність від імпорту продукції, а в тих умовах, коли Україна рухається в сторону досить досвідченого і ефективного європейського виробника, це небезпечніше, ніж за інших обставин. При таких умовах за декілька десятиліть сільська поселенська мережа в Україні може бути стерта, крім головних магістральних доріг і якихось екзотичних шматочків.

Ви малюєте досить апокаліптичні картини. А як прокоментуєте нашумілу нещодавно новину, що Україна збирається передати три мільйони гектарів своїх земель китайцям?

Я не знаю, яка ціль цього піару. Загалом я б оцінив це як повернення у далеке минуле, бо так себе вести можуть хіба що якісь азіатські країни, а не європейська Україна. Ви можете уявити собі Францію чи Німеччину, які б передавали Китаю мільйони гектарів землі? В Китаю прості принципи – не тільки увірватись на українську землю, а й завезти на цю землю китайців. Куди вся ця стратегія веде, ніхто не скриває. Думаю, що мета всіх цих розмов – просто опрацювання в суспільстві таких версій на перспективу. Чому б не повернутися до цього, коли в Земельному банку буде 5–6 мільйонів гектарів, і під кредити в мільярди доларів не віддати в оренду на багато років китайцям ці землі? Можливо, в когось в головах такі проекти витають.

Чи готові українські фермери до Асоціації з ЄС?

Однозначно у нас вихід тільки в напрямку євроінтеграції. Для дрібного товаровиробника, сільського підприємця, різних середніх форм господарювання на землі іншої перспективи немає. Говорити, що все буде просто і легко – розказувати байки. Якщо ми поступово будемо приєднуватися до європейських механізмів, у нас будуть змінюватись потенційні умови якраз для дрібних товаровиробників і фермерів. Це, перш за все, фінансово-кредитна політика. Зрозуміло, що не буде через три-чотири роки фінансових ресурсів ціною в 1 %, але й 20 % не буде. Хай буде 10–12 % і вже можна буде вести про щось мову. Сьогодні ж фермера ніхто не хоче кредитувати, через що є серія проблем.

Друге – технологічні надбання, які є в Європі. Однозначно до нас не будуть йти технології, які Європа зараз освоює, а будуть йти ті, які вона забуває, проте для нас вони дуже високі. З Європи до нас прийдуть механізми програм з підтримки інфраструктури, з підтримки виробників – це і освітні програми, і інші напрямки. Без евроінтеграції українського фермера чекає юридична смерть, на інакше розраховувати не варто. Але те, що потрібно буде об’єднуватись, щоб відстоювати свої права, – однозначно. І влада повинна стимулювати саме такі процеси. Візьміть для прикладу Естонію і Польщу. В Естонії все зруйнували, а Польща виросла зі своїм фермером до німецького чи французького рівня конкурентності за показниками.

Давно зрозуміло, що наше молоко не відповідає європейським стандартам, тому що в нас переважає сировина домогосподарств, а не промислових ферм. Це призведе до злиття дрібних виробників?

Так, але в Європі є й невеликі ферми. В Польщі середня ферма – це 20 корів, а в нас на першому етапі достатньо вийти на 10–12. І якщо в нас буде поєднання крупних господарств, що мають по 200–500 і більше корів з кращими господарствами, які можуть у сільській місцевості утримувати десяток корів, можна створити сто тисяч фермерських господарств, які зможуть конкурувати. А той, хто має одну-дві корови – приречений. Вони однозначно, інтегруючись в Європу, перестануть існувати як виробники. Зберегти, або відновити українське село 80-х років – це лише ностальгія за минулим. Зараз достатньо поїхати в польську сільську місцевість і побачити все на власні очі – прекрасні господарства, прекрасні будівлі, щасливі діти…

Польща все ж таки отримує дотації як член ЄС. Україна розраховувати на такі дотації не зможе.

В такому об’ємі – ні, але однозначно розраховувати може. Проте ще раз повторюю – підписавши Асоціацію, ми повинні захищати кожен крок. Кожен стандарт, кожна норма, кожне розпорядження в Брюсселі вирішується. Депутати польського Сейму, з якими я працював, говорили, що якби польські фермери не виходили на вулиці і не тримали фермерський штаб у Брюсселі, захищаючи свої інтереси, Польща була б зовсім інша. Цілком зрозуміло, що ніхто нічого не подарує, треба відповідно реагувати.

Російське ТБ розповідає страшилку, що іноземці незабаром можуть повивозити з України її цінні чорноземи. Це взагалі реально?

Ніхто нікуди нічого не вивезе – це дурня, яка не має ніякого підґрунтя. Але в світі практично завжди були різні наміри збагатитись за рахунок української землі. Нідерландському чи німецькому фермеру сниться українська земля, на якій він би жив, як у раю. У нас в найкращому випадку і при оптимістичному сценарії ціна гектару землі буде 2-3 тисячі доларів, а у Нідерландах ця земля коштує 40 тисяч доларів за гектар. Тобто він може продати там своїх, умовно кажучи, тридцять гектарів, а тут купити тисячу гектарів землі, яка не йде з тією ні в яке порівняння. Використовуючи тут свої технології, іноземний фермер потенційно виростає в рази. Я сам знаю багатьох колег з тих країн, які просто мріють про таке.

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: