Газова війна. Напередодні надзвичайного стану

Україна і Росія сьогодні фактично ведуть бойові дії на всіх фронтах. І якщо збройного протистояння немає принаймні формально, то у економічній площині стосунки перебувають на стадії обміну «ядерними ударами».

Особливо це відчутно у паливно-енергетичній сфері, яка з давніх пір була ахіллесовою п’ятою українсько-російських стосунків. Як і раніше, каменем спотикання продовжують лишатися дві дражливі теми: ціна на газ і хто кому скільки винен. При цьому друга тема є наслідком першої.

Скільки має коштувати сьогодні російський газ для України? Кожна сторона рахує по-своєму. Росіяни вважають, що за угодою 2009 року ціна на газ має становити 485 доларів за тисячу кубометрів. Україна вважає, що це нереальна цифра, яка абсолютно не відповідає середньоринковим показникам, що у грудні 2013 року для України діяла інша ціна (268 дол за тис. кубометрів) і що зараз закуповувати той же російський газ, але вже у Європі – вийде дешевше, навіть з урахуванням витрат на транспортування і прибутку постачальника. Росія відповідає, що у 2013 році діяло дві знижки на газ, кожна по 100 доларів (одна – в обмін на Харківські угоди, друга – в обмін на відмову України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС), а зараз вони скасовані, тому й ціна виросла. Україна ж наполягає, що у такому разі потрібно переписувати угоду, бо якщо прописану у діючій угоді ціну на газ може змінювати своїм рішенням російський федеральний уряд – то який у цій угоді взагалі сенс?

Як наслідок, Росія повністю перекрила газ для України, вимагаючи передоплати та повернення 4,5 млрд дол. боргів «Нафтогазу» за спожите паливо – звісно ж, за розрахунками на базі російської версії ціни газу. Україна звернулася до суду, вимагаючи не тільки на зниження вартості «блакитного палива», але й на компенсацію 6 млрд дол. переплат, які змушена була здійснювати Україна, закуповуючи російський газ за завищеною ціною.

Однак «Газпром» пішов далі і заявив про готовність відмовитися від використання газосховищ на Західній Україні. Російський газовий монополіст готовий піти навіть на значні збитки, аби «дотиснути» Україну – тепер він буде змушений орендувати значно менші сховища у Європі, де ціна оренди більша в рази. Наприклад, за оренду австрійського сховища Хайдах «Газпром»бере з клієнтів 75 дол за тисячу кубометрів газу, а українська ціна – 4 дол за тисячу кубометрів.

Сили сторін у цьому конфлікті нерівні – в України не так багато аргументів, щоб протистояти газовому шантажу. Козирі «Газпрому» - трубопровід «Південний потік» в обхід України та можливість взагалі припинити постачання газу. Україна ж апелює до європейської і світової спільноти, сподівається на реверсні постачання газу та Стокгольмський арбітражний суд.

З того, що уряд взявся забезпечувати законодавчі підстави для функціонування українського паливно-енергетичного комплексу в умовах тривалого відключення від постачань російського газу, можна судити, що ця газова війна закінчиться не скоро. Одночасно з цим уряд намагається убезпечитися від звинувачень у незаконному відборі транзитного газу, як це було під час «газової війни» 2005-2006 рр., коли «Газпром» в новорічну ніч перекрив газ, посилаючись в тому числі й на «несанкціонований відбор газу» українською стороною. Ці ініціативи уряду Яценюка вилилися у два урядові законопроекти, в яких викладено три головні кроки Кабміну для забезпечення функціонування ПЕК в умовах чергового етапу газової війни з Росією.

Газотранспортний консорціум (ГТК). Ідея створення міжнародного консорціуму для керування українською газотранспортною системою виникла ще у 2002 році з легкої руки тодішнього президента України Леоніда Кучми. Планувалося, що труба перебуватиме під спільним управлінням міжнародної структури (Україна, Росія, ЄС), однак цим планам так і не судилося збутися – спочатку через розбіжності у поглядах на роботу консорціуму, а потім через зміну влади в Україні.

Однак тема ГТК не зникла з порядку денного, а з новою силою зазвучала після приходу до влади Віктора Януковича. Росія, користуючись безпорадністю «уряду проффесіоналів» та контролем над газопостачанням, гралася у манірну наречену – то їй потрібна українська ГТС, то ні. То консорціум буде тристоронній, то двосторонній – без ЄС.

Але тільки після втечі Януковича новий уряд почав робити кроки, спрямовані на те, щоб українською трубою справді керував міжнародний консорціум – але тепер вже без Росії. Це дає Україні одразу кілька переваг: модернізацію ГТС, призупинення або й взагалі заморожування будівництва Росією «Південного потоку» в обхід України, плюс Росія втратить можливість звинувачувати Україну у крадіжці газу.

Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк від імені уряду вніс до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо реформування системи управління Єдиною газотранспортною системою України» і закликав якнайшвидше його ухвалити. В цьому проекті закону викладене бачення Кабміном вирішення проблеми спільного управління українською ГТС, до якого може бути допущене тільки компанія, «що належить та контролюється резидентами країн Європейського Союзу, США або Європейського Енергетичного співтовариства або Сполучених Штатів Америки та яке є оператором системи транспортування газу, членом Європейської мережі операторів системи транспортування газу…». При цьому доля України у цьому консорціумі не може бути меншою, ніж 51%.

Особливий період в ПЕК. Це поняття Кабмін пропонує ввести в українське законодавство шляхом ухвалення відповідного закону «Про особливий період у паливно-енергетичному комплексі». За своєю суттю ініціатива уряду – це, фактично, введення надзвичайного стану у ПЕК. Згідно з законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період – це специфічний режим функціонування держави в умовах загрози його існуванню, який триває від моменту оголошення мобілізації або оголошення військового стану до їх закінчення.

Обов’язок введення та припинення особливого періоду в ПЕК покладається на уряд, який на термін дії особливого періоду братиме під своє стратегічне керування діяльність ПЕК. «Порядок провадження господарської діяльності підприємствами, установами та організаціями паливно-енергетичного комплексу в особливий період установлюється Кабінетом Міністрів України», - сказано в тексті законопроекту.

Що це означатиме для підприємств ПЕК у практичному сенсі? Головним чином тимчасове згортання ринкових відносин. Наприклад, на вимогу уряду газовидобувні підприємства будуть зобов’язані продавати газ «суб‘єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу» за ціною, яку вкаже Кабмін.

Щось подібне періодично спливало серед ініціатив різних українських урядів. У 2012 році Міністерство енергетики і вугільної промисловості наполягало на створення в Україні стратегічного запасу газу, але далі розмов справа не пішла. У 2009 році уряд Тимошенко закачав до українських газосховищ 26 млрд кубометрів газу і називав це стратегічним запасом. Щоправда, пізніше власник «РосУкрЕнерго» Дмитро Фірташ відсудив у України через Стокгольмський арбітражний суд 11 млрд кубометрів блакитного палива з цих запасів.

Мораторій на банкрутство підприємств ПЕК. Найбільш спірна ініціатива уряду. Ринкова економіка, якщо говорити спрощено, передбачає, що коли підприємство не здатне платити за своїми борговими зобов’язаннями – воно стає банкрутом і власник, що виявився неефективним, повинен або шукати джерела рефінансування, або продати свою компанію. Україна ж має свій шлях у вирішенні цього питання – мораторій на банкрутство в ПЕК, про що «Главком» вже детально писав. Суть цієї ідеї полягає в тому, що підприємства, внесені до спеціального реєстру, неможливо притягнути до відповідальності за борги навіть через суд.

Українське ноу-хау у вигляді мораторію на банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу з’явилося у 2005 році. Планувалося, що ця норма закону діятиме всього 9 місяців, але вона незмінно діє вже практично 9 років – кожного разу народні депутати з державницькими виразами обличчя її продовжують. При цьому у реєстрі підприємств, на яких поширюється дія цього закону, практично повним списком перебувають компанії Ахметова, Фірташа, Коломойського та інших олігархів. Вони не платять за борговими зобов’язаннями, в тому числі державі, але залишаються недоторканими.

Народний депутат Микола Мартиненко за останні три місяці п’ять разів намагався внести до порядку денного парламенту окремий законопроект, який би продовжив мораторій на банкрутство підприємств ПЕК аж до 2016 року. Це йому не вдалося, і Мартиненко домовився з Кабміном – норми його закону майже без зімін потрапили до перехідних положень урядового законопроекту «Про особливий період у паливно-енергетичному комплексі». Тепер, голосуючи за справді потрібну і важливу законодавчу ініціативу, народні депутати ухвалять «в нагрузку» до неї індульгенцію для олігархів.