В Україні досі дорікають у недостатньому захисті прав інтелектуальної власності.
В Україні досі дорікають у недостатньому захисті прав інтелектуальної власності. Проте тут питання не у законодавстві, воно у нас хороше, а у його виконанні. Дотримуються його приблизно так, як і правил дорожнього руху та інших законів.
Крім того, є ще й проблема із судами. Такого роду справи розглядаються і в цивільних, і в адміністративних, і в господарських судах, що дуже ускладнює процес. Експерти вважають, що проблему міг би вирішити спеціалізований патентний суд, який вже має багато країн, і нещодавно захотіла у себе зробити навіть Росія.
Ситуацію треба змінювати ще й тому, що наближення Євро-2012 в цій сфері вже викликало лавину правопорушень.
Про це в прес-центрі «Главкому» говорили перший заступник голови Державного департаменту інтелектуальної власності Володимир Жаров, патентні повірені Михайло Дубинський та Сергій Іонушас.
Володимир Жаров: «Якби ми випускали легальну продукцію, продавали її і платили відповідні податки, то наш ВВП був би на рівні Сполучених Штатів»
Захист прав інтелектуальної власності в Україні – це передбачена законодавством діяльність повноважених державою органів виконавчої та судової влади по визнанню, поновленню та усуненню перешкод, що заважають суб’єктам права інтелектуальної власності в реалізації їх прав та законних інтересів.
Хотів би в першу чергу зупинитися на законодавстві, яке регулює правовідносини у сфері захисту прав інтелектуальної власності. Судовий захист прав інтелектуальної власності здійснюється судами загальною юрисдикції, господарськими та адміністративними. Питання про застосування судом тих чи інших цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, вирішується передусім в залежності від характеру порушеного права наступними шляхами - визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Цей перелік доповнений у статті 432 Цивільного кодексу, відповідно до якої суд може постановити рішення, зокрема, по застосуванню негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, а також матеріалів і знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів контрафактних або піратських з порушенням права інтелектуальної власності.
Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання визначено у Господарському кодексі України, відповідно до якого застосовуються такі види господарських санкцій – відшкодування збитків, штрафні і оперативно-господарські санкції. Як правило, власник порушених прав інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а якимось конкретним способом захисту своїх порушених прав, що найчастіше він прямо визначено спеціальною нормою закону або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше власнику порушених прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу їх захисту. Наприклад, якщо в результаті правопорушення потерпілому заподіяні збитки, він в праві на власний розсуд вимагати або їх відшкодування в повному обсязі, або стягнення на свою користь доходів, одержаних правопорушником внаслідок порушення цих прав, або виплати компенсації.
Аналогічні норми містить і Цивільний кодекс України, відповідно до якого моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Цивільне, митне законодавство та законодавство з питань зовнішньоекономічної діяльності містить норми, за якими судові органи мають повноваження вимагати від будь-якої сторони утримуватися від порушення прав інтелектуальності власності шляхом заборони передачі до торговельної мережі контрафактних товарів відразу після проходження такими товарами процедури митного оформлення. При цьому дії судових органів не повинні залежати від того, чи знав або міг знати потенційний порушник, що його майбутні дії будуть порушувати права інтелектуальної власності.
Кримінальним кодексом України встановлено кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних робіт, конфіскації майна, обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, застосовується, зокрема, при: порушенні прав інтелектуальної власності; здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції; незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.
Відповідно до ст. 24 цього Кодексу, захист прав здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур: вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний арешт або накладання адміністративних штрафів.
Можна сказати, що наше законодавство в залежності від виду і характеру порушених прав інтелектуальної власності надає можливість захищати ці права в суді в межах цивільного, адміністративно та кримінального судочинства.
Держдепартаментом інтелектуальної власності постійно здійснюється співпраця з судовою гілкою влади, яка спрямована на вдосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Ми запроваджуємо спеціалізацію судів і суддів, підвищуємо кваліфікацію судово-експертних досліджень, навчаємо суддів та проводимо практичну підготовку судових експертів. Важливим результатом такої співпраці можна вважати утворення в системі господарських судів спеціалізованих колегій суддів, судової палати Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов‘язаних із захистом прав інтелектуальної власності, а також запровадження відповідної спеціалізації суддів.
Відповідно до законодавства України спеціальною формою захисту прав інтелектуальної власності є адміністративний порядок їх захисту. Особа, яка вважає, що її права інтелектуальної власності порушенні, може звернутися за їх захистом до відповідного державного органу. Для забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку на реалізацію державної політики в означеній сфері спрямована діяльність таких органів державної влади, як Державний департамент інтелектуальної власності, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України.
Вказані державні органи в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, забезпечують створення та ефективне функціонування механізмів захисту прав інтелектуальної власності та контролю за дотриманням норм законодавства в цій сфері.
Крім того, за порушення правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання також можуть бути застосовані уповноваженими державними органами адміністративні санкції. Так, Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» накладає штрафи на суб’єктів господарювання за вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція.
Митна служба України створює належні умови для захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні. Митний кодекс України містить окремий розділ 10, присвячений захисту прав інтелектуальної власності.
Михайло Дубинський: «Вилучити повністю контрафакт не вдалося ще жодній країні в світі»
Я присвячу свій виступ більш практичним аспектам. Коли говорять, що у сфері інтелектуальної власності відбувається щось надособливе або все вкрай погано, це не так. Рівень захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб відповідає загальній ситуації із захистом прав в Україні загалом. Проблеми, які є у цій царині, я б розділив на дві великі групи. Перша – це загальносуспільні проблеми. Велика помилка, коли їх намагаються покласти на плечі одного органу, зокрема Державного департаменту інтелектуальної власності, тому що жоден державний орган самотужки не в змозі вирішити ці проблеми. Я маю на увазі, перш за все, культуру споживання. Ми повинні виховувати наших громадян і доводити до їх відома те, що потрібно споживати справжні речі, а не купувати контрафактні товари. Не потрібно вживати підробні товари широкого вжитку, контрафактні диски та комп’ютерні програми і т.ін. На жаль, є така точка зору, що наша держава знаходиться в інших економічних умовах, порівняно із державами західної Європи. Це - намагання якимось чином виправдати споживання тих товарів, які вироблені або завезені у нашу державу з порушенням прав інтелектуальної власності. Тобто, ми повинні виховувати споживача і це не зможе зробити окремий державний орган.
Якщо ви зайдете у будь-який магазин, навіть на Хрещатику, то там продаються на одній поличці оригінальні товари, а поруч – контрафактні. Для мене це завжди було дивним, бо цього просто не може бути у жодній цивілізованій країні в світі. У всьому світі є ринок контрафактних товарів, люди свідомо туди ідуть і купують їх, але якщо ви заходите у магазин на центральній вулиці міста, то можете бути певні, що там продаються лише оригінальні товари. Вилучити повністю контрафакт не вдалося ще жодній країні в світі. Тому ці загальносуспільні проблеми, які пов’язані з амністуванням, адвокатуванням виробництва та розповсюдження в Україні контрафактних товарів, з огляду на тяжкий економічний стан, низьку зарплату і т.ін – це не питання Держдепартаменту інтелектуальної власності.
Інша група – це такі спеціальні проблеми. Зокрема, удосконалення законодавства і його виконання. З моєї точки зору, наше законодавство в цілому відповідає європейським стандартам. Я можу це досить відповідально говорити, тому що дуже добре знаю українське законодавство та ретельно аналізую законодавство і США, і ЄС. Кілька років тому, коли ми вступали до Світової організації торгівлі, наше законодавство було приведено у відповідність до норм СОТ і в цілому є нормальним. З моєї точки зору, основна проблема на сьогодні полягає не у самому законодавстві, а в його виконанні. І тут інтелектуальна власність нічим не відрізняється від інших галузей права. Вийдіть на вулицю та подивіться на все, починаючи з дотримання правил дорожнього руху і закінчуючи великими законами. Який відсоток виконання українського законодавства?..
Дійсно, є питання з його удосконалення, бо час іде вперед, з’являються нові об’єкти інтелектуальної власності та нові підходи. Зокрема, у нас не зовсім чітко врегульований механізм відшкодування збитків за порушення прав інтелектуальної власності. Тобто, абстрактно в законі написано, що власник порушеного права має право на відшкодування, але виходячи із судової практики, добитися цього реально досить важко, тому що немає методик та встановлених нормативних принципів. В судах, які виходять з принципів розумності та достатності, на жаль, це працює не зовсім адекватно. У нас був такий випадок у судовій практиці щодо порушення авторського права, коли книжку людини передрукували без її згоди. Тоді ми попросили відшкодування у розмірі мільйона гривень, що з нашої точки зору було адекватно, нам в районному суді пояснили, що це сума, яка виходить за межі українських реалій. В якості прикладу привели ситуацію, коли була Скнилівська трагедія, людям, які втратили близьких, у якості компенсації виплачували менші суми – 30, 40, 50 тисяч гривень. І говорили, що бачите, яка ситуація у державі: людина гине, а їй виплачують тільки кілька десятків тисяч гривень, а за порушення авторського права ви просите мільйон. Я не вважаю, що ми повинні базуватися на таких випадках, а все ж таки досить ретельно відстоювати права інтелектуальної власності. Тут є поле для законодавця, цей механізм треба вдосконалювати, наводити якісь більш чіткі орієнтири і для суддівської влади, і для права власників, щоб всі розуміли, про що йдеться, про які збитки можна говорити.
Що стосується виконання законодавства, зупинюся на двох питаннях. На сьогодні існує певна проблема розмежування повноважень судів. Так склалося, що відповідно до законодавства, спори, пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності (в залежності від складу учасників та позивних вимог) можуть розглядатися і цивільними судами, і господарськими, і адміністративними. З моєї точки зору, це не дуже добре для системи в цілому, тому що кожний із цих видів судочинства має певні особливості, певні відмінності, а правовласнику не зовсім легко користуватися різними підходами. Тож тривалий час мова йде про певну уніфікацію. Навіть йшлося про створення спеціалізованого патентного суду, але економічні підстави для цього ще відсутні. Говорили, що немає ще достатньої кількості справ у цій галузі. Але буквально два чи три тижні тому було повідомлення в пресі, що Російська Федерація вирішила створити спеціалізований патентний суд, і я думаю, що це теж певний сигнал, що ці справи все ж таки треба розглядати більш спеціалізовано.
Державний департамент інтелектуальної власності докладає значних зусиль щодо підвищення кваліфікації суддів та фахівців, але, зрозуміло, що неможливо одночасно зробити це для усіх суддів у державі. Неможливо одночасно забезпечити участь представників Держдепартаменту у судових процесах по всій країні, тому питання спеціалізації судів – нагальне питання, яке треба вирішувати найближчим часом.
Остання проблема – у складі департаменту певний час тому було створено систему державних інспекторів, які контролюють виконання законодавства. В першу чергу, це стосувалось контролю за виготовленням та розповсюдженням дисків на виконання двох міжнародних організацій. Гострота цієї проблеми була знята. Як ви знаєте, Україну було вилучено із так званого «списку 301», але ці інспектори є і, з моєї точки зору, кількість їх не достатня для того, щоб виконувати функції контролю в повному обсязі. Крім того, те, що вони знаходяться у складі Державного департаменту інтелектуальної власності, не зовсім відповідає тим засадам, на яких діє ця постанова. Держдепартамент не повинен контролювати, його функції – лише приймати заявки, проводити експертизу, видавати охоронні документи, але контролювати виконання чи роботу цих документів – це не притаманна йому функція. Тому державі також треба вирішувати цю проблему існування системи державних інспекторів, вона, безперечно, потрібна, особливо напередодні Євро-2012, коли ми очікуємо досить великі намагання заполонити країну певними товарами. Тому цю систему треба розвивати, можливо реформувати, можливо, виводити її в якусь окрему структуру.
Сергій Іонушас: «Якщо рівень комп’ютерного піратства буде знижений на 10%, то до 2013 року Україна наростить власний ВВП на півмільярда доларів»
Я хотів би погодитися з міркуваннями колег, що в Україні законодавство та нормативно-правова база на досить непоганому рівні. Більшість нормативно-правових актів дійсно відповідають стандартам європейського співтовариства та СОТ. Слід зазначити, що вже створена певна система управління та захисту інтелектуальної власності.
За останній час є тенденція зміщення акценту з проблем промислової власності, торгівельних марок, винаходів до питань, пов’язаних саме з авторськими правами. Чимало зроблено в цьому і Держдепартаментом інтелектуальної власності, і організаціями колективного управління майновими правами. Наслідком цього стали позови до засобів масової інформації, телеканалів, щодо наявності порушення авторських прав, перш за все щодо музикальних творів, фонограм. На профільній конференції заступником голови Вищого господарського суду України Москаленком Віктором Семеновичем була озвучена статистика за перше півріччя 2010 року – з 103 постанов по справах з інтелектуальної власності, які були винесені Вищим господарським судом, 56 постановлено у справах, пов’язаних із захистом авторських та суміжних прав.
Все ж таки незважаючи на досконале законодавство доводиться констатувати, що ситуація із захистом інтелектуальної власності далека від ідеалу. Перш за все проблема не в законодавстві, а в практиці правозастосування, механізмах, які є в нашій державі. Як особа, якій належать авторські права чи права інтелектуальної власності, так і правопорушник повинні розуміти, що у випадку здійснення правопорушення буде певна санкція. І буде не тільки абстрактне рішення суду, а і певна реальна компенсація, яку отримає автор після виконання рішення суду.
За даними компанії «Microsoft», більше третини магазинів техніки та сервісних центрів пропонують покупцям встановлювати на програмне забезпечення неліцензійні комп’ютерні програми. Причин такої ситуації досить багато – це і певна недосвідченість та необізнаність авторів, якщо ми кажемо про інших об’єктів авторського права, і дуже складний процес збирання доказів порушення прав, якщо ми кажемо про скачування певних комп’ютерних програм з веб-сайтів. Якщо казати про реальні приклади, то в деяких випадках автори не бажають нести матеріальні витрати. І найбільш ваговим є те, що судові справи, по-перше, досить довго тривають, а, по-друге, хоча Держдепартаментом і здійснюється діяльність, пов’язана з підвищенням кваліфікації суддів, у районних судах практично немає суддів, які спеціалізуються саме на цих справах.
Ця проблема має не тільки правове, а й економічне значення. За даними компанії «Microsoft», якщо рівень комп’ютерного піратства в Україні буде знижений на 10%, то до 2013 року вона наростить власне ВВП на півмільярда доларів. Тому я вважаю, що наші державні органи, працюючи разом, повинні приділяти більше уваги механізму реалізації тих нормативно-правових актів, уже є.
Пане Михайле, чи можете ви навести факти, яку найбільшу компенсацію і в якій справі вдалося отримати?
Михайло Дубровський: Ми намагаємося слідкувати за цією статистикою. У компанії «Viasat» був конфлікт з компанією «Поверхность» за несанкціоноване транслювання футбольних матчів Ліги європейських чемпіонів. Там було прийнято рішення про стягнення 8 мільйонів гривень. Воно проходило по різних судових інстанціях, одні підтверджували, інші – скасовували. Але потім, наскільки я пам’ятаю, Верховний суд підтвердив цю ситуацію. Це найбільша відома мені сума.
Виходячи ж з нашої практики, мова не йде більше сотень тисяч гривень. У справі, на яку я посилався, ми просили 1 мільйон гривень, отримали 200 тисяч.
В авторському праві трохи легше, тому що там в законі прописано, що власник порушеного права замість розрахування збитків може просити компенсацію, яка встановлюється в мінімальних заробітних платах. В законах про промислову власність, товарні знаки та винаходи такої норми немає. Там є просто збитки, які треба доводити. Ще є така річ в нормах права, яку неможливо довести, - причинно-наслідковий зв'язок між порушенням і певними негативними наслідками. Ми можемо щось якось сформулювати, але підтвердити його досить важко. Тому навіть ті рішення, які приймають судами першої інстанції, не завжди підтверджуються судами вищих інстанцій за формальними ознаками, вони кажуть: вибачте, ви не змогли довести, зокрема, причинно-наслідковий зв'язок.
Це треба змінювати. 10-15 років тому у справі, скажімо, коли велика міжнародна компанія була проти маленької української, яка просто копіювала, про збитки не йшлося, компанії було важливо відстояти свої права. Зараз спорять все більше українські компанії з українськими, ці спори складні, призначається експертиза, залучаються недешеві юристи, тому компанії цікаво мати можливість відшкодувати збитки. Розвиток українського законодавства повинен відповідати реаліям.
В Сполучених Штатах Америки справи за позовами щодо порушення прав інтелектуальної власності за грошовими вимірами стоять на першому місті. Середня сума позову вимірюється сотнями мільйоні доларів.
Пане Володимире, за двадцяти років, протягом яких існує ця діяльність, яка тенденція до того, що українці йдуть в суди з приводу порушень прав інтелектуальної власності?
Володимир Жаров: Питання, пов’язані із захистом інтелектуальної власності, це не тільки питання, коли порушуються права інтелектуальної власності. Наш Державний департамент займається в основному реєстрацією прав інтелектуальної власності в Україні. Ми іноді відмовляємо, тому що є відповідні критерії для реєстрації прав по кожному з об’єктів прав інтелектуальної власності. Звісно, не всі згодні з такими відмовами, що з їхньої точки зору, вважається порушенням прав. Вони також можуть іти до судів щоб їхні права були зареєстровані.
Коли Україна стала незалежною державою, одним з перших рішень було створення Державного патентного відомства, без якого не може існувати будь-яка цивілізована країна. Право власності, тим паче інтелектуальної, – це основних дохід ВВП будь-якої цивілізованої країни. Наприклад, в Сполучених Штатах ВВП від реалізації прав інтелектуальної власності становить 80%. Тим більше, що Україна має таких талановитих людей, які можуть створювати і об’єкти авторського права, і промислової власності. Ми можемо творити, а це треба обов’язково захищати, реєструвати і отримувати відповідні прибутки від реалізації своєї творчої діяльності.
У Вищому господарському суді є спеціалізована колегія з питань інтелектуальної власності, але такої колегії немає, наприклад, в судах загальної юрисдикції. В районних судах судді просто не знають, що таке інтелектуала власність, як вирішувати те чи інше питання, пов’язані з правопорушеннями в цій сфері. Можливо, Україна прийде до створення спеціалізованого суду, в якому будуть фахівці, які будуть знати не тільки питання юрисдикції, а і, наприклад, технічні. Вони будуть володіти двома-трьома спеціальностями, бо якщо розгладять винаходи, треба знати технічну сторону того чи іншого моменту, те ж саме стосується торговельних марок і т.д.
Спочатку люди зовсім не йшли в суди, по-перше, суди не могли ефективно вирішувати питання, по-друге, люди не вірили, що рішення приймаються правильно, воно приймалося будь-яке. Зараз ці справи, а особливо пов’язані з реєстрацією прав, виросли в декілька разів.
Ви наводили приклад Штатів, який відсоток в нашому ВВП?
Володимир Жаров: Він поки що не дуже високий, тому що, на жаль, ми краще будемо купляти якусь контрафактну, піратську продукцію, яка коштує дешевше, такий наш менталітет. От ми чомусь знаємо, що не можна купувати піратський автомобіль чи годинник, тобто якийсь матеріальний об’єкт, а коли мова йде про права інтелектуальної власності, то порушувати можна.
Якби ми випускали легальну продукцію і продавали її, платили відповідні податки (а законодавство нам дає таку можливість), то наш ВВП був би, можливо, на рівні Сполучених Штатів. Сподіваюсь, що так воно буде.
Інтелектуальна власність – одне з головних питань з точки зору іміджу України. Як тут можна покращити ситуацію?
Сергій Іонушас: Потрібно йти двома шляхами. По-перше, це питання щодо менталітету, сприяння розумінню авторами та порушниками наслідків, які будуть слідувати за цим порушенням.
Конкретний споживач розуміє, що якщо він здійснює, наприклад, встановлення комп’ютерної програми, то навряд чи буде певна відповідальність. Друге, це безумовно, вдосконалення механізму тих нормативно-правових актів, які у нас є. Тобто, механізму реалізації як у судах, так і в інших органах виконавчої влади.
Володимир Жаров: Нам не треба нічого вигадувати. В інших країнах багато років існують такі системи, ці механізми вже розроблені, вони працюють, нам просто треба запозичати їх і адаптувати в Україну. Тут не треба вигадувати велосипед, придумувати щось своє, українське, треба просто брати міжнародний досвід та вирішувати ці питання.
Які саме механізми можуть бути тут застосовані?
Володимир Жаров: Це може бути спеціалізований суд. В інших країнах є такі суди і вони працюють, навіть Росія хоче в себе мати такий. По-друге, питання визначення нанесених збитків, як їх встановити та забрати - в інших країнах теж такі механізми існують.
Тут говорили про компенсацію, але це може бути моєю вигадкою, бо саме я буду доказувати, чому хочу її отримати. Водночас, я можу підрахувати ті збитки, які поніс як правовласник за те, що неправомірно використовують мою інтелектуальну власність, і таким чином вирішувати це питання.
Ми кажемо про оцінку прав – це теж питання дуже велике. Я повинен оцінити свої права, і коли знатиму, скільки вони коштують, тоді уже буду вирішувати, як продавати свій товар, які ціну виставляти.
Не секрет, що в Україні багато інтернет-сайтів та мереж, на яких викладена піратська продукція (аудіо, відео, програмне забезпечення). Якщо той, хто володіє правами на цю продукцію, захоче захисти свої права тут у нас, до кого він має звернутися? Тут складно розібратися, на кого подавати до суду – чи то на адміністрацію сайта, чи на провайдера?
Володимир Жаров: Я з вами згоден. У ході підготовки до Євро-2012 ми стикнулися з цими питаннями, і хоч до цієї події ще півтора року, ми бачимо, що пішла лавина правопорушень. Дуже часто на сайтах з’являються магазини з «Євро-2012», туди одразу ідуть пропозиції, мовляв, купуйте у нас будь-які сувеніри, футболки, спортивні костюми та м’ячі. Водночас немає адреси магазину, тож я не знаю, до кого звернутися. З цим мають боротися правоохоронні органи. Тут треба звертатися до Міністерства внутрішніх справ, вони давали гарантії того, що вирішать ці питання. Вони мають в своїх структурі відповідний підрозділ, тож можуть знайти правопорушника через адміністратора сайту чи в інший спосіб.
Михайло Дубинський: Ви подаєте позов і відповідачем повинна бути та особа, до якої у вас є вимоги. Тоді виникає питання, які власне у вас вимоги? Ви можете просити видалити об’єкт із сайту, просити компенсацію або відшкодування збитків, або ще щось. В такому випадку ми подаємо позов на особу, яка зазначена у базі «Who is?» як власник цього доменного імені. Потім вже це обов’язок тієї особи, якщо вона вважає, що є неналежним відповідачем, подавати відповідне клопотання до суду і просити залучити інших осіб, які, з її точки зору, до цього причетні. Ви як позивач повинні зазначити ту особу, яка вам вбачається, що вона порушує ваші права.
Той, хто здійснює хостинг, з моєї точки зору, це не відповідач, він просто у себе розміщує цей сайт. Це як друкарня. Ми недавно розглядали позов, де йшлося про книжку. Там подавали позов ще й до друкарні, бо вона надрукувала її. Тоді я кажу, давайте ще подамо позов до компанії, яка випускала папір. Так можна дійти до абсурду. Тому треба подавати проти тієї особи, яка зазначена як власник доменного імені, а вже потім обов’язок тієї особи доводити інших осіб.
Сергій Іонушас: У деяких випадках досить складно знайти цю особу, тому що реєстрація доменних імен здійснюється як напряму, так і через реєстраторів, які вказують у цій базі своє ім’я та контактну адресу. Тому я повністю погоджуюсь, що це більше питання правоохоронних органів спочатку, а потім в рамках кримінальної справи чи окремо потрібно вже подавати позов до тієї особи, яка здійснювала цю діяльність.
Коментарі — 0