Бахмут котрий місяць є головною метою російських окупантів на сході України
Через кілька місяців після жахливих попереджень Вашингтона про те, що Україна не зможе втримати Бахмут від натиску російських найманців, українські війська все ще тримаються за західну околицю міста. Це найдовший і найсмертоносніший бій війни.
Оцінки США були похмурими ще в січні. Такі дані містять злиті секретні документи розвідки США, які нібито оприлюднив Джек Тейшейра, член Повітряної національної гвардії Массачусетса, і які отримала The Washington Post.
Вашингтон попередив про можливе оточення українських військ у Бахмуті та запропонував Києву скоротити втрати та відступити з міста.
Аналітика під грифом «цілком таємно» застерігала, що «постійне» просування Росії з листопада «поставило під загрозу здатність України утримувати місто», і українські сили, ймовірно, опинилися б під загрозою оточення, якщо не відступлять протягом наступного місяця».
Ці застереження здебільшого залишилися без уваги. Київ назвав утримання Бахмута імперативом, набагато вищим за стратегічну військову цінність міста, стверджуючи, що це необхідно для підтримки національного морального духу та для того, аби Росія не змогла вихвалятися будь-якими територіальними надбаннями. Україна заявила, що продовження боїв за Бахмут підірвало силу Росії через загибель багатьох її солдатів, особливо з групи найманців Вагнера.
Український командир, який керував боями за Бахмут, полковник Павло Паліса, сказав, що його ніколи офіційно не інформували про дані розвідки США чи рекомендації щодо того, як використовувати бої у Бахмуті для отримання додаткової переваги. «Я не така велика риба», — пояснив він, під час розмови з підвального командного центру.
Інший документ зі скарбнички, що просочилися в інтернет через платформу обміну повідомленнями Discord, детально описує, як Україна може використовувати сучасні боєприпаси, інформаційні кампанії та технології боротьби з безпілотниками, щоб «покласти майбутні витрати» на російські сили.
Паліса пояснював свою здатність утримувати частину міста довше, ніж передбачалося, поєднанням класичної міської війни та вдосконаленою розвідкою безпілотниками, включаючи засоби глушіння сигналів.
Після того, як російські війська прорвали периметр Бахмута, Паліса сказав, що відтягнув свої війська назад у житлові квартали, використовуючи дахи як висоту, та перетворюючи будинки на протитанкові позиції. Глибше всередині міста обидві сторони почали значною мірою покладатися на розвідувальні дрони для наведення на цілі та пристрої перешкод, щоб заплутати навігаційні системи супротивника.
«Наш ворог дійсно успішно використовує глушіння», — сказав він, маючи на увазі заходи, які блокують доступ до сигналів GPS. — Якщо ми не маємо очей у повітрі, ми не зможемо вразити ворога артилерійським вогнем. Чому це важливо, тому що ми не маємо багато артилерійських снарядів. Наш артилерійський вогонь має бути точним».
Паліса сказав, що українська армія також вчиться, аналізуючи тактику окупантів,
застосовуючи обладнання, яке маскує «базову точку» або координати безпілотника, які б виявляли місцезнаходження підрозділу, який керує пристроєм. «Якщо вони знайдуть наші безпілотники, це дасть їм інформацію про те, що наш безпілотник знаходиться десь в Австралії», — сказав він.
Коли Палісу було призначено на посаду у середині січня, оцінки, які він почув від офіцерів навколо нього, повторили песимізм Вашингтона. «Ті хлопці сказали: «Я не знаю, можливо, два-три тижні». Але через кілька місяців ми все ще тут, намагаючись зробити все можливе, щоб утримати місто», — говорить Паліса, висловлюючи впевненість у місії.
У секретних документах, які потрапили в інтернет, також пропонувалося вплинути на бойовий дух росіян, заохочуючи їх до дезертирства за допомогою «кампанії фізіологічних операцій», підкреслюючи, що Росія кидає свої війська «на забій».
Коли оборона міста в критичні моменти здавалася неспроможною, Україна неодноразово розгортала елітні підрозділи для захисту шляхів постачання та стабілізації ситуації.
Хоча ця стратегія була успішною, дозволяючи Україні утримувати західну околицю міста, за словами командувачів, останніми днями лінія фронту стала дедалі нестабільнішою.
Усередині міста підвал житлового будинку служить невеликим командним центром. Карти на стінах показують основну лінію фронту вздовж залізничних колій менш ніж за милю на захід, а також просування російських окупантів з півночі та півдня в напрямку українських ліній постачання. Головна дорога, якою доставляли боєприпаси та вивозили поранених, зараз проходить у кількох сотнях метрів від російських позицій.
«Відбувається такий плавний рух», — сказав український лейтенант, який попросив назвати його позивним «Татарин», згідно з військовим протоколом. Російські атаки вздовж фронту дозволяють їхнім силам просунутися на кілька сотень метрів, перш ніж через кілька годин бути відкинутими. «Важко визначити, де саме розташована лінія фронту, тому що вона рухається, як желе», — сказав він.
«Ситуація на дорозі постійно змінюється», — сказав Татарин, описуючи, як протягом дня змінюються позиції вздовж головної дороги, якою відбувається постачання в Бахмут і з нього.
«Вранці ми можемо контролювати її, а потім можемо втратити і забрати назад. Але більшу частину часу українські сили все ще контролюють дорогу».
Бахмут є головною метою російських окупантів на сході України. Москва заявила, що захоплення міста закладе основу для контролю над усією Донецькою областю України, російські війська наразі окупували більше половини регіону.
Міністерство оборони Росії заявило, що його сили на чолі з повітряно-десантними підрозділами «зірвали спроби противника контратакувати» та розгорнути підкріплення на північ і південь Бахмута.
За межами Бахмута український військовий Ян Мельников командував батальйоном, який з листопада захищав околиці Бахмута, відступаючи на північний захід від міста, коли російські війська просувалися вперел. Він відзначив, що Україна змогла продовжити бої, оскільки командуванням було дозволено діяти з більшою автономією, ніж росіянам. Прослуховуючи перехоплені переговори, він сказав, що часто чув, як російські командири вимагали дозволу від вищого начальства внести невеликі оперативні коригування, що сповільнювало їхні рухи. «Ми можемо безпосередньо співпрацювати з різними підрозділами, і коли ми опиняємось у поганій ситуації, ми можемо покликати різні підрозділи, щоб вони нам допомогли», – сказав він.
Бої, перейшовши у межі Бахмута, майже одразу сповільнили. Часом обидві сторони тижнями боролися за контроль над кількома житловими кварталами, сказав Мельников.
«Якщо дивитися на це зі стратегічної точки зору, українські сили утримують багато ворожих військ у місті; це заважає їм виїжджати на різні ділянки лінії фронту, – сказав Татарин. – Тому ми тримаємо місто, щоб знищити якомога більше ворожих сил».
Але боротьба за Бахмут принесла значні втрати.
За словами лейтенанта, за останній місяць вуличні бої стали настільки інтенсивними, що багато українських підрозділів довелося вивести з міста.
У мінометній частині на околиці Бахмута солдати під командуванням Мельникова сказали, що велика інтенсивність боїв, змушує скоротити використання снарядів, їх поповнення стає дедалі ненадійнішим.
Паліса сказав, що нестача боєприпасів неодноразово змушувала його війська в Бахмуті відступати зі своїх позицій. «У нас недостатньо снарядів, щоб вразити їх, – сказав він, – і я визнаю, що ми платимо життями наших солдатів».
«Я можу дати оцінку успіху місії лише після того, як усе буде завершено», – сказав він, ухилившись від запитання про те, чи вартий бій втрачених життів і витрачених матеріалів. «Кожен військовий розуміє, що коли ми тримаємо місто, коли ми знаходимося всередині Бахмута, ми даємо час нашим новоствореним підрозділам на підготовку до майбутніх дій», – сказав він.
Росія стверджувала, що ще з вересня була на порозі захоплення Бахмута, який росіяни називають радянсько-російською назвою Артемівськ. Але успіхи окупантів вимірюються невеликими кроками, а платить вона за це тисячами життів.
Рішучість України утримати Бахмут також коштує дорого; місто зруйноване. Будинки та житлові квартали знищені внаслідок інтенсивного застосування артилерії, а вулиці, парки та сади всіяні осколками. «Я хотів би побачити місто без усіх руйнувань, – сказав Паліса. – Але якщо це допоможе врятувати інші українські міста, ми повинні робити те, що маємо».
Джерело: The Washington Post
Переклад: «Главком»
Коментарі — 0
