Візит Зеленського до Вашингтона став важливим нагадуванням, що поставлено на карту
Оскільки війна в Україні триває вже майже рік, одне із найважливіших стратегічних питань – чи втомилися американці та їхні союзники від війни? У ЗМІ є звіти неназваних високопосадовців США, які попереджають Київ про своє занепокоєння, і українці, зрозуміло, також хвилюються, що їхні західні «спонсори» можуть втомитися від війни. Питання про те, чи зменшується підтримка України Заходом, зайняло увагу соціологів і стало домінуючим. Цілком імовірно, це було основною причиною того, чому президент України Володимир Зеленський поїхав до Вашингтона, вперше з початку війни, залишивши свою країну.
Але наскільки реальною є втома американців од війни? Скоріш за все, вона є меншою, ніж це може здатися на перший погляд.
Значною мірою стурбованість Сполучених Штатів, втомлених од війни, пов’язана з серією опитувань американського електорату, які показали, що підтримка України серед населення зменшується. Окремі опитування, проведені Wall Street Journal, Чиказькою радою з глобальних справ і Президентським фондом та Інститутом Рональда Рейгана, показали, що хоча переважна більшість американців все ще підтримує Україну та вірить, що Росія є агресором, меншість, особливо серед республіканців, усе ж вважає, що Сполучені Штати надають забагато допомоги і що війна обходиться Сполученим Штатам надто дорого.
Однак ці цифри треба сприймати в контексті. По-перше, в абсолютному вираженні підтримка України серед американців залишається відносно високою — коливається на рівні 57% або й більше, залежно від опитування. І це чудово, особливо зараз, коли війна триває майже рік. Також не є чимось надзвичайним існування певних «партизанських перекосів» у поглядах на війну. Конфлікти, в тому числі у В’єтнамі, Іраку та Афганістані, часто починаються з підтримки обох сторін. Але в міру того, як війни тривають, і коли початкові мотиви вторгнення починають зникати з колективної пам’яті, починають виникати «міжпартійні» розбіжності.
Проте політична підтримка України США залишається двопартійною. Конгрес ухвалював кілька пакетів допомоги Україні двопартійною більшістю, включно з новими $45 млрд як частиною ширшого законопроекту про державне фінансування. І хоча дехто з правих закликав до ретельнішого вивчення допомоги Україні, під час виступу Зеленського на спільному засіданні Конгресу його дуже тепло прийняли обидві сторони.
Демократії в усьому світі, до їх великої честі, відреагували належним чином
Швидше за все, політична підтримка України триватиме. Щоправда, у листопаді минулого року республіканці здобули більшість у Палаті представників, і спікер Палати Кевін Маккарті пообіцяв, що Україна, ймовірно, більше не отримуватиме «чистого чеку». Отже: деякі з найзатятіших законодавчих прихильників України не повернуться на наступну сесію Конгресу. Але натомість деякі кандидати від ізоляціоністського крила Республіканської партії програли в листопаді. І багато лідерів республіканців все ще підтримують збільшення військової допомоги Україні, навіть якщо й прагнуть посилити контроль за витрачанням цих грошей.
Понад те, зовнішня політика США не завжди повністю відповідає опитуванням. Попри те, що президентські адміністрації, які змінювали одна одну, скаржилися на політичну систему, яка блокує їхні програми зовнішньої політики, факт залишається фактом: американці здебільшого давали своїм лідерам більше свободи у зовнішніх питаннях, ніж у внутрішніх. Частково так трапляється тому, що американці, як правило, менше дбають про питання зовнішньої політики, ніж про внутрішні, особливо ті, які безпосередньо впливають на їхні кишені.
Це не означає, що американці не мають власних поглядів на зовнішню політику. Вони їх мають. Запитайте американців про будь-яку конкретну проблему, особливо про ту, яка привернула таку ж увагу ЗМІ, як Україна, і більшість висловить свою думку. Але опитування – моментальний кадр у часі, який часто змінюється разом із подіями. Якщо Росія зробить щось шокуюче – наприклад, застосує ядерну зброю чи спробує знову захопити Київ, підтримка України серед скептиків цілком може відновитися.
Варто пам’ятати і про те, що американці ненавидять програвати. Приклад: американці переважною більшістю голосів схвалили виведення війська США з Іраку в 2011 році тодішнім президентом Бараком Обамою – лише для того, щоб розкритикувати його дії в Іраку, коли Ісламська держава ледь не захопила країну 2014 року. Історія до певної міри повторюється: американці підтримали вихід військ з Афганістану, але звинуватили президента Джо Байдена в поразці, яка послідувала після цього. Під час війни, з суто політичного погляду, для політиків зазвичай безпечніше триматися визначеного курсу.
Можливо, саме тому досвід демократій у довгостроковій грі під час збройних конфліктів насправді є досить непоганим. Війни у Кореї, В’єтнамі, Іраку та Афганістані для Сполучених Штатах були дуже непопулярними. Проте США воювали три роки в Кореї, майже дев’ять років в Іраку (перед тим, як повернутися після початкового виведення військ), і майже 20 років у В’єтнамі та Афганістані. Усі ці кампанії залучали значно більше вкладень американської крові та грошей, ніж вимагали зобов’язання США щодо України.
Нарешті, найважливіша причина скептичного ставлення до надуманої втоми американців од України полягає в тому, що такого поняття не існує в принципі. Насправді, американці не виснажені цією війною. Можливо, за винятком кількох американських політиків, які безпосередньо беруть участь у політиці США щодо України, а також тих американських сил в інших країнах Європи, які надають безпекову та гуманітарну допомогу, небагато американців беруть активну участь у конфлікті. Сполучені Штати не зазнають втрат на полі бою і не відчувають дефіциту енергії. Для більшості американців ціни на газ сьогодні в середньому на кілька центів нижчі, ніж рік тому. А ще через війну вони не платять вищих податків. Оскільки Конгресу не треба збалансовувати федеральний бюджет, допомога Україні не надходить за рахунок внутрішніх витрат, принаймні на даний момент.
Різноманітність американських думок має власні причини посилювати наратив про втому від України. Деякі республіканці з фракції «Америка насамперед» можуть вважати війну відволікаючим фактором і воліли б говорити про внутрішні проблеми, такі як імміграція та злочинність. Деякі ліберальні антивоєнні активісти можуть різко реагувати на будь-яку військову участь США, якою б непрямою вона була. Для деяких медіа-коментаторів розповідь про втому від війни є простим способом оформити складну зовнішню тему як внутрішньополітичну дискусію. І кілька голосів можуть щиро співчувати російським тезам, які регулярно нав'язують думку про те, що Захід втомиться допомагати Україні. Деякі американці можуть справді вірити, що вони платять за конфлікт більшу ціну, аніж вона є насправді, але все це насамперед ґрунтується на уявленнях, а не на фактах.
Інакше кажучи, втома Сполучених Штатів від України є більше міфом, ніж реальністю. І це має важливі наслідки для самої війни. Здається, наразі стратегія Росії значною мірою базується на тактиці затягування: нехай війна триває, і зрештою Сполучені Штати та їхні союзники втратять інтерес, а українці прогнуться. Цілком імовірно, ця стратегія не спрацює. Якщо минуле є прецедентом, а нинішні тенденції збережуться, можуть минути роки, перш ніж будь-яке зниження підтримки американської громадськості призведе до зміни політики.
Поки триває боротьба на полі бою, боротьба за думку Заходу також має тривати
У той же час ці опитування мають стати гучним закликом до лідерів США, а також союзників і партнерів Сполучених Штатів у всьому світі. Вторгнення Росії в Україну було більше, ніж просто суперечкою щодо кордонів та політичного вектора: це був напад на ліберальний міжнародний порядок. Демократії в усьому світі, до їх великої честі, відреагували належним чином. Оскільки війна затягується, лідери вільного світу мають нагадати своїй громадськості, що саме поставлено на карту в Україні – не лише для європейської та глобальної безпеки, а й для демократії в цілому.
Візит Зеленського до Вашингтона став важливим кроком у нагадуванні американцям, що поставлено на карту, але це був лише початок. На жаль, війна в Україні скоро не закінчиться. Поки триває боротьба на полі бою, боротьба за думку Заходу також має тривати.
Джерело: Foreign Police
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)
Коментарі — 0
