Кияни Тетяна і Володимир Котенки почати нове життя. Історія від першої особи
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми жили у Києві та займалися звичними сімейними справами: планували літню відпустку, рахували у скільки обійдеться ремонт кухні і працювали на своїх роботах. Я –журналісткою «Главкома», а Володя – інженером хмарних сервісів у компанії «Датагруп».
24 лютого наше життя, як і життя усіх українців, розділилося на «до» та «після». За два дні до широкомасштабного вторгнення росіян я опублікувала у Facebook-групі View from my window («Вигляд з мого вікна») фото краєвиду, що відкривається з вікна мого будинку.
«Київ 22 лютого 2022. Вид з мого вікна. Нещодавно випав сніг. Сьогодні перший сонячний день. Скоро все зазеленіє. На майданчиках буде багато дітей. Біля будинку будуть квітнути вишні, абрикоси, каштани. Так точно буде. Україна сильна, українці люблять свою Батьківщину. Київ прекрасний навесні. Моліться за Україну», – написала я.
За тисячі кілометрів від Києва Керол Адамс, жителька каліфорнійського міста Ранчо Міраж, відреагувала на фото і почала спілкуватися зі мною щодня. Вона з перших днів війни висловила своє хвилювання за нас, усіх українців та дуже наполягала, щоби ми виїхали з Києва, адже жити у місті ставало все небезпечніше. Протягом перших тижнів ворог намагався підійти до української столиці з півночі та сходу. Усі чудово пам’ятають, що коїлося на Київщині наприкінці лютого та у березні. У чоловіка почалися проблеми із тиском, адже п’ять років тому він переніс інсульт. Наші американські друзі вже тоді почали пропонувати приїхати до них, але після 24 лютого це було зробити нереально.
Останньою краплею, коли ми вирішили залишити Київ, стало чергове бомбардування вранці 17 березня. Тоді уламки ракет впали на житлові будинки на Позняках, поруч із нами. Хутко зібрали дві валізи, кинули в орендоване авто – так почався наш довгий шлях до Сполучених Штатів, до іншого життя. Хоча тоді ми навіть не мали уявлення, де ми опинимося...
Як скористатися програмою «Єднаймося для України»
Поїхати до Сполучених Штатів ми з чоловіком захотіли ще два роки тому. Задовго до війни. Торік вперше взяли участь у лотереї Green card, але не виграли. Із досвіду наших друзів, які зараз живуть у США за цією програмою, на виграш може піти 5-7 років, це якщо пощастить.
«Ми навіть не мали уявлення, де ми опинимося»
Як потрапити до США під час війни? Тим, хто не має візи, – майже ніяк. А от українські біженці отримали від Сполучених Штатів нову програму «Єднаймося для України» (Uniting for Ukraine). За цією програмою українці мають право на в’їзд у США на строк до двох років та з правом подати документи на працевлаштування.
Скористатися програмою «Єднаймося для України» можуть:
- особи, які проживали в Україні безпосередньо перед повномасштабним вторгненням
- є громадянами України та мають дійсний український паспорт (або є дитиною, вписаною в паспорт батьків), або є найближчим членом сім’ї̈ громадянина України;
- мають спонсора у США, який̆ подає на їхню користь Декларацію про фінансову підтримку (форму I-134), яка буде перевірена та схвалена Службою громадянства та імміграції̈ США (далі – USCIS);
- пройшли біометричні, біографічні та безпекові перевірки.
- мають щеплення від низки хвороб;
Щоби отримати дозвіл на подорож до Сполучених Штатів за програмою «Єднаймося для України», ви повинні підтвердити попередню вакцинацію проти кору, поліомієліту та Covid-19. Якщо ви раніше не були вакциновані, то варто отримати першу дозу необхідних вакцин, перш ніж отримувати дозвіл на подорож до США (travel authorization). Або дати обіцянку, що зробите усі необхідні вакцини у Штатах, якщо на це нема серйозних медичних протипоказань. Після прибуття до Сполучених Штатів усі особи віком від двох років мають зробити тест на туберкульоз, тобто тест на вивільнення гамма-інтерферону (IGRA). Це ви мусите зробити протягом 90 днів, раніше термін обмежувався двома тижнями. Один тест коштує $140, якщо його робити без страховки. Тож, перше, що вам варто зробити, прибувши до США – це оформити медичне страхування та «продуктову картку».
Запуск програми UforU відбувся 25 квітня
Програма передбачає в’їзд до 100 тисяч українських біженців, але, за чутками, граничну кількість можуть збільшити. Поки у США є люди, які згодні виступити спонсорами для українських родин, вона працюватиме.
Після того, як спонсор продемонструє достатню фінансову підтримку та буде схвалений̆ американською стороною, український бенефіціар отримає електронний лист від USCIS про те, як створити обліковий̆ запис у myUSCIS. та інструкції̈ щодо подальших кроків. Ви маєте підтвердити свою біографічну інформацію в myUSCIS.
Розгляд заявки спонсора може тривати день, а може й два місяці, як трапилось з нами. Якщо у заявці буде допущена бодай одна помилка, виправити її буде вкрай важко. У такому разі легше подати нову.
Найочікуваніша мить – ви отримуєте на свій̆ акаунт myUSCIS дозвіл на подорож до США (travel authorization). Цей документ дає право на в’їзд до Сполучених Штатів для отримання гуманітарного пароля. Цей дозвіл дійсний протягом 90 днів. Квитки на літак ви купуєте самі.
Шлях до Каліфорнії через Ірландію
Я була впевнена, що усе погане скоро скінчиться, «максимум два-три тижні», і ми повернемося додому. У Києві залишилися мама і сестра чоловіка, наш кіт Зевс, якого вони взяли на пансіон у компанію до двох своїх котів. У Києві лишився мій дорослий син зі своєю нареченою, яка зрештою, 23 червня, офіційно стала нашою невісткою. Лишилась наша затишна квартирка, наше життя і плани на майбутнє.
Ми ж з Володею 17 березня рушили на захід України. Одна ніч у Хмельницькому, п’ять ночей у Львові. Уже у львівському будинку друзів ми почали креслити наш новий життєвий план. На той час він простягався через Польщу до Ірландії.
Мільйони українців тікали тоді у різні країни. Так зробили мої племінниці, наші друзі та колеги. Так вирішили зробити й ми. Через стан здоров’я у мого чоловіка не мало бути проблем з перетином українського кордону, за півтора року до великомасштабної війни він якраз пройшов планову медкомісію. Але ми готові були залишитися, якщо його не випустять. Та прикордонники вивчили усі наші документи і дозволили нам тікати далі від війни.
Зі Львова ми рушили потягом до Перемишля, а потім до Щецина (Польща). Зрештою, 28 березня опинилися в Ірландії, у місті Енніс, де перебували понад три місяці. В Еннісі ми жили у готелі Auburn lodge, де й зараз проживає понад дві сотні українських біженців.
Жити в Ірландії було досить легко. Ми мали власну кімнату, триразове харчування, безкоштовні заняття з англійської, басейн у готелі та 346 євро допомоги на двох щотижня.
Якщо не зважати на постійний дощ і холод, єдиним мінусом Ірландії для нас було те, що ми не бачили тут шляхів свого розвитку. Ринок праці виявився досить обмеженим. Або ти маєш дуже добре знати мову, тоді можеш розраховувати на гарну роботу, або мусиш хапатися за усе, що пропонують. З навалою українських біженців до Ірландії сфера «усе, що пропонують» теж швидко закінчилась.
Наприкінці квітня наші американські друзі Керол та Ніл запропонували нам новий реальний план, як дістатися до США. Йдеться про ту саму програму UforU, яку запустили 25 квітня
Нарешті ми у Штатах
Митна і прикордонна служба США (CBP) зазвичай розташована в американських аеропортах, тобто лише прилетівши до Америки ви маєте пройти цей квест для отримання гуманітарного пароля. Нам пощастило, бо офіс СВР є в аеропорту Дубліна, звідки ми летіли. Тож переліт через Атлантику минув вже без зайвих хвилювань. До Сполучених Штатів ми прибули 7 липня.
У пункті пропуску через кордон США вас перевіряє CBP, офіцер якої й виступає остаточним суддею у справі – надавати вам гуманітарний пароль чи ні. Нас попереджали, що там можуть ставити важкі запитання, як на співбесіді у посольстві, але ми цього не побачили. Міграційний офіцер майже нічого не питав. Лише заповнював документи, керував нашими пальцями для відбитків та зрештою видав паспорти зі словами: Welcome to USA! У наших паспортах стоїть печатка з гуманітарним паролем, терміном до 5 липня 2024 року.
Із Дубліна ми летіли до Сан-Франциско, де сіли на літак до Палм Спрінгс. Досі не вірилося, що ми дісталися іншої півкулі. Я побачила американську біло-чорну машину поліції: «Як у кіно!». Спробувала справжню Кока-колу. Вона справді дещо відрізняється на смак: американці використовують кукурудзяний сироп.
Палм Спрінгс нас зустрів пізно ввечері – спекою і тишею. Здавалося, у невеликому аеропорту нікого окрім нас не було. Навіть наших чотирьох валіз.
І врешті ми побачили Керол та Ніла, які чекали нас на виході. Навіть те, що наші валізи десь загубилися не сильно зіпсувало нам настрій. Ми заповнили в аеропорту заяву і нас запевнили: де б він не був, багаж знайдеться. Адже під час трансатлантичних перельотів таке трапляється часто.
Втомлені, але щасливі ми поїхали до нашої нової оселі. Це будинок родини Адамс у містечку Ранчо Міраж, що у 10 милях від Палм Спрінгс. Друзі виділили для нас окрему частину у своєму будинку: із власним входом, патіо, великою спальнею-вітальнею, кухнею та вбиральнею.
Наш перший ранок у будинку Керол та Ніла почався зі сніданку у кав’ярні та спілкування «про все на світі». Адже місяці листування у соцмережах та дзвінки через месенджер не можуть замінити живого спілкування.
Керол Адамс працює адвокатом у сімейних справах, разом із старшим сином Девідом. У них є свій офіс і дуже багато клієнтів. Ніл Адамс – вчитель на пенсії. Щосуботи він відвідує церкву Адвентистів сьомого дня, де займається з дітьми англійською мовою. У них троє дітей – Девід, Дженіфер і Кейсі, приблизно нашого віку. Уся родина Адамсів дуже співчуває Україні.
Наші валізи благополучно знайшлися за два дні. Як виявилося, їх навіть ніхто не відкривав й не роздивлявся. Вони просто поблукали Америкою.
На які кошти ми живемо
За програмою UforU існують федеральні пільги, які українці зможуть отримати вже по приїзду у Сполучені Штати. Для того, щоби подати заявку на ці пільги, потрібно звернутися в один із департаментів соціальних служб (Department of Public Social Services) у своєму штаті або відвідати сайт, який стане у нагоді з пошуком найближчої служби.
Подати заявку на пільги можна онлайн, що ми з чоловіком й зробили. Ми є резидентами Каліфорнії, тож обрали для себе дві програми штату.
Medi-Cal – це програма медичного страхування для родин, чий дохід не перевищує $1200 на місяць. Зазвичай нею користуються переселенці та безробітні, а програма CalFresh не дасть вам померти з голоду, поки ви чекаєте на дозвіл працювати. Це одна з пільг, яку найлегше отримати у США. Ми заповнили заявку пізно ввечері 11 липня, а зранку 12 липня вже отримали схвалення від Департаменту соціальних служб. За тиждень поштою надійшла іменна EBT card (Electronic Benefits Transfer) – картка на їжу, яку також називають Food Stamp.
Щомісяця штат Каліфорнія поповнює баланс нашої картки CalFresh приблизно на $250 для однієї особи. Нам з чоловіком призначено $459 на місяць і ми прекрасно у них вписуємося, адже на ці гроші можна купувати лише їжу у супермаркетах. Туалетний папір, зубну пасту та інші нехарчові потреби вам треба задовольняти власним коштом або розраховувати на допомогу своїх спонсорів.
Чим каліфорнійський побут відрізняється від київського
Ми чули, що американські супермаркети – рай для шопоголіка, але щоб настільки…
Про український ринок споживчих товарів можна сміливо сказати, що у нас є все. У США є все і ще стільки ж. Зазвичай ми робимо закупи у мережі Walmart. Якщо вам треба обрати піцу, то готуйтеся витратити на це пів години, адже вам доведеться роздивитися пару щільних рядів у холодильних шафах завдовжки метрів 40. Така сама ситуація стосовно кожного товару. Коли я дійшла до спецій, то просто втомилась. Америку треба вивчати поступово, вирішили ми, і ходимо у магазин зі списком, рекомендаціями друзів та порадами українців, які давно живуть у США.
«Якщо ви бачите на ціннику $10, то приготуйте сплатити $11»
У середньому ми витрачаємо $100-140 на тиждень на їжу з картки CalFrash. Цих грошей вистачає, щоби повноцінно харчуватися овочами, фруктами та м’ясом.
Довелося звикати, що в Америці усе рахується в унціях, фунтах і галонах. Жителі США віддають перевагу сімейним упаковкам. Якщо американська мама купує молоко, то це скоріше це буде галон (3,8 літри).
Друге, до цього ми вже фактично звикли, це sales tax, тобто податок з продажів. У США він не вказаний у цінниках і у кожного штату він свій. Тобто до ціни, яку ви бачите, у Каліфорнії треба додати 7,5-9% вартості товару. Цей податок зараховується і сплачується на касі. Тобто, якщо ви бачите на ціннику $10, то приготуйте сплатити 11.
Після кількох місяців життя в Ірландії без кухні та можливості самотужки готувати, життя у будинку Керол і Ніла стало для нас дуже схожим на звичайне. Як вдома. Наші друзі обладнали нам маленьку кухню з величезним холодильником, мікрохвильовою піччю, аерогрилем, кава-машиною і тостером. Ми так само можемо приходити до великої кухні друзів, щоби варити супи чи смажити яєшню. Єдине прохання було – не готувати на великій кухні м’ясо, бо наші друзі вегетаріанці. Тож ми вирішили, щоби не обтяжувати Керол з Нілом нашими куховарствами взагалі, купити мультиварку.
У США наші традиційні мультиварки не так популярні, як rice cooker, slow cooker чи pressure cooker. Із рисоваркою все зрозуміло. Slow cooker – це зазвичай видовжена електрокаструлька з керамічною чашею. Готувати обід у такій штукенції можна по 6-12 годин. Корисно, але довго.
Ми зупинились на скороварці – pressure cooker. Економія часу і хороші відгуки. Обрали просту модель, щоби не занадто велика і були потрібні нам функції: суп, смаження, рагу. Коштувала вона $59.
Вже протестували у ній омлет, картоплю, курячий суп, супчик з фрикадельками, рагу зі свинячої лопатки та овочів, куряче рагу і звичайну варку яєць.
Сполучені Штати – це шалений ринок брендового одягу і взуття. Все, що залежується на складах і магазинах, потім потрапляє до мереж магазинів Marshalls і TJ Maxx.
Такий вигляд має справжній stock. Тут можна придбати брендові, абсолютно нові речі за дуже смішні гроші. Ось наприклад кросівки Tommy Hilfiger за $11. Був один розмір, 7,5. Через 10 хвилин їх вже хтось забрав.
Такі магазини зазвичай величезні. Вони забиті одягом, аксесуарами, косметикою, посудом, меблями та навіть їжею. Усього багато і дуже щільно. Якщо ви хочете джинси, то готуйтеся передивитись кілька рядів, 20 метрів кожен. Окремо будуть капрі, бріджи, пару десятків метрів шортів…
Ціни стартують з $4 за річ. Але я бачила шорти-спідницю Adidas за $3. Шорти, джинси, брюки десь у діапазоні $10-20. Сумки Michael Kors $40-130.
Коли ми не готуємо і не їздимо на закупи, то займаємося англійською. Коли мозок потребує відпочинку, а тіло – фізичних навантажень, йдемо поплавати у басейн наших друзів.
Це неймовірне відчуття, коли ти можеш на заході сонця пірнути у теплу воду під цвірінькання пташок. У Каліфорнії колібрі на подвір’ї – звичайна справа. Їх тут багато, як в Україні горобців.
Жителі південних міст розвішують для райських пташок спеціальні поїлки з цукровою водою. Колібрі – ще ті ласунки, зазвичай на пів склянки води йде стільки ж цукру.
Своє житло ми самі прибираємо. Також пропонуємо весь час свою допомогу Керол та Нілу, але вони намагаються не напружувати нас своїми клопотами. Тож ми бодай допомагаємо тримати порядок у дворі, навколо басейну.
Час від часу вже почали вибиратися на великі прогулянки – у гори та до лісу. Навіть з’їздили до Лос-Анджелеса у День Незалежності України. Дуже хотілося, щоби цей день запам’ятався. У Києві цього дня ми їздили на Майдан чи каталися на велосипедах на Трухановому острові.
Зараз ми живемо у невеликому місті Ранчо Міраж (зовсім поруч з Палм Спрінгс), де офіційно проживає близько 19 тисяч жителів. Ця місцина вважається досить респектабельною. У Ранчо Міраж жили американський президент на пенсії Джеральд Форд та легендарний співак Френк Сінатра. Навколо міста є відомі гольф-клуби та тенісні корти, на яких проводяться міжнародні турніри. Від місцевих ми чули, що до Палм Спрінгс люблять приїжджати селебріті, щоби відпочити подалі від папараці.
У перші тижні ми з чоловіком теж стали об’єктом посиленої уваги жителів Ранчо Міраж та Палм Спрінгс. Місцевий телеканал зняв про нас сюжет, який крутили на телеканалі News Channel 3 упродовж дня 22 липня.
Без машини ніяк
Проблеми з тим, де жити і що їсти, були вирішені. Але залишалася ще одна – машина. Без власного авто у США ніяк і це не міф. За кермом в Америці усі. У деяких штатах права можна отримати з 14 років, у Каліфорнії – з 16. Лише великі міста, такі як Нью-Йорк або Чикаго, можуть похвалитися розвиненою системою громадського транспорту та магазинами поруч з домом.
У маленьких містах, щоби купити молоко і хліб, вам доведеться або замовляти таксі, яке коштує недешево, особливо для тимчасово безробітних українців – $10-12 в один бік. Або скористатися службою доставки, але це теж не вирішить проблему на постійній основі. Нам до найближчого супермаркету – 5 км. Але й пішки у нашому місті з травня і до жовтня ніхто не ходить і на велосипедах не катається. Денна температура повітря влітку тут сягає 40-46 градусів за Цельсієм. Ми жартуємо, що у Києві, аби почати велосезон, треба було перечекати зиму, а тут доведеться перечекати літо.
Велосипеди у нас вже є. Керол з Нілом придбали собі електровелосипеди, тож ми маємо чудових двоколісних красенів, майже нових, які зараз стоять у гаражі та чекають на осінь у пустелі.
Я не водій, і це мій другий прокол у списку підготовки до переїзду у США (перший – я не почала завчасно вчити англійську, але про це згодом). Елементарні навички водіння та знання правил дорожнього руху, які не сильно відрізняються від американських, наразі б вирішили чимало проблем.
Українські водійські права дійсні у США, якщо ви турист. Якщо ви є резидентом, треба оформити американські права (driver's license), що й зробив мій чоловік. Це досить просто, але будьте готові витратити на процедуру щонайменше місяць, якщо ви біженець. Для того, щоби отримати driver’s licenses у Каліфорнії, треба прийти у найближчий офіс Department of Motor Vehicles. До візиту в DMV заповніть Driver’s License/ID Card Application на сайті. Заповнивши її, ви отримаєте номер підтвердження (сonfirmation number). Запишіть його та майте при собі, коли прийдете до офісу DMV з усіма документами. Вам необхідно буде мати при собі:
- паспорт, з яким ви в’їхали до США;
- форму I-94, яка підтверджує ваш законний статус у Сполучених Штатах. У нашому випадку – це документ про надання гуманітарного пароля;
- підтвердження адреси проживання у Каліфорнії. Для цього достатньо принести листи від, скажімо, банку чи Департаменту охорони здоров’я на ваше ім’я;
- прямо на місці у DMV сплатити мито $39.
Там же, біля віконця реєстрації у DMV, вам буде запропоновано пройти перевірку зору.
Якщо ви все зробили правильно і принесли всі документи, одразу зможете скласти тест на знання правил дорожнього руху. Іспит з теорії складається з двох тестів. Перший називається General knowleges, він про загальні правила дорожнього руху: 40 питань із можливістю зробити вісім помилок. Другий тест називається Signs, він про знання дорожніх знаків, складається з 12 питань, де можна зробити не більше двох помилок.
Тільки склавши обидва тести ви отримуєте дозвіл вчитися керувати авто, так званий Learning Permit. Цей документ вже дозволяє керувати автомобілем, але тільки у супроводі іншої людини, яка має дійсне водійське посвідчення штату Каліфорнія. Фактично після здачі теоретичного тесту зазвичай починається навчання, після якого вже можна йти на практичний іспит, який називається Driving Test.
Склавши тест, ви отримаєте від DMV папірець із подальшими інструкціями. Біженці, які не мають Social Security Number, отримують попередження, що їхня особа має бути перевірена центральним офісом у Сакраменто, а також підтверджена міграційною службою, після чого на пошту прийде лист з подальшими інструкціями та запрошенням на запис, щоби скласти практичний тест з керування авто. На це може піти 4-6 тижнів. Нам знову пощастило. Чоловік здав теорію 19 липня, а вже на початку серпня ми отримали листа, що все гаразд. Можна завітати в офіс, щоб отримати запис на driving test. На це, як правило, може піти від кількох днів до пари тижнів.
Driving test, який приймає інструктор, здається елементарно, якщо ви бодай щось розумієте англійською, знаєте як звучать основні команди та маєте машину для здачі іспиту. З останнім можуть виникнути проблеми. Не всі американці погодяться позичити своє авто, через те, що у вас нема страховки. Готуйтеся, що оформляти їх доведеться дві. Першу – персональний поліс водія, можна придбати телефоном і на українські права. Коштуватиме це $50-100 на місяць. Другий і головний страховий поліс оформлюється на машину, до нього можна вписувати користувачів авто і тут вже ціна може сягати $150-250 на місяць, залежно від штату, водійського стажу, стану машини тощо.
У США чимало людей надають авто в оренду для здачі практичного тесту. Вони їдуть разом з вами до DMV, де ви сідаєте за кермо і складаєте тест. Така послуга коштує $100.
Склавши тест, ви отримуєте у DMV тимчасові права.
Протягом десятьох днів поштою має прийти «пластик», з фото і терміном дії. Чоловік склав тест з інструктором 22 серпня, картку ми чекаємо отримати у вересні.
Нам шалено пощастило з друзями-спонсорами, які купили нам автівку. Вона придбана у кредит і наразі є їхньою власністю, адже без Social Security number ми не можемо оформити жоден кредит. За попередньою домовленістю, як тільки ми отримаємо дозвіл на роботу і почнемо заробляти гроші, зможемо сплачувати цей кредит ($307 на місяць) і отримаємо можливість переоформити авто на нашу родину.
Як ми вчимо англійську
Рівень знання англійської, з яким ми приїхали спочатку до Ірландії, а потім до США, можна описати так: читати можемо, але не розуміємо на слух.
На YouTube можна знайти чимало корисних роликів з короткими уроками за темами і це буде безкоштовно. Також ми підписалися на програму Englishclass101, вона коштує $18 на місяць. Двічі на тиждень подруга наших друзів Мері, вчителька на пенсії, займається з нами граматикою і ми працюємо над правильною вимовою. Також по кілька годин на день займаємося самостійно.
Найважче для нас – це сприйняття мови на слух. Три місяці ми звикали до ірландської англійської, тепер наші вуха налаштовуються на каліфорнійський акцент.
Мері, яка викладає нам англійську, пояснила, чим відрізняється акцент каліфорнійців. Наприклад, її сестра, яка живе у штаті Теннесі, говорить дуже повільно, розтягуючи слова і фрази. Ми би їх точно розуміли. А от жителі сонячної Каліфорнії, серед яких багато іспаномовних громадян, говорять швидко. Ми потроху звикаємо до їхнього темпу, коли не розуміємо, ввічливо просимо повторити. Мері каже, що за останній місяць ми дуже добре прокачали мову, особливо Володимир. Ще два місяці тому, коли треба було спілкуватися англійською, він кидав мене на амбразуру, а тепер сам чудово підтримує розмову і навіть без допомоги намагається спілкуватися телефоном з різними американськими сервісними службами.
Українці у Каліфорнії
Варто додати, що у Каліфорнії, зокрема у Лос-Анджелесі та навколо нього, живе багато українців. І це досить потужна група, яка постійно підтримує контакти, проводить івенти, ділиться досвідом і волонтерить. Сподіваємося, найближчим часом ми матимемо змогу особисто познайомитись з каліфорнійськими українцями.
Поруч з нами у місті живе чудова родина лікарів – Богдан та Анна-Марія, які народилися у Сполучених Штатах, але розмовляють такою чудовою українською, що деякі кияни позаздрили б. Їхні батьки емігрували до США, але навчили дітей рідної мови і прищепили любов до України.
Ми зустріли чимало людей старшого віку, які розповіли нам про своє українське коріння. У кого батьки, а у кого бабусі і дідусі втекли від радянської влади з Одеси, Києва, Львова і Харкова. Усім їм зараз дуже болить Україна, яку знову намагається знищити Росія.
Наша американська мрія – працювати
Ніде нам ще так не хотілося працювати, як у США! Чого нема, того й кортить.
Щоб отримати у США дозвіл на роботу, треба заповнити і надіслати форму І-765 (Application for Employment Authorization) та сплатити $410 митного збору. Ми з чоловіком зробили це онлайн 17 липня. На 9 серпня нам було призначено здачу біометрії в Application support center. Процес зайняв 15 хвилин: працівник центру зробив фото, заповнив чергову форму на комп’ютері і зняв відбитки пальців. Після цього у персональному акаунті myUSCIS з’явилася інформація, що наша справа активно розглядається.
На жаль вам ніхто не скаже, скільки цей «активний» розгляд триватиме, місяць чи пів року. Як кажуть українці, які живуть у США певний час, зазвичай цей процес триває від трьох до дев’яти місяців. Наші біженці, які у квітні прибули за гуманітарним паролем до Америки, лише у липні-серпні почали отримувати дозвільні документи. Цей процес останнім часом пожвавився. У соцмережах українці діляться досвідом, де історії від заявки до отримання дозволу скорочуються до двох місяців. Що ж, з нетерпінням чекаємо і на свої work permits.
Разом із дозволом на роботу ми нарешті отримаємо Social Security number, який надає нам більше прав. Зокрема, розпочати у США кредитну історію. Без SSN в Америці не візьмеш жоден кредит, а отже, можуть виникнути проблеми з пошуком житла. SSN – це аналог нашого ідентифікаційного податкового номера але з більш широкими можливостями. Якщо у вас його нема – немає кредитів та кредитної історії, щоби орендувати пристойні апартаменти чи будинок у США, вам доведеться або назбирати багато доказів свого фінансового стану, або сплатити збільшений у кілька разів депозит. Наприклад, заплатити за оренду квартири на 3-4 місяці наперед. Або мати поручителя з високою кредитною історією. Або, у найгіршому випадку, доведеться орендувати житло у не дуже благополучних районах.
Живучи наразі у наших американських друзів-спонсорів, ми розуміємо, що так не може тривати усі два роки нашого перебування у Сполучених Штатах. Усі чудово знають, як заведено у США: діти виросли, зміцніли і мусять летіти з гнізда.
Принцип американського успіху полягає у тому, аби якомога швидше стати на ноги і робити американську економіку міцнішою. Отже, попереду у нас три ключові задачі:
- Вивчити мову до рівня А2-В1.
- Отримати дозвіл на роботу та почати бодай з чогось. Мій чоловік давно намітив план інтеграції у США та готується взятися за роботу водія траку, невеликої вантажівки або пікапу з причепом. Я готова йти мити посуд, аби просто з чогось почати. Мати заробіток, спілкування й таким чином адаптуватися.
- Вирішити з житлом. Каліфорнія є одним із найдорожчих штатів, апартаменти навколо Лос-Анджелеса можна орендувати від $2,5 тис. на місяць. У штаті Нью-Йорк квартирку пропонують орендувати за тисячу. Все залежатиме від того, де ми знайдемо роботу та коли заробимо перші гроші.
Ці два роки, які нам надав уряд США для життя в Америці, ми хочемо використати з максимальною користю для розвитку, набуття нового досвіду, вивчення мови та, звісно, заробітків. Аби було чим допомагати нашій родині, яка залишилася у Києві та українській армії, яка береже їхні життя. І звісно, ми продовжимо грати у лотерею Green card, адже рішення переїхати до США було прийнято ще два роки тому.
Практичні поради
Якщо ви плануєте переїжджати до США, підготуйтеся за цими трьома пунктами:
Мова. Без знання англійської на рівні хоча б А1 в Америці нема чого робити. Beginner, Elementary називають «рівнями виживання». Для спілкування у магазині його достатньо, а от щоби порозумітися із соціальними службами, сервісами та департаментами потрібен добре прокачаний А2 чи В1.
План. Ви повинні мати чіткий план, чим будете займатися у США у перший рік, «рік виживання». Людина, яка виграла Green card, одразу отримує дозвіл на роботу та Social Security Number. Якщо ви біженець чи набувач політичного притулку, цілком ймовірно, що чекати на work permit вам доведеться до дев’яти місяців, а отже, ці місяці доведеться жити на заощадження. Тож ми переходимо до третього пункту
Гроші. Ми не встигли набити свою «фінансову подушку». Якби не допомога американських друзів, які стали нашими спонсорами за програмою Uniting for Ukraine та зібрали для родини Котенків благодійних внесків на $4 тис., нам би довелося тяжко. Наприклад, щоби подати заявку на дозвіл на роботу (так звана форма І-765) треба сплатити $410 мита за одного претендента.
Тетяна Котенко, для «Главкома»
Коментарі — 0