Приводом для суперечки між президентом та генералом могли стати різні погляди на організацію територіальної оборони
Післямова до гучної відставки
Останнім резонансним кадровим рішенням 2020 року стала відставка генерал-майора Сергія Кривоноса із посади заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони.
Їй передувала одна пікантна історія. Президент Володимир Зеленський в інтервʼю поділився думками щодо того, як країна мала б реагувати на ймовірне нове російське військове вторгнення з території Криму, і якою мала б бути мобілізація за таких обставин. «Це жахлива ситуація, я навіть не хочу її уявляти. Я проти цього. Будемо сподіватися, що це неможливо. Інакше буде велика війна. Ми нікуди не підемо, ми всі будемо воювати, всі будуть мобілізовані – і чоловіки, і жінки. Це буде погано для населення України», – висловився президент.
Згодом вже генерал Кривонос, який на той момент обіймав посаду в РНБО, головою якої є Зеленський, дозволив собі коментувати слова глави держави. Причому (про це мова піде далі) його слова не так заперечували сказане президентом, як уточнювали його. «Це розповідають президенту [в його оточенні], що вони це спроможні зробити. А ми, які це пройшли і бачили це в свої реаліях, – ми розуміємо, що навіть якщо теоретично ми зможемо мобілізувати жінок і чоловіків – а чи навчені ці люди тримати зброю в руках? Ні. Чи люди ці хочуть це робити? Ні», – сказав Кривонос.
Можна було б очікувати на продовження публічної дискусії щодо питань, на які громадськість давно чекає відповіді, а саме: чи має керівництво країни системне бачення, що робити у випадку можливого наступу Путіна? Яким чином має готуватися військовий резерв: через мобілізацію чи через створення територіальної оборони? Чи взагалі потрібна чисельна армія в умовах сучасної війни, а також в умовах конкретної російської агресії? Та замість дискусії ми побачили рішення про відставку, причому оформлене в «турборежимі» – президент підписав його 29 грудня, не чекаючи навіть закінчення новорічних свят.
Не дочекавшись відповіді на озвучені вище питання, суспільство поки що може принаймні порівняти позиції обох сторін.
Кількість проти якості
Слова Володимира Зеленського звучали красиво і швидко були розтиражовані засобами масової інформації, навіть в російській Державній думі прозвучали коментарі. Українці, які вже звикли до президентської риторики, сприйняли заяву швидше з гумором. Зокрема Зеленському нагадали, що ідею створення жіночих батальйонів вже намагався реалізувати свого часу Муаммар Каддафі – вони йому нічим не допомогли, коли спалахнуло повстання проти диктатора. І вже точно ніхто не чекав, що ці слова можуть призвести до перестановок в Раді національної безпеки та оборони.
Очевидно, що Кривонос, що увійшов до Ради національної безпеки та оборони ще за президента Порошенка, виглядав «білою вороною» у нинішньому її складі, та й у президентському оточенні шукали лише слушну нагоду, аби прибрати його звідти. Зараз у Офісі президента наполягають на тому, що звільнений заступник секретаря РНБО «не був зацікавлений в командній роботі» і любив «політичні суперечки». Через таку оцінку може скластися враження, що генерал весь час був системним та радикальним опонентом президента. Однак це зовсім не випливає з того фатального коментаря Кривоноса. В інтерв’ю «НВ», окрім дзвінкої фрази про те, що «Україна не воює мʼясом», немає заперечень президенту в головному: у випадку загострення протистояння доведеться вдаватися до мобілізації. Всі інші слова Кривоноса виглядають не як опонування Верховному головнокомандувачу, а швидше як уточнення до сказаного ним. Тому що мобілізацію можна проводити по-різному.
Кривонос досить резонно наводить приклад бойових дій в Карабасі, де більша кількість мобілізованих та волонтерів з вірменського боку програла краще підготовленій та технічно озброєній армії Азербайджану. Також дійсно не дуже зрозуміло, наскільки ефективно буде мобілізоване, але не підготовлене та не злагоджене українське військо протистояти вторгненню кадрової російської армії. Більш ймовірно, воно стане тягарем для регулярних збройних сил, яким доведеться окрім протистояння ворогові надавати підтримку такому «союзнику». Навряд чи і президент, кажучи про загальну мобілізацію, не розуміє, що кількістю призваних до війська не можна розвʼязати ті питання, які потрібно вирішувати якістю. Але погляди на те, як готувати резервістів, у президента з генералом дійсно різні.
Оборона: народна чи професійна
Неважко помітити, що протистояння Зеленського з Кривоносом щодо мобілізації хронологічно збігається з дебатами щодо того, яким має бути закон про територіальну оборону. Сергій Кривонос є автором внесеного в грудні до Верховної Ради законопроєкту №4504, який зокрема передбачає перепідпорядкування Військ територіальної оборони безпосередньо Міністерству оборони України (зараз вони підпорядковуються командуванню Сухопутних військ ЗСУ) та перетворення на окреме військове формування із створенням нового виду служби – територіальної військової служби, яку українці будуть проходити без відриву від дому та роботи.
«Протягом перших трьох років людина, яка не має абсолютно ніякої підготовки проходить навчання [в батальйоні територіальної оборони за місцем проживання у вихідні дні] й отримує в кінці військово-облікову професію, а потім ще два роки знову ж за рахунок своїх вихідних – 45-48 діб на рік – проходить службу, віддає те, що в нього вкладено. Це нормально? Нормально. Тому що ми повинні отримати від такої людини віддачу. Це достатньо мотивує людей», – пояснював свою законодавчу ініціативу Сергій Кривонос.
Варто зазначити, що про потребу cтворення військ територіальної оборони як окремого територіального формування в системі Міністерства оборони Кривонос говорив давно.
«Для мене територіальна оборона, яка була створена під колишнім керівництвом Генерального штабу, – це народна міліція зразка 1941 року, коли «гарматне м’ясо» доставлялося на фронт, – казав він наприкінці 2019 року в інтервʼю «Військовому навігатору», – У звичайному розумінні територіальна оборона – це здатність місцевого населення (учасників оборони) в найкоротші терміни взяти під контроль критично важливі обʼєкти в районі, де вони проживають. А ще – введення жорсткого поліційного і контрдиверсійного режиму, що унеможливить безкарну діяльність розвідгруп противника».
Законопроєкт №4504, крім того, викликав широкий громадський розголос закладеною в ньому нормою, яка дозволяла б громадянам, що пройшли відповідний військовий вишкіл і служать у батальйонах територіальної оборони, тримати вдома зброю. Формально саме ця норма стала обʼєктом критики з боку президентського офісу. Позаштатний радник глави Офісу президента України і спікер української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович наприкінці грудня назвав підготовку нового законопроєкту «проваленою» розкритикувавши положення про домашнє зберігання зброї, порядок підпорядкування та порядок фінансування тероборони тощо. Окремо він зазначив, що участь місцевої влади в створенні загонів територіальної оборони містить в собі ризики сепаратизму.
Згодом ще один заступник голови РНБО Михайло Коваль повідомив про розробку міжвідомчою робочою групою альтернативного до уже внесеного законопроєкту. Як повідомляли засоби масової інформації, новий проєкт передбачав залишити війська територіальної оборони у складі Сухопутних військ, однак розширити їх завдання, включивши до них ведення кіберборотьби із загрозами інформаційного характеру і виконання завдань на окупованій території. За словами чинного командувача територіальної оборони генерал-майора Анатолія Баргилевича, що під час підготовки цього проєкту «врахували досвід побудови тероборони в Латвії, Литві, Естонії, Польщі, США, а також власний досвід 2014 року». Також Михайло Коваль обіцяв, що проєкт із зауваженнями президент внесе до Верховної Ради до 29 грудня, однак до цього часу на сайті парламенту так і не зʼявився. Зате в той же день Зеленський підписав указ про звільнення Кривоноса і переведення його в резерв Міноборони.
Страх перед ініціативою знизу?
У переддень нового року Сергій Кривонос вийшов зі складу РНБО, однак тема масової мобілізації не зникла з інформаційного поля. На захист Володимира Зеленського несподівано став ще один учасник Тристороннього контактної групи. Очільник української делегації Леонід Кравчук у своєму інтервʼю не тільки гаряче підтримав все сказане, але й запевнив, що Зеленський «не міг відповісти інакше», і якби російське вторгнення сталося за президентства Кравчука, «ми б захищали свою землю, і захищати пішли б всі». Колишній лідер блоку «Не Так» взагалі виявився несподівано войовничим. «Я б стріляв у кожного ворога, хто став на мою землю, поки зброю тримають руки та поки дивляться очі, я буду бити ворога, а не жити за принципом «підставляти другу щоку». Це нормальна відповідь патріота України, людини, яка любить свою землю», – висловився Кравчук. При цьому ніяких пропозицій щодо того, як зміцнювати нашу оборону, очікуючи на можливий напад, він не запропонував. І не він один. Ідеологію «закидати ворога шапками» з допомогою масштабної мобілізації поділяє ще один радник глави держави Микита Потураєв.
«Володимир Зеленський – людина дуже рішуча. Якщо буде необхідно, він дасть наказ про загальну мобілізацію, про те, щоб захищатися до кінця, триматися за кожен клаптик землі – так. Для нього, звичайно, людське життя дуже багато значить. Але є речі, які коштують більше», – казав він улітку. Тож можна припустить, що ідея відповісти на будь-яке загострення ситуації тотальною мобілізацією, стала чи не панівною в президентському офісі. Сам Кривонос теж погоджувався з думкою про те, що в оточенні глави держави щиро вірять, що їм удасться таку мобілізацію провести, при цьому уникнувши створення потужної територіальної оборони.
Цілком ймовірно, що причина цього чисто психологічна. Той факт, що влада дивиться з підозрою на будь-які ініціативи військовиків, не є секретом. Вся «справа Шеремета», де без достатньої доказової бази у вбивстві журналіста демонстративно звинувачуються виключно армійські волонтери, свідчить про це. Створення територіальної оборони у керівництві країни може нею бути сприйнято, як потенційну загрозу, тим більше в умовах, коли рейтинг довіри до збройних сил та волонтерів явно переважає довіру до всіх трьох гілок влади, узятих разом. Набагато зручніше в цьому випадку гальмувати будь-які ініціативи зі створення низових ланок оборони, сподіваючись на те, що «пронесе», і що Кремлю найближчим часом буде не до України. Ну а на випадок, якщо агресія все ж таки поновиться (тим більше, що нинішня пасивна самооборонна позиція цілком може спровокувати ворога), залишається розраховувати на ту саму мобілізацію. І на те, що волонтери знову все витягнуть, як це було в 2014-му. Щоправда, не дуже зрозуміло, наскільки такі сподівання виправдані.
Микола Поліщук, «Главком»
Коментарі — 0