Російські агресори добивають Донбас
Після визволення Донбасу Україна отримає територію, малопридатну для нормального життя. І справа навіть не в зруйнованій інфраструктурі – її якраз можна відновити.
Головна проблема – через бойові дії остаточно зупинилися вугільні шахти, і процес отруєння ґрунтових вод набув незворотного характеру.
Донбас ще за радянських часів почав перетворюватися на екологічну бомбу сповільненої дії. Через активну розробку вугільних пластів, більшість яких залягає на глибині понад півтора кілометра, порушувався природний водообмін, забруднювались ґрунтові води. Але якщо раніше із цим боролися, то після захоплення Росією у 2014 році частини Луганської та Донецької областей окупаційна влада на проблему, грубо кажучи, «забила». Тепер же, коли йде повномасштабна війна, не до шахт стало зовсім.
Донецький кам'яновугільний басейн (60 тис. км²) найбільший у Європі за запасами, що оцінюються у 140 млрд тонн вугілля. Перший видобуток почався в 1723 році за указом Петра I в районі Бахмута, вугілля використовувалося на місцевих соляних заводах.
У 2013 році в Україні працювало 135 вугледобувних підприємств (з них 13 – на Волині та у Львівській області). У 2014 році на окупованій території опинилося 94 шахти, до початку повномасштабної війни 67 з них вже були закриті.
Вода та мінерали
У будь-якій воді, крім дистильованої, містяться мінеральні речовини. Питання – які (як правило, це залізо, натрій, кальцій, калій та магній), та в якій кількості. У воді із звичайних колодязів або свердловин глибиною до 20 метрів їх вміст мінімальний, це звичайна питна вода. Мінералізація там – міліграми на літр.
Чим глибші водні горизонти, тим більше в них мінеральних речовин. Тому, власне, така вода і називається мінеральною. З артезіанської свердловини глибиною 300-400 метрів (до речі, свердловини бюветів Києва – до 300 м) ллється столова мінеральна вода: загальна мінералізація – до 1 грама на літр, таку воду можна пити щодня.
А от наприклад «Миргородська», свердловини якої – 700 метрів, це вже лікувально-столова вода, загальна мінералізація – до 10 грам на літр. Таку воду треба пити з перервами (умовно кажучи – місяць попив, потім пару місяців перерва), інакше почнуться проблеми із нирками та суглобами. А в Трускавці, наприклад, є лікувальна вода – видобувається ще з більш глибоких свердловин, загальна мінералізація – понад 10 грам на літр. Таку воду взагалі можна пити виключно як ліки.
Одним словом, чим глибше водоносний горизонт, тим вода насиченіша різними мікроелементами, вона перетворюється на високомінералізований розсіл, який у сотні разів перевищує питні норми. А вугільні пласти на Донеччині – глибиною до 1800 метрів. При перетині гірськими виробками водоносних горизонтів цей розсіл під тиском спрямовується вгору, середній приток (підступ рудничних вод до поверхні) шахтами Донбасу становить 75 кубометрів на годину.
Як розповідає «Главкому» директор науково-виробничого підприємства «Спецводгео», гідрогеолог Олександр Терентiєв, для осушення так званих «мокрих» шахт Донбасу навколо них бурили близько десяти свердловин діаметром до 0,5 метра, для відкачування рудничних вод. Вони потім надходили до спеціальних відстійників неподалік вугледобувних підприємств. Десь поруч із териконами.
«Було необхідно постійно робити водозниження, інакше вугілля взагалі було б неможливо добувати. Тобто постійно працювали насоси, – пояснює експерт. – А із закриттям вироблених чи нерентабельних шахт необхідно було ставити їх на консервацію – суху чи мокру. Суха консервація – це вічний водовідлив із вічним викачуванням грошей: насоси, електроенергія, обслуговування, персонал. Мокра консервація – це коли відключаються насоси, але на певних рівнях створюються спеціальні технологічні стіни, щоби рудничні води не потрапили в чисті водоносні горизонти».
Після захоплення в 2014 році Росією частини Донбасу шахти на окупованій території почали закриватися, і, природно, ні про яку суху консервацію вже не йшлося – ворог ніколи не витрачатиме гроші на таке на чужій території. Але навіть нормальна мокра консервація росіянами не проводилася – на шахтах просто припинялася робота, і вони поступово затоплювалися.
«У шахтних водах Донбасу є величезний вміст заліза, марганцю, рідкісноземельних елементів, нафтопродуктів, органічних сполук. Все це розчиняється і розкладається в гірських рубках, де багато бетонних укріплень, які починають руйнуватися. Там цілий коктейль із усієї таблиці Менделєєва. Ключовим фактором небезпеки є наближення рівня підземних вод до критичних глибин – від 0 до 15 метрів, тобто на рівень колодязів чи взагалі на поверхню», – пояснює Олександр Терентiєв.
Але це, на жаль, вже відбувається: пройшовши поетапно лікувальні, лікувально-столові, столові та просто питні водоносні шари, у деяких районах Донбасу насичений мінеральний розсіл вийшов на поверхню. Приклад – річка Камишеваха, яка бере початок на південній околиці Кадіївки та впадає у Луганку. Можна лише уявити, яку воду п'ють зі своїх колодязів та свердловин жителі прилеглих населених пунктів.
«Такі захворювання, як гострі шлунково-кишкові інфекції, особливо у дітей до чотирьох років і у людей похилого віку, зустрічаються на Донбасі в десятки разів частіше, ніж у середньому по країні», – розповідає директор «Спецводгео».
Останнє великомасштабне дослідження впливу затоплення вугільних шахт на якість води в регіоні було проведено у 2017 році, фахівцями Національної академії наук України. Результати були досить тривожними: 90% води, перевіреної поза системою регулярного водопостачання, виявились непридатними для пиття. Це, наголосимо, було п'ять років тому. А зараз війна, і водопроводи, що діють, регулярно пошкоджуються.
Радіаційна та хімічна небезпека
Відсутність нормальної питної води – це головна проблема, породжена закриттям та затопленням вугільних шахт Донбасу, але не єдина. Отруєні ґрунтові води потрапляють у навколишні ґрунти, і території стають непридатними для сільського господарства.
Затоплені вугільні шахти створюють проблеми для підприємств, що знаходяться неподалік: рудничні води, що піднялися, чинять тиск на сусідні гірські породи, і наслідки можуть бути просто катастрофічними. Як приклад: у травні 2018 року вода із затоплених шахт «Батьківщина» та «Голубівська», які знаходилися на території, підконтрольній російським терористам, прорвала гірські породи та ринула в шахту «Золоте», розташовану на боці, контрольованій Україною, зі швидкістю 2 тис. кубометрів годину. Це був раптовий водоприток, який у 27 разів перевищував середню норму!
Коли гірнича виробітка обрушуються через затоплення, поверхня землі над нею зміщується і починає просідати. За деякими оцінками, під загрозою просідання сьогодні на Донбасі знаходяться території загальною площею 12 тис. гектарів – це 20% всього Донецького кам'яновугільного басейну.
Уже понад десять років у районах Луганська Кам'яний Брід та Вергунка навесні, під час паводку на річці Луганка, льохи у приватних будинках затоплює мінімум по коліно. Влада виправдовується: мовляв, що ви хочете, паводок. Але Кам'яний Брід та Вергунка – це козацькі поселення, що виникли задовго до будівництва Катериною II Луганська, і ніхто б при здоровому глузді не будував будинки на території, що підтоплюється. А нинішні регулярні затоплення – саме результат підмивання ґрунтів шахтними водами.
Окрему тривогу викликає ситуація на шахті «Юнком» у Єнакієвому. «Там розшаровування гірських порід на паралельні пласти (як вафля), між ними – метан. Щоб підвищити безпеку видобутку вугілля, у 1979 році гірські породи вирішили «струснути» і на глибині 900 метрів було зроблено промисловий ядерний вибух – щоб виникли тріщини та газ вийшов на поверхню. До 2014 року на шахті була суха консервація, але російські терористи вирішили, що це дорого, і 2018 року шахту просто затопили. Що точно там зараз відбувається – невідомо, але радіоактивні частинки цілком можуть потрапляти у ґрунтові води, потім у річки Кальміус i Сіверський Донець, а звідти через Дон – у Чорне море», – пояснює Олександр Терентiєв.
Ще одна особлива ситуація – на шахті «Олександр-Захід» у Горлівці. У 1989 році на казенному військовому підприємстві «Горлівський хімічний завод» сталася аварія, відходи виробництва потрапили в ґрунтові води, потім – у шахтні розробки. Тоді тіла загиблих з місця аварії дістати так і не змогли, не було можливості навіть підійти до того місця під землею: німецькі костюми хімзахисту зотлівали у цьому токсичному середовищі за 15 хвилин. Шахту було поставлено на суху консервацію, а у 2017 році затоплено.
Незавидне майбутнє
Зараз, у ході повномасштабної російсько-української війни, страждають навіть найуспішніші шахти, які працюють на території, яку контролює Україна. Яскравий приклад – «Південнодонбаська №1» та «Південнодонбаська №3», які знаходяться у Вугледарі. (У радянські часи тут планувалося побудувати сім шахт, але московська влада переключилася на розробку вугільних родовищ Кузбасу, які були визнані перспективнішими – там поклади на поверхні).
Дві шахти Вугледара ще торік приносили 90% надходжень до бюджету міста, але зараз Вугледар знаходиться прямо на лінії фронту. Вугледобувні підприємства не працюють, з електроенергією перебої, відкачування рудникових вод припинено, і шахти поступово затоплюються.
«Зараз ситуація на Донбасі гірша, ніж у Чорнобилі – там хоч гідрогеологічний стан території не був порушений, – констатує Олександр Терентiєв. – Не дарма ж Росія вісім років не хотіла приєднувати до себе ці депресивні території, на відміну від Криму. Розуміють, із чим зіткнуться. Так, безумовно, ми маємо повернути собі Донбас, це просто необхідно, з політичної точки зору. Але з економічної… Це буде вічне вливання грошей. З єдиною метою – щоб не стало ще гірше».
Андрій Кузьмін, «Главком»
Коментарі — 0