Крим: ближче, ніж здається. Нотатки очевидця

Автор постійно живе на материковій частині України та регулярно буває у Криму.

Загалом в останніх півроку можна помітити зростання проукраїнсько-ностальгічних настроїв з огляду на неухильне підвищення цін та швидке погіршення умов роботи малого й середнього бізнесу…

Настрої

З моменту анексії в Криму не було і немає тотальної підтримки дій керівництва Росії. Відомі випадки публічного громадянського протесту проти цих дій, у т.ч. зафіксовані на відео (наприклад, протест студентів Севастопольського нацуніверситету ядерної енергії та промисловості при піднятті над вишем прапора РФ у березні-2014). Тривають поодинокі дії на кшталт псування носіїв офіціозу (зокрема фарбою, написали «Долой», «Крым – Украина») або розклеювання проукраїнської символіки (приклад – стікери ФК «Севастополь» старого зразка). Іноді можна помітити українську символіку в авто й тим більше в будинках; свого роду формою протесту стала й незаміна українських автономерів на російські, за що їхні власники наражаються на ризик великих штрафів. При цьому відомо, що проросійські настрої максимальні у м. Севастополь і набагато слабкіші на території АРК.

З іншого боку, на цей момент у народі поширена думка, що після анексії в різних держорганах поменшало корупції.

Загалом в останніх півроку можна помітити зростання проукраїнсько-ностальгічних настроїв (саме таких, а не просто протестних) з огляду на неухильне підвищення цін та швидке погіршення умов роботи малого й середнього бізнесу – наприклад, з 1 січня 2017-го для нього різко зросли податки, і проекти масово закриваються. Також посилюється регуляторний тиск, постійно відбуваються держперевірки бізнесу.  Свіжий приклад – ринки, з конфіскацією підсанкційної й іншої продукціі та її публічним спаленням (це стабільно негативно сприймається більшістю населення), або перевірки хостелів і гуртожитків з великими штрафами та іншими санкціями через нереєстрацію в поліції іноземних громадян, включаючи повне виселення «в нікуди» біженців Донбасу. Все це підсилює незадоволення широких верств.

Крим.Реалії)" width="720" height="480" itemprop="image" />Графіті в Сімферополі. 30 травня 2015 року (фото: Крим.Реалії)

Наприклад, 6 квітня у Сімферополі загін спецпризначенців оточив Центральний ринок і затримав близько 70 осіб, яких потім фотографували й брали відбитки пальців. Серед затриманих були правозахисник Андрій Крисько й журналіст Тарас Ібрагімов. За кілька годин їх відпустили.

Цікаво відзначити також резонанс останнього новорічного телевиступу Петра Порошенка, який завдяки згадці про кримчан активно обговорювався на півострові. У суспільному сприйнятті виступу є як традиційні негативно-цинічні, так і позитивні оцінки, мовляв, «Україна нас не забула». Уточнимо, що частину українських інтернет-ресурсів у Криму заблоковано. Заблоковані такі сайти, як «Крим.Реалії», «Главком», «Цензор»…

Ціни, товари, послуги

Майже вся продукція широкого вжитку, починаючи з продуктів, у Криму на 30–50% дорожча, ніж на материку, і співвідношення зберігається, незважаючи на «материкову» інфляцію. Є й винятки, але вони нечасті. Притому на півострові й далі присутні українські товари, що надходять 1) при продажу в Росію через «звичайний» кордон – це в основному; 2) контрабандою морем. Працювати з товарами з України, як і раніше, вигідно, на них є попит і через ціни, й через «ностальгічний» інтерес покупців. У помітної частини населення популярною є теза «українське – отже, хороше».

Крім того, зберігається сильне незадоволення припиненням нормальної роботи банківських, поштових сервісів та інших популярних послуг. Наявні поштові служби й близько не здатні компенсувати колишній рівень сервісу (особливо терміни), а банки заздалегідь обмежені в можливостях (так, навіть з російських систем миттєвих переказів у Криму діють лише «Контакт», «Юністрім» та «Лідер»). Нагадаємо, на півострові не працює жоден із системоутворюючих банків – ані Сбербанк, ані ВТБ, ані «Альфа», є тільки «спеціально виділені» гравці на кшталт РНКБ, Генбанку або маленьких регіональних банків, яких у разі чого Кремлю «не шкода».

Ціни в окупованому Севастополі. 2017 рік

Зарплатня й пенсії

Пенсії було значно підвищено (проте не всім), і сьогодні підвищений рівень становить 13–15 тис. руб. (тобто до 6000 грн), але поширені й пенсії по 4-5 тис. руб. У 2017 р. мінімальна пенсія – за федеральними законами, рівна регіональному прожитковому мінімуму – становитиме 6735 руб., що в півтора разу менше, ніж у Москві, при аналогічних цінах на споживчі товари. Крім цього, деяким пенсіонерам виплачується додаткова соцдопомога.

Водночас системне підвищення зарплатні торкнулося перш за все працівників бюджетної сфери. Але й підвищені доходи «з'їдаються» інфляцією. «Нормальною» з урахуванням цін вважається щомісячна зарплатня в 15–20 тис. руб. (до 8000 грн), що співставно з актуальних рівнем на материку. Безробіття досить високе; разом з тим підвищений попит спостерігається на робітничі професії, починаючи з будівельних (через інфраструктурні проекти). Відзначається приплив до регіону робітників з усієї Росії, що пов'язано не стільки з можливостями працевлаштування, скільки з несприятливою обстановкою в інших регіонах та з кримським кліматом.

Економіка та інфраструктура

Місцева влада докладає активних зусиль для підтримки враження позитивних змін, зокрема за рахунок ремонту й реконструкції доріг. Більш-менш успішним проектом можна вважати реконструкцію автотраси Сімферополь – Феодосія, натомість оновлення автошляхів в інших місцях відбувається повільніше і не завжди успішно. Також запущено реконструкцію залізничної магістралі Сімферополь – Джанкой, проте останнім часом її припинено.

Крім того, з 1 січня 2017-го приблизно утричі (!) подорожчав проїзд у такому популярному соціальному транспорті, як приміські поїзди, що вже викликало громадський осуд. Також поступово дорожчає міський транспорт: скажімо, в 2014 році в Севастополі квиток на тролейбус коштував 5 руб. (конвертація з 1,5 грн), в 2016-му – 10 руб.

Низка промислових підприємств працює стабільно та з високим завантаженням – особливо ті, чия продукція активно продається всередині Криму (продукти й алкоголь, будматеріали) або ж користувалася попитом у РФ до анексії (верфи; завод «Фіолент» – прилади, електроінструмент; «Селма» – зварювальне обладнання, тощо), а також військові та «навколовійськові» підприємства.

Туризм: порожні пляжі є міфом, але колишнього заповнення відпочивальниками теж немає, попитом користуються в першу чергу будинки відпочинку і пансіонати, а до зйомного житла інтерес впав і не підвищується. З-поміж причин – проблемна транспортна доступність для приїжджих (окрім як літаками) і, звичайно, високі кримські ціни.

У місцевому середовищі економістів (здебільшого налаштованих проросійськи) міцніє думка, що Москва поступово знижує дотування через розвиток економічної кризи в країні та загальної «втрати інтересу до Криму».

Сполучення з материком

Їздять багато, що додатково розмиває пропагандистський образ (і соціальне відчуття) «відмежування» від України; подібні поїздки сприймалися та сприймаються кримчанами як органічна частина повсякденного життя, ставлення до тих, хто їздить, як до «ризикуючих» або «зрадників» мінімальне й продовжує скорочуватись.

Водночас перетинання адмінкордону ускладнено з нашого боку дискримінаційними обмеженнями на провезення товарів фізособами. Втім, найчастіше в кінцевому підсумку прикордонники й митники пропускають осіб із бажаним особистим багажем, особливо в бік Криму, але «зарегульованість» питання спричиняє корупцію, яка в останніх півроку особливо зросла. Митники беруть хабарі, майже не ховаючись і на «постійно-потоковій» основі, перш за все – з водіїв проїжджаючих авто, а також їхніх пасажирів.

З кримського боку в 2016 році з'явилася обов'язкова детальна перевірка багажу, зокрема рентгеном (вибірково), а людей – обов’язково портативним металошукачем. Ставлення перевіряльників зазвичай зверхнє, але формально ввічливе; беруть багато хабарів, і також переважно митники.

Важко назвати однозначною і товарну блокаду: українські товари було швидко замінено іншими, що призвело до додаткового зростання споживчих цін і, відповідно, витрат населення. Все це призводить до такого поширеного бачення, як «Україна – непогана, але навіщо ж тиснути простих людей, не винних у тому, що відбувається в Криму».