Нація: це група, яка визнає себе «нацією» – ні більше ні менше

Мені нелегко в цьому зізнатися (бо знайдеться той, хто скаже, що я не заслуговую на той заробіток, який мені платять), але маю легку роботу. Мої студенти в університеті Нотр-Дам здібні й добре підготовані, співпрацюють з відповідальністю і навіть ентузіазмом над їхньою власною освітою. Вони дають собі раду з об’ємними книжками і без заперечень завчають велетенську кількість даних. Єдиною проблемою, яку маю, є та, що вони приходять в університет, не вміючи послуговуватись лексиконом. Мова є блискучою зброєю, яку треба брати до рук впевнено й орудувати сміливо; а це вимагає від того, хто захищається за допомогою слова, такої самої спритності, як і від того, хто захищається за допомогою насильства; та в цьому випадку – досконало знаючи кожне слово, його звичне значення, його перспективи перетворитися на метафору і те, що відрізняє його від інших подібних слів.

Якщо мої студенти помиляються, то це не через брак інтелекту, а внаслідок згубного впливу суспільства, що їх оточує. Для політичного життя і суспільної рівноваги все більшою загрозою є брак ясності у використанні мови. В аудиторії непорозуміння найчастіше виникають через використання слів «фактор» – тобто те, що визначає неминучий результат, але часто його застосовують неправильно, аби виразити те, що насправді є просто впливом чи умовою, і «еволюція» – що є науковим процесом, який веде до передбачуваного чи прогресивного результату.

У суспільному контексті найбільш неясним вокабуляром є той, що стосується слова «стать». Стать – це одне, а рід – щось інше. Людина, яка хоче змінити терміни, якими означує сама себе, заміняючи чоловічний рід жіночим чи навпаки, залишається в межах своєї природної і реальної статі, не маючи жодного права відмовлятися від належних їй обов’язків. Жеребець може бути жіночого роду, не перестаючи бути самцем – якщо ми говоримо про нього, наприклад, як про бестію. «Особа» є жіночого роду – але то може бути жінка або чоловік. Жінка може бути, скажімо, детективом чоловічого роду і дружиною жіночого. Саме через те, що не знали чи забули про ці відмінності, ми в США врешті-решт ув’язалися в безглузді полеміки про те, чи чоловік, який говорить про себе в жіночому роді, повинен ходити до жіночого туалету. Звісно, беручи до уваги майстерність сучасної хірургії, ми можемо змінити навіть стать (що є чимось більшим, ніж зміна роду, і підтримує нову орієнтацію). Я цього аж ніяк не раджу, бо знаю випадки, що закінчилися зле, не принісши ні щастя, ні багатства. І в кожному разі сподіваюся, що транссексуальна особа матиме скромність, аби усвідомити, що вона не є ні типовою, ні характерною для своєї нової статі. Та якщо когось приваблює ідея піддатися описаним і, в принципі, мало заманливим операціям, у мене немає ані найменшого сумніву в тому, аби визнати трансформацію й узгодити з ним – з повагою і ввічливістю – відповідне поводження. Якби ми дотримували справжнього значення слів, то не розпочали би абсурдну дискусію, від якої зараз терпимо у Великій Британії, про те, кого можна допускати до посад і привілеїв, властивих кожній статі.

Мінлива мода в сексуальному житті спричинилася до тривожних непорозумінь, що є небезпечними для чоловіків, яких звинувачують – іноді несправедливо – в серйозних переступах супроти свободи й особистої недоторканності жінок. Треба наполягати на тому факті, що «зґвалтування» не означає «зваблення, про яке згодом пошкодували». Комплімент може бути поганого смаку, але (якщо його говорять не для того, аби образити чи принизити) не є сексуальним переслідуванням. Сексуальні пропозиції – якщо ті, хто їх подають, без недовіри приймають відверту відмову – є частиною нормальних стосунків між статями. Право жінок на суто ритуальну відмову також є священним. Саме через брак критичного сприйняття популярну пісню Френка Лессера Baby, Its Cold Outside (1944 р.), в якій йдеться про взаємодію між звабником і зваблюваною під тим претекстом, що через холодну погоду їй краще залишитися в його помешканні, в США ось-ось виключать з репертуару через град наклепів, які закидають їй підбурювання до зґвалтування.

У політиці щораз очевиднішим є те, що ми потроху забуваємо значення таких ключових слів, як «демократія», «право» чи «нація». Аби допомогти тим, кого ввела в оману націоналістична риторика, пропоную ті самі означення, якими зазвичай ділюся в своїй аудиторії.

Нація: це група, яка визнає себе «нацією» – ні більше ні менше. Цей термін не має жодного об’єктивного значення. Є добрі мотиви, щоб означувати себе так: історичні події (якщо тільки вони не міфічні, якими вони зазвичай є), спільна мова, своєрідні культурні традиції; та погані мотиви: політичний інтерес, генетичний матеріал, мнимі фізичні чи ментальні риси (яких, звісно, не існує і які зазвичай вигадують, аби позбутися зневажуваних меншин), гіпотетичний дух чи інший метафізичний та облудний спадок. Факт існування нації не дає їй жодного права мати державу чи власні інституції; думати навпаки – це націоналізм, доктрина ХІХ ст., що належить до решток епохи крові та ненависті, яку ми мусимо лишити позаду. Каталонці, галісійці, бретонці, шотландці… і навіть іспанці є націями. То й що? Наше майбутнє залежить від здатності зректися націоналізму і працювати з нашими сусідами й історичними приятелями у щораз більш гнучких і консенсусних політичних рамках.

Демократія: власне демократія – це система урядування відповідно до волі народу згідно з раціональними і безсторонніми директивами (не однієї частини і не одного прошарку народу, яким би великим і впливовим він не був). Вона не є тиранією більшості й аж ніяк – як у каталонському випадку – тиранією меншості (40 чи 47%). Є різні методи, всі недосконалі, вираховувати волю народу; зазвичай ми вдаємося до виборів представників. Та важливим є те, аби уряд поважав і щиро намагався враховувати інтереси і прагнення всіх. Саме тому справжня демократія скоряється владі законів і конституцій, щоби захистити меншини. Розхитувати основи демократичної конституції чи відкидати демократично затверджені закони – це не демократія, навіть з боку демократично обраного уряду це державний переворот, демагогія чи деспотизм.

Право: право – це недоторканна можливість чи здатність, яку реалізовують, не беручи на себе жодної відповідальності. Права не надають, оскільки те, що надають, можна відібрати. Вони обґрунтовуються простою і практичною доктриною: якщо я хочу, аби мої права поважали, я повинен поважати права інших. Звідси й виникають взаємні зобов’язання, які не є ані частиною, ані передумовою прав, а лиш їх наслідками. Основоположним правом є право на життя, бо всі інші права не мають жодної цінності для мертвого – і тому що якщо ми хочемо, аби нас не абортували, не стратили, не отруїли газом, не винищили, не застосували до нас евтаназію, варто поширити таку саму милість на тих, кого ми ненавидимо чи зневажаємо. Ми зазвичай плутаємо права з привілеями, опікою, всенародним надбанням чи угодами під гарантією. Наприклад, можна говорити про право на освіту – але не на освіту коштом співгромадян. Безкоштовна освіта є цінним і необхідним благом, але вона не є правом. Свобода мислити чи вірити у те, що нам захочеться, є недоторканною – і тому вона є правом. Свобода говорити вголос є умовною, і ми здійснюємо її лише з обопільної згоди. Les droits de lhomme (права людини) є відмінними від sedicientes droits du citoyen (права громадян). Перші є справжніми правами, бо вони універсальні; другі є радше привілеями, узгодженими між членами конкретної громади, аби виключити всіх решта.

Чи існує право на самовизначення якоїсь політичної громади? Звісно, що ні: йдеться про принцип, який має дуже велике значення, що веде до мирного співіснування всіх. Але це не може бути правом, бо не може бути недоторканним. Мниме право на каталонське самовизначення, наприклад, може виявитися несумісним із самовизначенням іспанців загалом. Очевидно, що й ті, і ті є політичними громадами. Решта іспанців можуть дозволити її будь-якій іспанській групі, але суто через великодушність, а не тому, що це – право.

Феліпе Фернандес-Арместо, історик, професор кафедри мистецтва та гуманітарних наук ім. Вільяма Рейнольдса університету Нотр-Дам.

Felipe Fernández-Armesto
El valor del buen uso del lenguaje
El Mundo, 27.02.2018
Зреферувала Галина Грабовська