28 квітня – 40 днів з дня смерті Патріарха
28 квітня минає сорок днів, як у вічність відійшов Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (у миру – Михайло Денисенко). Для православних – це одна з ключових дат у поминальній традиції, яка символізує завершення земного шляху душі та її перехід до вічного спокою. У цей день прийнято згадати померлого добрими словами.
97-річний предстоятель Української православної церкви Київського патріархату та головний будівничий помісної церкви знайшов свій спокій у Володимирському кафедральному соборі. В цьому храмі Філарет понад 60 років безперервно звершував богослужіння.
«Минуло трохи більше місяця з дня смерті Патріарха Філарета, а у мене таке відчуття, наче він поїхав у відрядження і от-от повернеться», – ділиться з «Главкомом» старший іподиякон Патріарха Філарета Антон. Він згадує, років три тому Патріарх в одному з інтерв’ю зізнався, що мріє не лише бути похованим у Володимирському соборі, а ще і померти під час служби. «Для священнослужителя померти під час богослужіння – це найблагодатніша мить, особливо причастившись Святих Христових Тайн», – переконаний колишній помічник Патріарха Філарета. І предстоятель служив майже до самої смерті. Востаннє його богослужіння з його участю відбулося у Володимирському соборі 7 січня 2026 року за кілька тижнів до 97-річчя ієрарха.
«Главком» поспілкувався з найближчим оточенням спочилого Патріарха Київського і всієї Руси-України. Розповідаємо, якою людиною був Філарет під час служби й поза нею, які настанови давав своїм учням, які факти з життя Патріарха найбільше справили враження на його сподвижників.
«Щороку, на п’ятий день Великого посту, Патріарх Філарет сповідався у мене»
Протоієрей Іоанн Київський, багаторічний духівник Патріарха Філарета у бесіді з «Главком» пригадав першу зустріч зі Святійшим. Це відбулося 1966 року, коли на той час архієпископ Філарет став Екзархом України. Тоді отцю Іоанну було 15 років, а майбутньому Патріарху – 37. Пізніше він брав благословення у владики на вступ до духовної семінарії. Іоанн згадує події тих часів, коли вже став священиком.
«Наприкінці 1980-х років, коли я служив у Свято-Вознесенському Флорівському жіночому монастирі, однією з насельниць монастиря була прозорлива монахиня Олександра (потім їй дали ім’я Рахіль). У 1989 році вона передбачила, що Церква розділиться. У 1992 році після призначення на Київську кафедру митрополита Володимира (Сабодана), я запитав її, що буде в Україні з Церквою. Вона відповіла, що владика Філарет стане Патріархом Української Православної Церкви, і щоб я тримався його до кінця. Коли я вже отримав церковну нагороду – хрест з прикрасами, матушка Олександра передбачила, що невдовзі отримаю й наступну нагороду – митру, а також владика Філарет обере мене своїм духівником. Через кілька місяців те й інше збулось. Патріархом Блаженнійший владика Філарет став у 1995 році», – нагадує історію духівник.
За словами протоієрея Іоанна, у 1992 році, на початку Великого посту владика Філарет сказав, що буде у нього сповідатися. З того часу і до дня смерті Патріарха він був його духівником.
«Щороку, на п’ятий день Великого посту Патріарх Філарет сповідався у мене. Кожного разу я виконував цей послух з душевним хвилюванням, усвідомлюючи значення цього великого Таїнства та те, що приймаю сповідь у самого Предстоятеля Церкви. Зазвичай це таїнство тривало приблизно 20-25 хвилин. Востаннє Святійший сповідався у мене незадовго до смерті. Здається, він усвідомлював, що земний шлях закінчується, і тому ця сповідь була немовби підсумком усього прожитого життя.
Святійший Філарет був високодуховною людиною. Його риси мені завжди імпонували: це сильний дух та незламність у важких ситуаціях. Постать спочилого Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета я порівнюю зі святим Іоанном Золотоустим, святителем Нектарієм Егінським та святителем Петром Могилою. Святійший Патріарх Філарет, як і перші два святителі, терпів багато наклепів і несправедливого осуду. Доля святителя Нектарія Егінського схожим чином склалася, як у владики Філарета: він тривалий час не визнавався жодною церквою і лише після смерті його визнали, як великого подвижника. Біля його гробниці звершувались чуда зцілення. Пізніше його канонізували і тепер він вважається великим Святим», – пояснив отець Іоанн.
Без вагань віддав вірянці $1 тис., аби та закрила кредит
На запитання «Глакома», чи канонізують у майбутньому Патріарха Філарета, духівник дає ствердну відповідь: «По-перше, Патріарх надзвичайно багато зробив для розбудови, утвердження і визнання Української Православної Церкви. По-друге, якщо по вірі тих, хто буде прохати спочилого Патріарха про допомогу в тих, чи інших потребах, будуть звершувались чуда зцілення, то через кілька десятиліть можлива і канонізація».
Ще штрих до портрету Патріарха. Як заявив протоієрей Іоанн, владика Філарет завжди допомагав людям, які опинилися у скрутних ситуаціях. Близько 20 років тому Святійший без вагань підтримав вірянку, яка потребувала $1 тис., щоб закрити кредит.
«Подібних прикладів за життя Патріарха було чимало», – говорить його духівник.
«Святійший не пропускав жодного богослужіння»
Священник Володимирського патріаршого кафедрального собору протоієрей Олександр Шмуригін більше 14 років поспіль здійснював богослужіння разом із Патріархом Філаретом. Сам отець Олександр родом з Луганщини. У 2000 році вступив до Київської духовної семінарії і через чотири роки став іподияконом Патріарха Філарета. У 2012 році, будучи вже у сані священника, з благословення Філарета отримав посаду штатного священнослужителя Володимирського собору. Паралельно трудився в інформаційному управлінні Київської патріархії.
«Святійший Патріарх від Бога мав різні дари. Найяскравіший з них це – дар молитви. Молитву звершував як особисто у келії, так і публічно у Володимирському соборі – незмінно з 1966 року. І ми, молоді священники, наслідували його приклад. Патріарх Філарет не стільки словами навчав молитися, скільки своїми ділами та прикладом. Святійший не пропускав жодного богослужіння. Його відданість Богу часто вражала: навіть у поважному віці (понад 90 років) Патріарх на ногах, не присідаючи, проводив усю службу. З іншого боку – Патріарх Філарет не міг змовчати, коли бачив, як інші священики легковажно або не дуже зосереджено вели себе під час богослужіння. Тоді Патріарх строго говорив: «Зверніть увагу, що тут на престолі, де звершується свята євхаристія (головне таїнство у християнстві – причастя – «Главком»), перебуває Ісус Христос. Ви стоїте перед лицем Божим, як ви себе ведете!». У Святійшого Філарета не було такого, що його слова, виголошені на богослужінні, відрізнялися від справ та поведінки поза межами храму. Що він проповідував, так він і жив», – пояснив отець Олександр.
Священник навів ще один приклад глибокої дисципліни та відповідальності Патріарха Філарета перед іншими людьми. За словами протоієрея Олександра, кілька років тому Патріарха запросили виступити в ефірі Українського радіо (базується на Хрещатику).
«Того дня у Києві були суцільні затори. Літній Патріарх Філарет, розуміючи, що може спізнитися на ефір, вийшов із автівки і пішки подолав чималий шлях. Однак добрався вчасно», – згадав Шмуригін.
Ще цікавий факт, про який розповів отець Олександр. Святійший ніколи не ходив у відпустки. Натомість (взимку та влітку) витрачав тиждень-два на лікування у медзакладі «Феофанія». У цей час Філарет не приймав людей, але не пропускав жодного богослужіння у Володимирському соборі.
«Патріарх був дуже скромним, невибагливим у побуті»
Старший іподиякон Патріарха Філарета Антон зізнався «Главкому», що його знайомству зі Святійшим передував щасливий збіг. «Я – із Сум, служив іподияконом при архієпископу Сумському Мефодію. У 2017 році пішов навчатися до богословської академії у Києві. І на той момент мав мрію – хотів нести свій послух біля Патріарха Філарета. Однак вільного місця не знайшлося. Натомість через рік навчання звільнилася посада фотографа Святійшого, і так випадково вийшло, що ця посада дісталася мені. Таким чином я зміг наблизитися до Патріарха, а вже через рік став й іподияконом при ньому, працівником пресслужби, редактором Православного вісника», – сказав клірик Антон.
Постать Патріарха Філарета, на його думку, є глибокою, непересічною та історичною.
«Це людина, яка пережила Голодомор, Другу світову війну, сталінські часи, репресії… Святійший особисто впливав на хід історії, зокрема, церковної. Через його діяльність церква в Україні збереглася в часи безбожного гоніння, а в період перебудови СРСР – отримала бурхливий розвиток духовного життя. Також Патріарх Філарет надзвичайно багато потрудився для розбудови Української Православної Церкви. Розвиток богословської освіти, будівництво храмів, переклад книг церковних українською мовою, виховання цілих поколінь священнослужителів – над всім цим Патріарх невтомно трудився. Тому для мене Патріарх був чимось сакральним. Як архієрей і предстоятель церкви, вирізнявся високою працьовитістю та суворою дисципліною насамперед до себе. Бували випадки, коли Святійший повертався з візитів єпархій до Києва, то він направляв свого водія до Володимирського собору, щоб встигнути на богослужіння, акафіст. Запитаєте, звідки у нього така жага? Звичайно, це тверда віра в Бога. Попри свою відомість і авторитетність Патріарх Філарет був дуже скромним невибагливим у побуті», – згадує іподиякон Антоній.
«Саме завдяки глибокій вірі у Бога він робив інколи дуже ризиковані вчинки»
Радник Патріарха Філарета на громадських засадах, заслужений журналіст України Юрій Дорошенко розповів «Главкому», що вперше зустрівся зі Святійшим 1994 року. «Мені тоді було 18 років, студент київського інституту журналістки. Філарету виповнилося 65 років, на той час він митрополит УПЦ Київського патріархату і заступник Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка). Із Філаретом – ми земляки, родом із Донеччини. Тому дуже символічно, що тоді мені вдалося взяти у нього інтерв’ю для донецької україномовної газети «Східний часопис». Ми зустрілися у патріаршій резиденції на вулиці Чикаленка, 36 (раніше вулиця Пушкінська). Запам’ятався антураж: лаковані «райкомівські» меблі з елементами ікон та картин. Філарет виявився дуже простою і водночас ерудованою людиною. Також заворожувала його лагідна усмішка, яка дуже була схожою до тієї, яку описав письменник-шістдесятник Іван Драч у вірші «Балада про усмішку», – пригадав Дорошенко.
«Мені закарбувався у пам’яті гострий розум Філарета. Він міг в умі помножити тризначне число на двозначне. Знав німецьку мову. А ще мав надзвичайну пам’ять. Очевидці розповідали, що ще за радянських часів, коли Філарет очолював український екзархат у складі Російської православної церкви, під час велелюдних зібрань він міг звернутися по імені до будь-якого священика, знаючи з якої той парафії», – зазначив Дорошенко.
Патріарх весь час повторював: «Поки перекладаю книжки – буду жити».
Співбесідник видання звернув увагу на ще одну рису Філарета, назвавши її «донецькою впертістю». «Святійший був непоступливим у своїх рішеннях та діях. Саме завдяки глибокій вірі у Бога він робив інколи дуже ризиковані вчинки. Яскравим прикладом стали події 1995 року під час похорону Патріарха Володимира, які супроводжувалися побиттям людей з боку силовиків. На той час митрополит Філарет у супроводі єпископату, намагаючись дійти до могили Патріарха, обрав прямий і водночас складний шлях – пішов напролом, де стояли спецназівці (до 20 осіб) зі щитами. Та сталося диво: правоохоронці розступилися і безперешкодно пропустили Філарета! Ця картина постійно у мене перед очима. Після цього Філарет неодноразово наголошував мені, що за будь-яких обставин, треба обирати прямі шляхи і жити за правдою», – розповів Дорошенко. Він зауважив: виконуючи заповіт Святійшого (не відступати від правди), втратив посаду прокурора відділу прокуратури Київської області. Каже, що це відбулося у 2019 році саме за його підтримку Філарета (через пів року після Об’єднавчого собору у грудні 2018 року Філарет вирішив відновити УПЦ КП, – «Главком»).
«Навіть прокурор області тишком-нишком просив мене: «Юро, не підтримуй Філарета». Тиск був шалений. Однак я не міг вчинити інакше, відступити від своїх принципів», – зізнався він.
Юрій Дорошенко описав звичний розпорядок дня Патріарха Київського і всієї Руси-України. Щодня, о шостій ранку Філарет прокидався. Далі молився, снідав. І проводив прийом громадян. За словами радника Філарета, до нього завжди був відкритий – патріарх працював без охорони та секретарів. Будь-хто міг вільно і поспілкуватися з Філаретом у патріаршій резиденції.
Кожного дня годину часу Патріарх відводив для перекладу богословських книг на українську мову. Юрій Дорошенко нагадує: у доробку Філарета повний переклад Біблії (що цікаво: Новий Завіт Патріарх почав перекладати ще у 1960-х роках), літургійна богослужбова література і праці Святих Отців – всього близько 300 томів.
«За півтора-два роки до смерті Філарет припинив переклад богословських книг. Недарма він весь час повторював: «Поки перекладаю книжки – буду жити». Він був невтомним трудоголіком», – наголосив Юрій Дорошенко.
Крім того, пан Юрій пригадав комічний випадок, пов’язаний із перекладацькою діяльність Патріарха. З 2014 року кілька парафій Української православної церкви Московського патріархату також пробували переводити богослужіння з церковно-слов’янської мови на українську. «Я знаю особисто батюшок Московської церкви, які не любили Філарета, але приходили до його патріаршої резиденції і купували його переклади. Були і такі, що виривали першу сторінку книжки, де було написано: «Переклад здійснено з благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета», – розказав радник Патріарха Філарета на громадських засадах.
Віталій Тараненко, «Главком»
Коментарі — 0