«ПРИВАТна» історія Коломойського: до чого призведе перегляд націоналізації банку і хто за це заплатить

У вівторок увечері Європейська Бізнес Асоціація та Американська торговельна палата в Україні опублікували спільну заяву як реакцію на підпал будинку колишньої очільниці Нацбанку України Валерії Гонтарєвої. Вони (та й не тільки вони) стурбовані також чутками про нібито намір влади піти на компроміс із олігархом Ігорем Коломойським задля перегляду націоналізації «Приватбанку».

Про те, що із владою відбувається пошук компромісу щодо цього питання журналістам розказав сам Коломомойський на економічному форумі YES, який днями відбувся у Києві. Нібито про пошук «компромісу» щодо ситуації з «Приватбанком» сказав і прем’єрміністр Олексій Гончарук в інтерв’ю Financial Times, хоча пізніше спростував це, заявивши, що його слова були вирвані з контексту.

Чутки про намір переглянути націоналізацію «Приватбанку» активізувалися тиждень тому після зустрічі глави уряду і президента із Ігорем Коломойським. Під час зустрічі сторони  обговорили питання ведення бізнесу в Україні і енергетичну сферу, тоді сухо повідомив Офіс президента, заперечуючи, що однією з тем під час зустрічі був «Приватбанк».

Разом з тим Валерія Гонтарєва в інтерв’ю LB.ua розповіла, про «дірку», яку довелося латати НБУ, рятуючи Приватбанк від повного банкротства та розуміючи наслідки, яке це банкротство може викликати. І це точно не 2 мільярди, на які, як компенсацію, претендує Коломойський. За її оцінками, сума докапіталізації банку становила 155 млрд. грн.

«Главком» поцікавився у відомих економістів, до чого може призвести можливий компроміс між державою й Ігорем Коломойський щодо врегулювання конфлікту навколо «Приватбанку»? Одні кажуть, що компромісом могла б бути сек'юритизація, тобто залучення інвестицій шляхом розміщення цінних паперів, що погашаються майбутніми грошовими надходженнями від активів, які відділяються і служать джерелом майбутніх розрахунків з інвесторами — власниками цінних паперів. Інші заперечують, мовляв, будь-який компроміс у питанні перегляду націоналізації «Приватбанку» означає перехід червоних ліній з боку влади і втрату довіри до України від міжнародних партнерів.

Не всі з фахівців погодилися публічно коментувати конфлікт, визнаючи при цьому, що лід в питанні початку діалогу між сторонами таки зрушив з мертвої точки. «Наразі не йдеться про пряме спілкування Коломойського і Зеленського на цю тему. Радше говоримо про експертні дискусії», - каже один із співрозмовників. За словами іншого, головною причиною нинішнього створення конфліктної ситуації, активізації теми «Привату» є бажання Ігоря Коломойського виграти у цьому процесі. Це при тому, що інший колись крупний акціонер «Привата» Геннадій Боголюбов не виходить у публічну площину, бажаючи дочекатися бонусів, вважає співрозмовник «Главкома». «Ситуація для продовження перемовин і якихось зрушень є. Але немає бажаючих за столом переговорів поговорити по суті, а не про форму, що порушується законодавство…», - кажуть експерти.

До чого може призвести компроміс між державою і Ігорем Коломойським?

Олег Устенко

радник президента Володимира Зеленського

По-перше я не впевнений, що переговори (між Ігорем Коломойським і владою щодо пошуку компромісу у питанні «Приватбанку») дійсно ідуть. По-друге, я сподіваюся, що усі попередні кроки щодо націоналізації Приватбанку були зроблені у повній відповідності до українських законів. І тодішня адміністрація не поставила у зону ризику узагалі всіх українських платників податків. По-третє, я б очікував, що президент точно до цього (до переговорів з пошуку «компромісу») не має жодного стосунку, так само як і прем’єрміністр. У моєму розумінні судова система все ж таки функціонувати як мінімум повинна як незалежна інституція.

Тобто якщо всі рішення були щодо банку правильними, то я не переймаюся через ризики. Я точно не хочу повісити на платників податків якісь додаткові витрати, пов’язані з тим, що були порушення під час націоналізації.

Компромісним рішенням для мене було б те, що якщо другий мій меседж неправдивий (щодо того, що націоналізація відбулася з порушеннями), то той, хто допустив ці порушення повинен понести за це відповідальність. Не хочу, щоби платники податків витрачали свої гроші за рішення, які були неправомірними. Якщо таки були порушення під час націоналізації? Я не бачу тут можливостей для домовленостей. Якщо українська судова система ухвалює правомірні рішення, то які можуть бути домовленості? Тому вирішуйте все в рамках українського законодавства. Економічний аспект полягає в тому, що якщо були ухвалені неправомірні рішення, то це інша площина, це вже не економіка.

Марія Репко

заступник виконавчого директора Центру економічної стратегії

Спрогнозувати те, що спалять дім Гонтаревої я би в житті не змогла. Це постійне підвищення ставок у протистоянні держави і Ігоря Коломойського. Це починалося як прохання, чи вимога Нацбанку реструктурувати портфель за кредитами. А продовжується спаленим будинком колишньої глави НБУ. Це як сніжник ком з гори і прогнозувати, куди він заведе дуже важко. Я не бачу, що могло би стати спільним знаменником (у розв’язанні конфлікту). Можна намалювати 5 якихось фінансових рішень, але це буде беззмістовно без політичної волі.

Якщо розглядати фундаментально, то це могла би бути якась сек’юритизація (сек'юритизація — спосіб залучення інвестицій шляхом розміщення цінних паперів, що погашаються майбутніми грошовими надходженнями від активів, які відділяються і служать джерелом майбутніх розрахунків з інвесторами — власниками цінних паперів). Можна малювати схему, щоби вівці цілі і вовки ситі були. Зовсім нормально воно не вийде, але щось, може і можна було б намалювати. Та питання в тому, щоби всі сіли (на переговори). А тут же включаються персональні образи і ще багато речей, включаючи політику. Чи можливий фінансовий, прагматичний компроміс? Дуже важко сказати. Окрім того, слід розуміти, що є міжнародні партнери, які підтримували, вимагали націоналізації «Приватбанку». Як їм виглядати репутаційно, якщо вони дозволять таким «компромісам» відбутися – це також велике питання. У цій історії більше запитань, ніж відповідей. Так, можна сісти і «здизайнити», намалювати якийсь компромісний варіант. Але чи погодиться на нього з одного боку пан Коломойський, а з іншого міжнародні інститути, які підтримували націоналізацію? Питання.

Шапран Віталій

головний експерт Ради Нацбанку

Сторони перебувають на початковій фазі пошуку компромісу. На жаль, за усі ці роки (після націоналізації) зрушити з початкової фази не вдалося. Економічні і політичні передумови для досягнення компромісу є. Але відсутнє розуміння, що саме Україні потрібно як державі з одного боку, а з іншого боку є певна схильність до формалізму. Якщо говорити про вкладників, то людям не потрібно бігти і забирати гроші з «Приватбанку». Тому що насправді остаточного варіанту компромісу (мається на увазі ідеальне рішення, яке влаштує усі сторони на 100%) немає. Надавати негативні, так само як і позитивні відгуки про цей процес я вважаю некоректним. Більше того, сценарій, який проглядається, не передбачає повного переходу «Привату» під контроль приватних інвесторів, колишніх акціонерів, скажімо так. Принаймні зараз панікувати і щось робити з цього приводу я вважаю недоцільним. Бо, як правило, дострокове розривання депозитів призводить до втрати відсотків.

Фурса Сергій

інвестиційний банкір, фахівець відділу продажу боргових цінних паперів Dragon Capital

Є моральні наслідки, коли ви просто витираєте ноги об справедливість і робите все, що від вас забажає олігарх. А є економічні наслідки. Вони означають, що це зруйнує нашу співпрацю з Міжнародним валютним фондом, з нашими західними партнерами і як результат – може призвести до дефолту. Третього не дано, бо це червоні лінії, про які вони завжди казали. Коломойському байдуже до цих червоних ліній. Далі питання до Офісу президента. Але що у них в голові узагалі незрозуміло. Є ще неформальне спілкування урядовців (з опонентами у справі «Приватбанку»). Вони не приховують свого бажання домовитися. Але це просто нонсенс, бо тут немає про що домовлятися. Але вплив Коломойського наразі занадто великий. І цей вплив може нам всім дуже дорого коштувати.

Михайло Глуховський, «Главком»