Західні партнери України не можуть дозволити собі бути байдужими до недоліків стратегії деолігархізації Зеленського
З українською олігархією не можна боротися вибірково
Надії, що нещодавно підписаний президентом Зеленським антиолігархічний законопроєкт знаменує собою новий початок для України, не справдилися. Минулого тижня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оголосила про надання прав на регіональне телебачення.
Загалом за 43 частоти змагалися 130 претендентів, але понад третину отримала компанія «Аверс», що належить Ігорю Палиці, депутату та близькому соратнику олігарха Ігоря Коломойського. Скандально відомий олігарх має зв’язки із Зеленським, і на початку цього року потрапив під санкції США через звинувачення у «серйозній корупції».
Те, що мало бути кроком вперед для плюралізму ЗМІ в Україні, перетворилося на посилення контролю в руках тих, хто і так користується занадто великою владою в ЗМІ. Коломойський, як власник 1+1 Media Group, що складається з восьми телевізійних каналів із загальною часткою аудиторії близько 20%, має значний політичний вплив у теперішній Україні. Його медіаактиви були використані для просування виборчої кампанії президента Зеленського 2019 року, шоу якого раніше транслювали в мережі Коломойського.
Зеленського звинувачують у тому, що він підтримував зв’язки з цим олігархом з моменту вступу на посаду, формував політику та команду свого уряду відповідно до інтересів Коломойського й у знак вдячності отримав позитивне висвітлення у ЗМІ. Ця залежність, імовірно, посилиться, оскільки президент бореться з непопулярністю та починає планувати свою передвиборну кампанію на 2024 рік.
Немає підстав вважати, що нещодавно ухвалений український антиолігархічний закон значно змінить цю динаміку влади. Експерти вважають, що критерії визначення того, хто може вважатися олігархом, є суб’єктивними або відкритими для маніпуляцій. Що визначає участь у політичному житті, коли зв’язки між багатством і владою зазвичай є приватними і їх можна заперечувати? Що являє собою монополію, коли володіння і контроль над активами підприємства часто здійснюються через довірених осіб?
Не заспокоює і те, що вирішення цих питань покладається на Раду національної безпеки і оборони (РНБО) – орган, повністю підконтрольний президенту. Об’єктивне та справедливе застосування положень законопроєкту вимагає залучення незалежного органу, який має відповідні слідчі повноваження за умови прозорої та підзвітної робочої практики. Без цього він виглядає як ще один механізм виконавчої влади, спрямований насамперед на зведення рахунків з обраними суперниками, особливо з колишнім президентом України Петром Порошенком.
Чи є сенс очікувати, що РНБО буде об’єктивно дивитися на зв’язки Коломойського з Офісом президента, намагаючися визначити його причетність до політики? Яких зусиль вона докладатиме, щоб розкрити всі масштаби бізнес-імперії Коломойського, враховуючи, що значна частина його статків зберігається за межами України? Це стало особливо делікатним моментом для Зеленського після оприлюднення Pandora Papers та розкриття того, що він володіє значними багатствами в офшорах, більша частина яких отримана з попередньої роботи на медіаімперію Коломойського. Конфлікт інтересів занадто серйозний, щоб довіряти процесу, який безпосередньо підпорядковується президенту.
Іншим серйозним недоліком законопроєкту (закон про олігархів вже підписаний президентом – «Главком») є те, що він нічого не робить для вирішення проблеми місцевих олігархічних мереж, багато з яких самі по собі представляють значну проблему. Наприклад, мера Дніпра Бориса Філатова звинувачують у тому, що протягом шести років він керував містом та його околицями як особистою вотчиною. Опоненти стверджують, що справжню владу завжди тримав місцевий «сірий кардинал» Геннадій Корбан.
Обидва були близькими союзниками Коломойського протягом багатьох років, попри недовготривалий конфлікт. Їх звинувачують у серйозних зловживаннях владою, включаючи заяви Національної спілки журналістів України про те, що сьогодні Дніпро є одним з найнебезпечніших місць для роботи українських журналістів після побиття місцевих телевізійних груп нібито муніципальною охороною Філатова на початку цього року.
Влада Києва не вжила жодних заходів щодо цього, і їх ніхто від неї не очікує. Експерти кажуть, що Корбан і Філатов впливають на офіс Зеленського через заступника глави Адміністрації президента Кирила Тимошенка, PR-спеціаліста і соратника Коломойського з Дніпра, який раніше працював з Корбаном і Філатовим.
Ці стосунки, ймовірно, стануть важливішими для Зеленського, оскільки він готується боротися за переобрання. Обидва докладають серйозних зусиль щодо мобілізації регіональних політичних лідерів з усієї України на підтримку президента в рамках новоствореного Конгресу місцевих громад та регіональних органів влади. Така доцільність означає, що Корбан і Філатов, імовірно, і надалі будуть мати відносну свободу дій у Дніпрі.
Західні партнери України не можуть дозволити собі бути байдужими до недоліків стратегії деолігархізації Зеленського. У кращому випадку це є втраченою можливістю вирішити проблему, яка була причиною проблем розвитку країни з моменту здобуття незалежності. У гіршому, ця «деолігархізація» ризикує стати інструментом для вкорінення тих самих проблем, які вона була покликана вирішити.
З українською олігархією не можна боротися вибірково, і будь-яку спробу так зробити слід засуджувати. Імплементація правил повинна здійснюватися прозоро та неупереджено незалежними органами. Це повинно супроводжуватися вимогою до уряду та президента бути відкритими щодо своїх стосунків з тими, хто володіє значними приватними багатствами.
США та ЄС повинні стежити за виконанням законопроєкту та наполягати на змінах, які відображають найкращі міжнародні підходи. Будь-які зміни мають враховувати рекомендації Венеціанської комісії, які очікуються до кінця року.
Якщо нещодавно прийнятий український антиолігархічний закон не спроможний ефективно та безперешкодно впоратися з проблемою олігархічного впливу, уряди Заходу повинні дати сигнал про готовність запровадити додаткові цілеспрямовані санкції проти тих, хто залишається безкарним, попри їхню причетність до корупції та порушень прав людини. Досвід показав, що це залишається найефективнішим способом зосередитися на цілях і заохочувати прогрес.
Автор – Девід Кларк був спеціальним радником з питань Європи в Міністерстві закордонних справ Великобританії у 1997–2001 роках, а зараз працює як незалежний аналітик, який спеціалізується на зовнішній політиці та європейських справах.
Джерело: Ukraine’s anti-oligarch law could make President Zelenskyy too powerful
Коментарі — 0