Човен від чемпіона і веслування навколо Хортиці. Інтерв’ю з найсильнішою марафонкою світу
«Главком» знайомить з Людмилою Бабак, яка є непереможною в світі уже три роки
22-річна каноїстка Людмила Бабак стрімко увірвалася в веслувальну еліту України й світу – останні три роки жоден сезон для неї не обходиться без медалей чемпіонатів світу та Європи. Ця дівчина з Енергодару Запорізької області чотири рази ставала чемпіонкою світу з веслувального марафону, має два золота Кубків світу, чотири золота чемпіонатів Європи і три роки поспіль визнається найкращою каноїсткою світу.
Нещодавно вихованка Сергія Снежка знову підтвердила свій статус на чемпіонаті світу з веслувального марафону у Китаї, виборовши золоті медалі на дистанціях 3,6 та 14,5 км. По дорозі додому «Главком» перехопив титуловану веслувальницю, розпитав, як їй вдається залишатися на світовій вершині, навіть не маючи змоги тренуватися на звичному змагальному човні.
Сезон цьогоріч дуже затяжний – вже треба починати до наступного готуватися, а ми ще цей не завершили, - починає розмову Людмила. - Стартів було багато: чемпіонат Європи з марафону, чемпіонат світу зі спринту, чемпіонат світу з марафону. Шкода, що в угорському Сеґеді, на чемпіонаті світу в олімпійських класах, через стан здоров’я результат був дещо гіршим, ніж розраховувала. Для мене це був перший дорослий чемпіонат світу, торік брала участь лише в чемпіонаті Європи (на чемпіонаті світу в Угорщині Людмила стала восьмою в фіналі в каное-одиночці на дистанції 5000 м, - авт.).
У Сеґеді спортсмени боролися не лише за медалі, а й за ліцензії на Олімпійські ігри в Токіо-2020. Ви сподіваєтеся потрапити на Олімпіаду?
Цього разу я виступала в неолімпійському класі. Але, мабуть, Олімпійські ігри — мрія для кожного спортсмена. Та не кожен може туди потрапити. Для того, щоб спробувати відбиратися на наступні Олімпійські ігри 2024 року, треба змінювати клас. Я більше підійду для дистанції 500 метрів у двійці, але треба шукати напарницю, щоб усе склалося. Це велика праця, буває, що два сильних веслувальники, а в парі результату показати не можуть. Поки що мені добре в цій ніші, яку я зайняла. Я себе тут знайшла.
Власне, чому ви вподобали марафон? Це ж так важко, довго…
Марафон мені більше подобається. Дуже люблю довгі дистанції. Це, мабуть, від характеру залежить, від фізики, у кого які м’язи, кожен для своєї дистанції призначений.
Скільки кілометрів доводиться накручувати на тренуваннях, щоб підготуватися до марафону?
У мене виходить мінімум 16 км за тренування, якщо два заняття — 30-32 км. Якщо в Запоріжжі готуємось, то за тренування проходимо навколо Хортиці.
А у вашому рідному Енергодарі хіба є такі відстані?
Немає, вдома уздовж набережної по колу веслуємо.
Цьогоріч ви їхали на чемпіонат світу у статусі дворазової чемпіонки. Виграти було справою честі?
Так. Я свої ім’я вже вписала і історію марафонського веслування. Тепер треба тримати статус. Зараз з’явилася нова дистанція, 3,6 км. За неї хвилювалася більше. Думала, що не впораюся. Але вдача мені посміхнулася. 3600 — складніше, ніж 5 км, а ще й із перебіжками.
Дійсно, під час веслувального марафону Ви перебігаєте між колами, та ще й несете на собі каное. Яка дистанція бігу, і скільки важить човен?
На довгій дистанції веслувальне коло 3800 м і 150 м перебіжка. Мінімальна вага човна 10 кг, у мене 11-11,5 кг, та ще й вода була в каное. Але мені краще, щоб більше важило, щоб не знали про низьку вагу.
Ви така тендітна. Як носите той човен?
Багато тренуюся, тому й така худенька. Не встигаю поповнювати запаси - вони не відкладаються (сміється). Звісно, є силові тренування, особливо взимку приділяємо цьому увагу.
Коли приїздите на змагання у статусі фаворитки, як на вас реагують суперниці?
На березі ми всі на рівних, спілкуємося як друзі. Але на старті, можна сказати, всі стають ворогами – кожен хоче виграти. Але загалом дружнє ставлення. На змаганнях мене впізнають, цьогоріч на біґбордах була. Ось під час чемпіонату світу в китайському Шаосіні зі мною підходили фотографуватися навіть японці.
Як для вас склалися власне змагання — одразу вдалося вирватися в лідери чи довелося поборотися?
І на довгій, і на короткій дистанціях я одразу відірвалася і пішла у відрив. У мене така тактика — рвонути зі старту, щоб не потрапити в зіткнення. Цього разу і на короткій дистанції, і на довгій позаду мене човни стикалися, зчеплялися. Це втрата часу, якої намагаюся уникати.
Веслувати вам доводиться довго. Про що думаєте під час змагань?
Коли гонка, думаю про техніку, а взагалі намагаюся думати про що завгодно, тільки не про те, що я перша і позаду суперниці. В голові будь що, лише не те, що я перша. Багато разів перевіряла – не варто про це думати. Краще уявляти, що я програю.
У житті Ви зважена, не надто емоційна. А під час змагань?
Ні. Така сама і на змаганнях — монотонна, спокійна. Якраз те, що треба для марафону.
Скільки років ви у веслуванні, як потрапили у цей вид спорту?
З одинадцяти років. 2008 року мене привели друзі, але їм не дуже сподобалося тут, а я затрималася. Хоча не уявляю, як може не сподобатися цей чудовий спорт! Мені одразу сподобалося, причому я не заради перемог займалася. Просто подобалося ганятися. Так і залишилася.
Дівчат у вас в клубі мало?
Дівчата чомусь у нас на базі не затримуються, це рідкісне явище. Приходять і ідуть. Та й батьки чомусь не охоче віддають доньок у веслування, думають, що вона буде кремезна, з великими плечима. Так і хочеться сказати: «Подивіться на мене – веслую 11 років і ніяких плечей нема!»
-У своїх 22 роки ви вже дуже титулована. Яка подальша мотивація?
Підтверджувати свої титули, виступати якомога довше. Паралельно буду намагатися і в спринті чогось досягнути, щоб бути хоч у трійці національних лідерів.
Веслувальний марафон — неолімпійський вид спорту. Яким коштом їздите на змагання?
Два попередніх роки Міністерство не оплачувало нам чемпіонату світу і Європи. Цьогоріч пообіцяли компенсувати, обласне управління спорту теж має допомогти, Запорізька атомна станція підтримує.
А якість призові виплачують?
Знаєте, коли їдеш за власний рахунок, потім призовими в найкращому випадку перекриваєш витрати на поїздку, то залишаєшся на нулі – це не дуже не приємно. А якщо ще й нічого не виграв, то й взагалі в мінусі.
Знаю, що тривалий час у вас не було спеціального човна для марафону...
За протекцією олімпійського чемпіона, а нині наставника збірної України з веслування на байдарках і каное Юрія Чебана фірма «Nelo» зробила для мене подарунок — човен для марафону. Вони мені його привозять на змагання, бо ми не маємо змоги самі його транспортувати. А в Україні у нас взагалі нема марафонських човнів, тому тренуюся на звичайному – він набагато важчий. На професійному виходить лише кілька разів на рік повеслувати, і то на змаганнях. А ось для спринту човен торік мені нарешті придбала обласна влада. Дуже радію з цього приводу.
Тренуєтеся весь рік?
Так. Взимку зазвичай їдемо туди, де не замерзає вода, в Добротвор. Там є теплова електростанція, веслуємо на її охолоджувальному каналі.
Буває таке, що і бачити це весло не хочеться?
Одначе хочеться веслувати, але не в каное. Думаю, приїду додому, вийду на байдарці або на SUP.
Ви, мабуть, найтитулованіша спортсменка в рідному місті з часів братів-боксерів Сидоренків, нещодавно стали почесною громадянкою Енергодару. Вочевидь у місті ви популярна?
Ні, мене не впізнають. Та й не скажу, що маю якісь вигоди від своїх перемог. Наприклад, питання з виділенням мені житла так і зависло у повітрі. Наразі живу з батьками і братом.
Спортсмени ще в родині є?
Ні, я перша. Вони дуже хвилюються за мене, особливо мама. Кожна моя поїздка, кожен старт — для неї стрес.
Як зазвичай вас зустрічає мама? Може, готує щось особливе?
Та ні. Ось цього разу тортик купила – я ж дієти не тримаю.
У вас є мрія, не пов’язана зі спортом?
Подорожувати! Власне, завдяки спорту я подорожую багато.
А як відпочиваєте?
Зазвичай мало часу на відпочинок. Їдеш півтижня зі змагань – ось тобі й відпочинок. Зараз по завершенні сезону поїду до бабусі в село. А потім знов до роботи.
Коли наша з Людмилою розмова завершилася, про підопічну з теплотою розповів її особистий тренер Сергій Снежко.
- Коли Люда прийшла, мене привабила її наполегливість і бажання тренуватися, вона була завзятою пацанкою! - каже пан Сергій. - Спочатку займалася байдаркою, потім прогрес трохи зупинився. Але з’явилося жіноче каное, та ще й марафон, і у неї пішов результат! Її головна риса – працелюбність. Майже не пропускає тренувань. За 11 років на пальцях однієї руки можна перерахувати, коли вона не була не тренуванні.
Олена Назаренко, для «Главкома»
Коментарі — 0