рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чемпіон світу-2013 Богдан Бондаренко: Олімпіаду вартувало переносити раніше

    • Розсилка
    Богдан Бондаренко готовий тренуватися ще рік або навіть два - Чемпіон світу-2013 Богдан Бондаренко: Олімпіаду вартувало переносити раніше
    Богдан Бондаренко готовий тренуватися ще рік або навіть два
    Іван Вербицький

    Український атлет поділився з «Главкомом» думками про перенос Олімпіади і розповів про життя у Південній Африці в умовах пандемії

    Богдан Бондаренко – чемпіон світу-2013, бронзовий призер Олімпіади-2016, один із чотирьох стрибунів у висоту в історії, яким підкорювалася планка на висоті 2,42 метра. Впродовж усього нинішнього міжолімпійського циклу 30-річний атлет не стільки змагався, скільки боровся з травмами. Власне, зимовий сезон-2020 він теж пропускав, а в літньому виступити не встиг через спалах пандемії коронавірусу. Богдан і його тренер та батько Віктор Бондаренко всі свої зусилля спрямували на підготовку до Олімпіади, навіть не приховуючи, що старт у Токіо буде вінцем кар’єри.

    Звістка про перенос Ігор застала Бондаренків у південноафриканському Потчефструмі, де вони уже другий тиждень знаходилися на тренувальних зборах. Більше того, через оголошений президентом ПАР Сирілом Рамафосою карантин українці змушені поспіхом повертатися додому. Виліт на рідну землю очікує батька й сина Бондаренків завтра. А сьогодні, 24 березня, один із найтитулованіших з чинних українських атлетів поспілкувався на найгарячіші теми сьогодення з «Главкомом».

    Вважаю, що можна було рішення про перенос Олімпіади винести й раніше, - каже Богдан. – Тиждень і навіть два тижні тому інфікувалося багато людей, усім було зрозуміло, що шансів, аби Олімпіада відбулася в заплановані строки, мало. Люди не могли тренуватися. Мені було важко збагнути, яким чином спортсмени виконуватимуть нормативи. Ми довго думали, чи варто взагалі летіти на збір у Південну Африку. Ситуація в Італії на той час уже була близькою до критичної і ми розуміли, що, мабуть, наші зусилля марні. Тим паче, що Південно-Африканська республіка знаходилася в переліку країн, які були під загрозою спалаху пандемії.

    Буквально три дні тому телефонували додому і запитували, чи не відмінять Олімпіаду. Були готові повертатися хоч тоді. Бо якщо не відміняють, то тут, у Потчефструмі, нам створили прекрасні умови. Мали змогу тренуватися на публічному стадіоні, до якого не закритий доступ. Розуміли, що у когось таких умов немає, а в нас є. Цими благами хотілося користуватися максимально довго, щоб підготуватися до Олімпіади найкраще. Вірили, сподівалися, бо хочеться нарешті показати серйозний результат. Адже вийшло, що всі сезони після Ріо-2016 вийшли не надто вдалими. Щойно почав відновлюватися після травм. Запалу і мотивації зараз було повно. Тільки мав би змогу виступати.

    Та вийшло, що зусилля витрачені марно. Що тепер?

    Будемо працювати ще рік. Навіть думки такої, щоб зупинитися, не допускаємо. То тільки в разі, якщо скажуть, що зовсім не буде Олімпійських ігор у Токіо, а наступна Олімпіада в 2024-му, тоді, мабуть, повішаю шиповочки на цвяшок. А в нинішній ситуації, якщо Ігри відбудуться через рік чи навіть через два, будемо боротися. Залишилося відчуття недореалізованості. Не просто ж так я тренувався усі ці чотири роки, не досягши жодної вагомої перемоги. Не пробачу собі, що стільки зробив і не показав результату. Навпаки цей перенос Олімпіади додає додаткового бажання, мотивації працювати. Думаю, до наступного року стану ще сильнішим.

    Станом на вечір 24 березня в Південній Африці 554 інфікованих коронавірусом людини, померлих, на щастя, немає. Чи відчувається якась напруга, пов’язана з пандемією, у Потчефструмі?

    Ми приїхали, а через два-три дні тут закрили університет. А це означало, що автоматично закривався доступ до стадіону і тренажерного залу. Це був перший дзвіночок. У наступні дні звідси почали один по одному роз’їжджатися спортсмени з інших країн, які теж готувалися тут до Олімпіади. Ті, які звикли тут тренуватися завжди, протягом 20-ти років, проводили у Потчефсумі іноді по півроку. Вони вже тут практично як місцеві. Коли їхали такі люди, ми задумалися. Теж вирішили, що вочевидь треба забиратися геть.

    То за умови, що на вулицях життя котилося у звичному ритмі. Нічого поганого не помічалося, ніхто не панікував. Так, люди знають про коронавірус, але чітко притримуються інструкцій, які стосуються заходів гігієни. Приміром, на вході у супермаркет зустрічають працівники з дизенфікуючими засобами. Не знаю, як зараз у нас в Україні, але в ПАР таке було ще тиждень тому. Куди б не зайшов, а тобі кажуть: «Давай руки, ми попшикаємо». Так само і обслуговуючий персонал на стадіоні – усі на рівні з нами проходять перевірки, миють руки. Дизенфектори стоять при вході, на столах. Правда, коли ми вирішили купити дезінфектори у супермаркетах, їх уже практично не було. Забирали практично останні. Продають уже буквально пластикові пляшки, на яких наклеєна етикетка, що то антисептик, а в середині якась зафарбована водичка. Сумніваюся, що вона ефективна.


    89515224_2585640521713785_3507063555662807040_n
    Богдан Бондаренко в Потчефструмі особистість популярна

    Найбільша суєта розпочалася після вчорашнього виступу президента ПАР. Ми його дивилися в прямому ефірі. Місцеві жителі чекали на це включення з нетерпінням. Там почули, що до 26 березня, коли в Південній Африці розпочнеться карантин, мусимо покинути країну. Як іноземці. Карантин тут триватиме до 16 квітня. Усі місцеві повинні залишатися вдома. Окрім працівників сфери послуг. Наскільки я зрозумів, за процесом слідкуватимуть контролюючі органи, мабуть, поліція чи військові.

    Вочевидь читаєте новини. Додому, хоч коронавірусна статистика вашої рідної Харківщини, на щастя, нульова, повертатися не боїтеся?

    Абсолютно не боюся. Переконаний, що вдома завжди краще. Там сім’я, все зрозуміліше. Картав би себе морально лише за умови, якби повернулися ще до того, як відмінили Олімпіаду. Було б відчуття, що ми здалися. Ми ж працювали до останнього. Розраховували, що скористаємося нагодою, бо в когось умови гірші, а ми потрапили в нормальні і можемо продовжувати тренуватися на вулиці.  

    Наразі мене лякає лише важка дорога. Знайомі, які вже вилітали, розповідали, як було важко, які великі черги в аеропортах. Як на мене, шансів заразитися в дорозі більше, ніж деінде. Але мені одначе здається, що нічого страшного в цьому немає. Не панікую точно.

    Хатні розваги атлетів, серед яких наш Богдан, в умовах карантину

    Що будете робити зараз? Сенсу готуватися посилено немає, але й форму втрачати теж не варто…

    Приїдемо додому, оцінимо ситуацію там. Форму якось підтримувати будемо, тільки треба збагнути, яким чином. Незрозуміло також, чи стартує цей сезон взагалі. Бо ж на Олімпіаді світ клином начебто не стає. Можливо, буде чемпіонат України, чемпіонат Європи, інші міжнародні старти. Мені, правда, в це віриться слабо, але треба бути готовим. Зараз точно не час відпочивати. Звісно, ми звикли до ліпших умов підготовки, а тепер доведеться працювати з підручними засобами. Але ми до цього готові. Труднощів не боїмося.

    Богдане, ви не виступали з часу торішніх Європейських ігор у Мінську, які теж припинили через травму. Чи відчули за час відновлення, що повертаєтеся на рівень кондицій, які дозволяють боротися за олімпійські медалі?

    Загалом мій стан хороший. Точно кращий, ніж був у 2019 році. Травма, яку отримав торік, практично не відчувається. Вдома ми проводили чимало маніпуляцій, щоб відновлення було якомога ефективнішим. Лікувалися з розрахунком, що цей рік – мабуть, заключний у кар’єрі. Хотілося показати на Олімпіаді свій максимум. Бо берегтися більше ні для чого. Виходячи з цього ми лікувалися і застосовували всі можливі дозволені засоби. Тому мій стан зараз доволі гарний. І додає оптимізму на майбутнє.

    Іван Вербицький, «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ