Причина такого рішення Вашингтону – агресія Росії в Україні та Грузії?
Адміністрація Білого дому оголосила, що Сполучені Штати виходять з Угоди про відкрите небо. Минулого року закінчив своє існування Договір про ракети малої та середньої дальності. Вже тоді це стало причиною для хвилювання світової спільноти і перших – ще несміливих – чуток про насування нової Холодної війни. Тепер же, аби ми точно не сумнівалися в цих чутках, закінчує свою дію і Угода про відкрите небо. Але чим він так важливий для міжнародної безпеки? І які може мати довготривалі наслідки?
Угода про відкрите небо
Договір про відкрите небо (The Treaty on Open Skies) є багатосторонньою міжнародною угодою. Її було підписано 24 березня 1992 року у Гельсінкі, після завершення холодної війни. Угода набрала чинності у 2002 році. Всього з того часу було здійснено понад 1500 спостережних польотів.
Угода укладалась задля того, аби сприяти зміцненню довіри між державами через покращення механізмів контролю за військовою діяльністю та дотриманням чинних договорів у галузі контролю над озброєннями.
Договір дозволяв країнам-учасницям завдяки польотам військових літаків на своїх територіях демонструвати, що їм нічого приховувати. Країни-члени Угоди можуть пролітати над територією одна одної із обладнанням, яке давало можливість переконатися, що ніхто з країн-учасниць не готує військових дій.
Учасницями договору є 35 країн: Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Велика Британія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія та Швеція.
Деякі країни не завжди дотримувались Угоди. Наприклад, у 2012 році Грузія припинила свої зобов'язання перед Росією, а з квітня 2014 року США заборонили Росії інспекційні прольоти.
Отже, вже через пів року США уже не будуть стороною Договору. Офіційна версія такого рішення, за словами міністра оборони США Марка Еспера, полягає в агресії Росії в Україні та Грузії.
Основою міжнародних відносин, особливо в сфері безпеки (а, тим паче, коли справа доходить до зброї масового знищення), є довіра. Якщо ти впевнений в тому, що твій партнер/опонент – найчастіше це одна і та сама особа – чинитиме так, як ти від нього очікуєш, ти можеш спати спокійно. Угода про відкрите небо і була саме таким своєрідним інструментом вираження взаємної довіри між підписантами. Як і завше, в договорах подібного штибу, центральними підписантами стали Сполучені Штати та Росія.
Основна суть угоди – дозвіл на проліт літаків сторін-підписантів над територією одна одної для забезпечення відкритості створення нової військової інфраструктури, проведення військових навчань, та найголовніше – нове розміщення чи модернізація базування ядерної зброї. Вперше ідею подібної домовленості озвучував президент Ейзенхауер ще у 1955 році, проте вона була одразу відхилена Хрущовим як нібито нова «шпигунська змова».
Своє фундаментальне договірне оформлення ідея отримала 1992 року, і з того часу стала однією з основ міжнародної довіри в процесі контролю за ядерним озброєнням. Проте декілька останніх років дійсно дають підстави для тривоги, і знищення Угоди про відкрите небо – лише одна з них.
Справжня проблема чатує за рогом
Як і у випадку з Договором про ракети середньої і малої дальності, який де-факто припинив свою дію минулого року, вихід Сполучених Штатів із Угоди про відкрите небо був спровокований численними порушеннями зі сторони РФ. Останні декілька років росіяни всупереч підписаним угодам забороняли американцям та їх союзникам по НАТО проліт над своїми пусковими майданчиками та військовими навчаннями. Самі ж російські ВПС без проблем та багаторазово використовували своє право прольоту (навіть над гольф-клубами Трампа, як це було в 2017 році – а це вже явна загроза національній безпеці). Тому не зайвим буде відмітити, що і тут Російська Федерація, за своєю вже стабільною традицією, зневажає норми міжнародного права і призводить до нових криз.
Але, як і в багатьох випадках міжнародної політики, не так страшна сама подія, як її можливі наслідки. Як вже можна було побачити, сама Угода про відкрите небо не несе значного практичного навантаження в контексті режиму нерозповсюдження та контролю ядерної зброї. Скоріше, це був той останній крок на шляху розвалу цього режиму, якого потрібно було побоюватися.
Крім того, навіть нехтування переговорним процесом в такому випадку є достатньо показовим. Пояснюємо: зазвичай оголошення однією стороною про бажання вийти з певного договору передує самому фактичному виходу на приблизно 60 днів, і за цей час сторони мають хоча б формально провести переговори та консультації щодо порятунку договору. Проте жодних зустрічей не було проведено, і договір тихо відійшов у політично-правове небуття.
Таким же чином, очевидно, США та РФ вчинять і з Угодою про відкрите небо. І це підводить нас до очевидного та найбільшого ризику усієї цієї історії – майбутній перегляд СНО-3. Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (відомий як СНО-3, або СТАРТ-3) є ключовою міжнародною угодою в сфері обмеження ядерного озброєння та контролю за ним. Підписаний у 2010 році договір має бути продовжений на новий 10-річний період у лютому 2021 року. Що станеться, якщо його не продовжити? Фактично, основні гравці ядерного пулу звільняються від будь-яких зобов’язань зі скорочення кількості таких озброєнь, їх носіїв та будь-якого їх розвитку та розробки. Просто як в старі добрі часи апогею Холодної війни…
Чорний лебідь Китай
Наостанок внесімо промінчик надії у безпроглядне хмарне небо нової гонки озброєнь. Весь цей час КНР залишалася поза межами будь-яких серйозних багатосторонніх домовленостей із обмеження ядерного потенціалу. І при цьому тишком-нишком накопичила третій найпотужніший арсенал у світі. Така ситуація не влаштовує ні США (для яких Китай є очевидною і потужною загрозою), ні РФ (адже основна частка китайських ракет – це ракети малою і середньої дальності, і так, вони покривають якраз всю Росію). Тому відмова від старих договорів в найбільш оптимістичному сценарії може стати поштовхом до підписання нових, але вже з Китаєм і з урахуванням сучасних змінних умов.
Головне, аби всі оптимістичні сценарії збувалися...
Олександр Краєв, для «Главкома»
Коментарі — 0