Чи посилив Трамп своїми необережними словами загрозу ядерної війни?
«Дональд Трамп та Кім Чен Ин змагаються за титул найбожевільнішої людини у світі»… Останнім часом Трампа називають дурнем особливо часто. Або ж навіть божевільним, як це зробив зацитований вище Стівен Кінг. Той самий Кінг, який казав про себе: «Я не з тих, хто змушує читача думати». Невідомо, чи поширюється це лише на його романи, чи й на пости у «Твітері» також. Але спробуємо все таки подумати. За що шпетять Трампа останні пару тижнів? За стиль спілкування з Північною Кореєю, за «вогонь і лють», обіцяні їй, за цю «найдурнішу та найнебезпечнішу заяву», як сказав журналіст Джон Меклін.
Можна безкінечно довго сперечатися про те, чи посилив Трамп своїми необережними словами загрозу ядерної війни, чи – навпаки – відсунув її (адже Кім Чен Ин «роздумав» карати Америку ударами по Гуаму), чи взагалі не справив ними серйозного враження на північнокорейського вождя. Річ в іншому. Можна погодитися зі словами міністра оборони США Джеймса Меттіса, які нещодавно наводила The Wall Street Journal. Маттіс підкреслив: теперішній підхід адміністрації Трампа є логічною заміною тієї «невдалої політики попередніх адміністрацій», котра прискорила «північнокорейську загрозу».
Про що мова? Про те, що відколи 1989 року КНДР позбулася протекції Радянського Союзу, тамтешній режим розпочав завзято працювати над створенням ядерної зброї. А президенти США, котрі змінилися за цей час (як республіканці, так і демократи) даремно намагалися цьому протистояти. Адже «санкції, перемовини та гра словами з Північною Кореєю у кінцевому підсумку не мають сенсу», – йдеться у редакційній статті CNN.
Щоправда, слід зробити поправку: говорячи про свої досягнення в ядерній царині, режим Кіма може блефувати. Принаймні, частково. У 1980-х КНДР уже «вигадувала» собі термоядерну зброю. Чутки про неї розповсюджували північнокорейські розвідники, які нібито добровільно втекли з Північної Кореї. Тоді ці чутки спрацювали. Сеул, Пекін, Токіо, Вашингтон та Москва розпочали довкола Пхеньяна ритуальні танці, пропонуючи поступки та преференції в обмін на згортання термоядерних програм.
Найбільш плідними виявилися двосторонні перемовини КНДР зі США, які завершилися підписанням так званої Рамкової угоди 1994 року. Вона передбачала відмову КНДР від розробки зброї і допуск на територію країни інспекторів МАГАТЕ. Натомість Північна Корея отримувала економічну підтримку та допомогу. Ця угода була настільки важлива, що 39-й президент США Джиммі Картер зустрічався як приватна особа з Кім Ір Сеном – це було незадовго до смерті останнього у 1994-му. Картер нібито схилив Кіма до призупинення виробництва плутонію. Однак вже невдовзі домовленості були порушені.
Угода-1994 діяла вісім років. А у 2002-му американська розвідка доповіла про порушення Північною Кореєю взятих на себе зобов’язань. КНДР, йшлося у зведеннях шпигунів, знову взялася за ядерну програму, при цьому нову зброю розробляють не тільки на основі плутонію, а й на базі збагаченого урану. З’ясувалося ще й те, що над технологіями збагачення урану КНДР працювала спільно з фахівцями з Пакистану, Ірану та Сирії. Відтак на території Північної Кореї відбулися ядерні випробовування: вони мали місце 2006-го, 2008-го, 2013-го, 2016-го та 2017 року. Сумнівів у ядерному статусі КНДР не лишилося, лишилися сумніви щодо ефективності та різновидів розробленої там зброї.
У цей період часу, а саме у 2011 році, той таки Картер знову спробував зіграти роль миротворця. Він відвідав Північну Корею з наміром зустрітися тепер вже із сином та наступником попереднього правителя Кім Чен Іром. Однак зустріч ця так і не відбулася. Натомість Картеру вручили лист від імені Кім Чен Іра, в якому той запевняв Америку, що готовий «у будь-який момент» розпочати перемовини зі Сполученими Штатами та іншими світовими державами «з будь-яких питань» та без попередніх домовленостей. Цікаво, що, щойно давши Джиммі Картеру обіцянку, яку ніхто не збирався виконувати, Кім Чен Ір невдовзі також помер.
Чи збирається 93-річний Картер відвідати ще й Кім Чен Ина, невідомо. Але, пам’ятаючи про свої зусилля з налагодження продуктивних контактів з Північною Кореєю, Картер, напевно, міг би виступити адвокатом Дональда Трампа. Бо, як каже держсекретар США Рекс Тіллерсон, до Північної Кореї слід скеровувати послання тією мовою, яку здатен зрозуміти Кім Чен Ин. Слушність у цьому відношенні має і сенатор Марк Рубіо, котрий зазначає, що опоненти Трампа дарма розраховують на іншу поведінку Північної Кореї, якщо по відношенню до неї «використовувати більш приємні слова».
«Порозумітися» з КНДР, чи то пак обійтися «більш приємними» словами, свого часу намагався й Джордж Буш-молодший. У 2003-му він говорив журналістам, що веде «постійні консультації з Японією, Росією, Південною Кореєю та Китаєм щодо розморожування КНДР своєї ядерної програми. «Ми працюємо з нашими друзями та союзниками в регіоні, щоб зрозуміло пояснити Північній Кореї, що це не відповідає її національним інтересам – розробляти і розповсюджувати зброю масового знищення», – заявляв президент США.
Проте або Буш пояснював погано, або з Кім Чен Іра був кепський слухач. Бо накопичення смертоносного арсеналу тривало. І все таки, не дивлячись на відновлення Пхеньяном ядерної програми, Вашингтон продовжував поставки до КНДР гуманітарної допомоги – в рамках Всесвітньої продовольчої програми ООН. На знак «подяки» у Північній Кореї оголосили 2003 рік «періодом протистояння корейської нації та США» та заявили, що «нав’язати свою гегемонію американській адміністрації не вдасться». Зрештою, терпець увірвався і у Буша. «У Америки, – сказав він, – велике серце, але в ньому немає місця для людини, котра змушує голодувати власний народ».
Ще менше жорсткості проявляв до КНДР безпосередній попередник Дональда Трампа. Саме за часів адміністрації Обами північнокорейці швидко просунулися в своїй ядерній програмі. Їхній режим провів щонайменше чотири ядерні випробування, побудував установку зі збагачення урану та працював над розробкою балістичних ракет, які можуть доставляти ядерну боєголовку. З цього приводу ще одна цитата з CNN. «Дипломатія ніколи не працювала з божевільними Північної Кореї. Настав час замінити теплі розмови більш жорсткі. І якщо Північна Корея не згорне свою програму озброєнь, настав час бути готовим до «дощу загибелі» (rain of ruin), якого вони ще ніколи не бачили», – передає канал, майже повторюючи слова Дональда Трампа.
Тож правий теперішній хазяїн Овального кабінету чи не правий? Дипломатія – річ добра, проте хочеться згадати про ще одну подію, вже не дотичну до КНДР, яка, однак, відбулася в тому ж 1994 році – коли Пхеньян схиляли до відмови від ядерних програм. Тоді, як ми пам’ятаємо, Україна задекларувала свій без’ядерний статус, підписавши Будапештський меморандум та заручившись підтримкою держав-гарантів, що взяли зобов’язання боронити український суверенітет і цілісність наших кордонів. Як спрацювали держави-гаранти, ми добре побачили 20 років по тому, коли один із «гарантів» розв’язав війну на території України, а решта троє, хоч і намагаються протистояти цій війні, роблять це винятково у дипломатичній площині.
Щоправда, один із підписантів меморандуму, схоже, таки подумує про надання Україні летальної зброї. Більше знатимемо про це 24 серпня, коли Україну відвідає Джеймс Меттіс. Втім, це вже зовсім інша історія…
Михайло Поживанов, для «Главкома
Читайте також:
Коментарі — 0