Хто на службі в окупантів. Гауляйтери Приазов’я та Херсонщини (досьє)

Наприкінці травня російський диктатор Володимир Путін підписав указ про спрощення процесу набуття російського громадянства для жителів окупованих районів Запорізької та Херсонської областей. Це рішення переконує: Кремль хоче за будь-яку ціну втримати так званий сухопутний коридор із Росії в окупований Крим. Паралельно маріонеткова «ДНР» дозволила Маріуполю та наново окупованим територіям Донецької області отримувати російські паспорти без отримання «паспорта ДНР».

Тобто анексія сухопутного коридору, що йде через загарбані у 2022 році українські райони Приазов’я та Херсонщини, де-факто розпочалася. Але існує один важливий нюанс. Для реалізації задуманого сценарію потрібна допомога місцевих зрадників, котрі погодилися йти на службу до окупантів. Проте серед таких досі немає не те що популярних персонажів, а й навіть звичайних «міцних господарників», здатних просто адмініструвати на місцях путінські забаганки. Єдина їхня заслуга – бути законсервованими агентами російських ГРУ та ФСБ протягом кількох останніх десятиліть.

«Главком» проаналізував нинішню систему роботи окупаційних адміністрацій у ключових точках – тимчасово окупованих Маріуполі, Мелітополі, Бердянську, Енергодарі та Херсоні. А також з’ясовував, хто з місцевих колаборантів вибився у гауляйтери і чим ці люди взагалі відомі.

Маріупольський гауляйтер і Ко

Після остаточного захоплення російськими військами Маріуполя фактичне управління окупованим містом дісталося кадировцям – з портом та правом мародерства. Адже, на погляд окупантів, маріупольці виявилися «занадто недружніми та націоналістичними» включно із міськими чиновниками. Дійсно, мало хто із представників діючої місцевої влади погодився на співпрацю із загарбниками. Окрім давньої «п’ятої колони» – фракції ОПЗЖ в Маріупольській міськраді. Сама міськрада й оприлюднила весь список колаборантів, на чиїх руках тепер

кров тисяч убитих маріупольців. У переліку дев’ятеро депутатів: Вадим Істратов, Дмитро Хаджинов, Сергій Бурлаков, Вікторія Калачова, Валерій Агібалов, Олена Карпенко, Євген Хармишев, Наталя Сотникова та Костянтин Іващенко. Останнього російські окупанти взагалі призначили «мером» міста.

Костянтин Іващенкоглава окупаційної адміністрації Маріуполя

Народився 3 жовтня 1963 р. у Маріуполі, закінчив Саратівське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ.

Ким був: Служив у ракетній бригаді першого ядерного удару СРСР, був начальником розрахунку, виводив ракети з Грузії на Далекий Схід РФ.

До останнього часу працював генеральним директором маріупольського заводу «Азовзагальмаш» (підприємство напряму пов’язане з найбільшим українським виробником обладнання для гірничо-металургійного комплексу «Азовмаш»), яке виготовляє цистерни і вагони.

Протягом 2018-2019 рр. очолював маріупольську міську організацію проросійської партії «Наші». У 2020 р. обраний депутатом Маріупольської міської ради від проросійської партії ОПЗЖ.

Чим відомий: ЗМІ повідомляли, що після початку російської агресії на Донбасі «Азовзагальмаш» зупинив роботу, а Іващенко налагодив незаконний продаж обладнання заводу на металобрухт.

Звітуючи про свою роботу у жовтні 2021 р. депутат Маріупольської міськради, Іващенко написав серед іншого: «Вручив 72 поштові скриньки, які придбав на умовах 50 на 50 з жителями, провів покіс амброзії на території школи у Старому Криму, привітав співробітників санаторію ветеранів війни та праці №2 з Днем медичного працівника, а громадянину Харитонову В. придбав і вручив ортопедичні тростини».

У квітні 2022 р. невідомі люди, які зібралися у приміщенні школи №53 Маріуполя, підтримали звернення до ватажка бойовиків «ДНР» Дениса Пушиліна, яким запропонували призначити Іващенко «мером» міста. 9 квітня Донецька обласна прокуратура заочно оголосила йому підозру в державній зраді. За даними Маріупольської міськради, Іващенко виступав інформатором російської армії та коригував обстріли критичної цивільної інфраструктури Маріуполя.

Топзрадники Запорізької області

На відміну від головних маріупольських колаборантів, яких Кремлем було визначено ще на початку квітня, в захопленій частині Запорізької області російські загарбники «офіційно» проголосили своїх гауляйтерів лише в кінці травня. «Главою адміністрації» регіону став Євген Балицький, а «главою адміністрації» Мелітополя (він став «адміністративним центром» окупованих районів області) – Галину Данильченко. Що ж до іншого окупованого міста регіону, курортного Бердянська на березі Азовського моря, то в ньому «мером» поставили такого собі Олександра Сауленка, про якого відомо лише те, що він нібито є вихідцем з Макїївки Донецької області та раніше був представником у Бердянському районі проросійської партії «Союз лівих сил». А своїм «заступником» Сауленко взяв двірника Микиту Самойленка, бо ніхто з місцевих посадовців йти в його «команду» не захотів.

І геть унікальна ситуація склалася в Енергодарі – місті працівників загарбаної російськими військами найбільшої в Європі Запорізької АЕС. Тут 22 травня невідомі партизани підірвали двері під'їзду, де перебував так званий «глава адміністрації» міста, депутат Енергодарської міськради від ОПЗЖ Андрій Шевчик разом із охоронцями, яких шпиталізували до лікарні з травмами різної ступені важкості. Замість нього гауляйтерські обов’язки перейняв на себе Руслан Кірпічов (кримінальне прізвисько Кірпіч), що приїхав до Енергодара в кінці березня з окупованої Макіївки. Тепер до готелю ЗАЕС «Вставка», в якому проживає цей псевдомер, притягнули бетонні блоки та розташували для захисту колаборанта російську військову техніку.

Євген Балицький, «глава адміністрації» Запорізької області

Народився 10 грудня 1969 р. у Мелітополі, закінчив Тамбовське вище військове авіаційне інженерне училище.

Ким був: Після звільнення в 1995 р. в запас із Мелітопольського полку військово-транспортної авіації у званні капітана став одним з найбільших мелітопольських бізнесменів. Раніше під його контролем були завод «Автогідроагрегат», «Запорізький пивзавод №1», «Пиво-безалкогольний комбінат «Азов», «Укрвтортехнології», тепер – фірми «Легіон», «Мелітопольський завод підшипників ковзання», «Аквабіом», телекомпанія «МТВ-Плюс».

На парламентських виборах 2012 р. був обраний народним депутатом України від Партії регіонів по одномандатному мажоритарному виборчому округу №80 (з центром у Мелітополі). У 2014 р. переобрався за цим же округом до Верховної Ради, ввійшовши до фракції проросійської партії «Опозиційний блок». На парламентських виборах-2019 Балицький програв 80-й округ тодішньому меру Мелітополя Сергію Міньку (в його команду входить і нинішній мелітопольський градоначальник Іван Федоров). На місцевих виборах у 2020 р. став депутатом Запорізької облради від «Опоблоку».

Чим відомий: Родина Балицьких неодноразово фігурувала в антикорупційних розслідуваннях. Зокрема, зареєструвала аж п’ять літаків, хоча, за декларацією, ця сім’я ніяк не могла дозволити собі їх купити. У 2013 р. рідний брат Балицького Олег, який був депутатом Мелітопольської міськради, помер при загадкових обставинах – його знайшли мертвим у власному помешканні в діжці з водою на свято Великодня.

Будучи нардепом, Євген Балицький закликав визнати особливий статус Донбасу та йти на будь-які домовленості із ватажками в ОРДЛО. Виправдовував російську окупацію українського півострова Крим, звинувачуючи в ній українську владу та стверджуючи, що Крим вже ніколи не буде українським. А також організовував у Мелітополі постановочні мітинги для російських ЗМІ.

Після окупації Мелітополя російськими військами в березні 2022 р. надав можливість ретрансляції каналу «Росія 24» на базі свого телеканалу «МТВ-Плюс», перед 9 травня урочисто проголосив себе «начальником військово-цивільної адміністрації» Запорізької області, виступивши на спеціальній пресконференції в мелітопольському ДК імені Тараса Шевченка. СБУ оголосила Балицькому підозру в колабораційній діяльності, йому загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 30 травня вранці у центрі Мелітополя стався потужний вибух – саме там, де мешкає Євген Балицький. За деякими даними, поранення отримала Євгенія Зайцева – дочка покійного Олега Балицького, брата фейкового губернатора.

Галина Данильченко, «глава адміністрації» Мелітополя

Народилася 5 липня 1964 р. в селі Орлове Запорізької області, закінчила Мелітопольський інститут механізації сільського господарства та Московську сільськогосподарську академію.

Ким була: Працювала у дитячому садку, у лабораторії на заводі тракторних гідроагрегатів, бухгалтеркою на моторному заводі, а у 2000 р. перейшла на «Мелітопольський завод підшипників ковзання» (зараз належить Євгену Балицькому), який в остаточному підсумку очолила.

Під час депутатства Балицького була помічницею цього нардепа. У 2015 та 2020 роках обиралася депутатом Мелітопольської міськради від «Опозиційного блоку».

Чим відома: У Мелітополі Данильченко називають «Галя з підвалу» через її надмірне п’янство та неадекватність, хоча певний час вона навіть була секретарем Мелітопольської міськради. Називала свого шефа Євгена Балицького «зразком лідерства».

Після викрадення російськими окупантами у березні 2022 р. діючого міського голови Мелітополя Івана Федорова її представили як «в.о. мера» міста на чолі так званого «Комітету народних обранців», вона закликала мелітопольців не брати участі в протестах проти загарбників. Натомість Мелітопольська міськрада не визнала Данильченко очільницею міста та звернулася до генпрокурора України Ірини Венедіктової притягти її до кримінальної відповідальності за статтею «Державна зрада».

Головні зрадники Херсонщини

Російські окупанти та їхні місцеві посіпаки заявляють, що Росія зайшла в українську Херсонщину назавжди. Щоправда, як вважають в МВС України, деокупація Херсона і області буде швидкою, а якоїсь мотивації в російських окупаційних військ «стояти на смерть» до останнього за захоплені населені пункти регіону – немає «від слова взагалі». Тим часом рашисти підтягнули на Херсонщину ешелон з близько 30 одиниць п’ятдесятирічних розконсервованих танків Т-62, будують тут третій ешелон оборони та заблокували всі виїзди з тимчасово окупованих районів області на підконтрольну Україні територію. Тобто буквально все в регіоні вирішується по лінії російського міноборони, а для імітації якоїсь «місцевої влади» витягнули на публіку добре відоме херсонцям обличчя – колишнього мера Володимира Сальдо. При цьому хто такий нинішній херсонський псевдомер Олександр Кобець, містянам абсолютно невідомо.

Володимир Сальдо, «глава адміністрації» Херсонської області

Народився 12 червня 1956 р. в селі Жовтневе Миколаївської області, закінчив Криворізький гірничорудний інститут.

Ким був: В першій половині 1980-х працював у Монголії у складі групи радянських військових радників, Після повернення в Україну став головним інженером будівельно-монтажного управління у тресті «Херсонбуд», згодом - начальником будівельно-монтажного управління №3.

У 2002 р. обраний міським головою Херсона, двічі поспіль переобирався – у 2006 і 2010 рр. На парламентських виборах-2012 став народним депутатом від Партії регіонів за мажоритарним округом №182 (Херсон), у 2014 та 2019 рр. вибори до Верховної Ради по цьому округу програв. Також програв дві поспіль мерські кампанії у Херсоні – у 2015 і 2020 рр., але обидва рази таки ставав депутатом Херсонської міськради: спочатку від партії «Наш край», а потім – від Блоку Володимира Сальдо (нині ця партія в Україні заборонена рішенням РНБО).

Чим відомий: Перебуваючи у Верховній Раді, завжди голосував так, як скаже фракція регіоналів, в тому числі і за диктаторські закони. Коли 20 лютого 2014 р. на Майдані снайпери розстрілювали учасників Революції гідності, Сальдо виступав у Москві в ток-шоу пропагандиста Соловйова. Буквально за кілька днів потому вийшов із Партії регіонів та вступив до депутатської групи «Економічний розвиток».

У серпні 2016 р. його затримали правоохоронні органи Домініканської республіки за звинуваченням у викраденні людини. До цього в ЗМІ з'явилися телефонні записи розмов Сальдо з абонентом із Криму під час незаконної анексії українського півострова Росією у березні 2014 р. У тій розмові він запевняв кримського абонента у своїй лояльності Росії, саме за автором цього запису Сальдо й вирушив до Домініканської республіки.

Після окупації Херсона військами РФ у березні 2022 р. став з’являтися на пропагандистських заходах у місті, де відпрацьовував всі російські наративи. Зокрема, це сталося на «мітингу» з нагоди чергової річниці визволення міста від нацистів та під час засідання так званого «Комітету спасіння за мир і порядок», яке транслювали російські телеканали. 26 квітня 2022 року у захопленій Херсонській міськраді окупанти та колаборанти провели нараду, на якій призначили Сальдо «губернатором» Херсонщини, за що СБУ висунула йому підозру у держзраді.

Олександр Кобець, «глава адміністрації» Херсона

Народився 27 вересня 1959 року у Херсоні, про освіту точних даних немає.

Ким був: За даними ЗМІ, є колишнім співробітником КДБ і Служби безпеки України, тривалий час жив у Києві та Москві. За останні п’ять років Кобець виїжджав за кордон 22 рази, більшість із них — у Росію та Білорусь.

Чим відомий: У публічному просторі пособник окупантів Кобець не з'являється, немає інформації про нього навіть у соцмережах, журналістам із великими труднощами вдалося хоча б отримати його фотографію. А також дізнатися про те, що у 2012 р. він разом з дружиною Ганною заснував у Києві фірму «Кобець компані» і намагався займатись бізнесом. 26 квітня 2020 чинний міський голова Херсона Ігор Колихаєв заявив, що «військовий комендант» Херсонщини полковник ЗС РФ Віктор Бедрик призначив Кобця «мером» міста.

У чому політична поразка Кремля

Отже, виявилося, жоден із діючих мерів ключових міст Приазов’я та Херсонщини, а також нардепів-мажоритарників з цих регіонів навіть проросійського штибу на співпрацю з російськими окупантами не пішов. Не говорячи вже про чільних співробітників місцевих облдержадміністрацій, котрі дійсно могли б створити кістяк для якогось більш-менш притомного окупаційного режиму в захоплених у 2022-му російською армією районах Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Відтак все, на що змогли спромогтися в Кремлі, так це набрати в ряди своїх гауляйтерів в кращому випадку другосортних політичних персонажів. Саме такими «збитими льотчиками», котрі не мали вже особливих перспектив в українській політиці, є вищезгадані зрадники України Балицький і Сальдо. Причому обидва є явними давніми агентами російської військової розвідки ГРУ, завербовані ще у радянський час або на початку української незалежності та розконсервовані лише тепер у слушний для рашистів момент. Прямий зв’язок із російськими спецслужбами мають і маріупольський гауляйтер Іващенко, і херсонський Кобець. Ну а решта – взагалі відверто сумнівні фігури, які стали «керівниками» з досвідом двірників, прибиральниць, сторожів, сантехніків та просто асоціальних елементів.

Це і є суто політична поразка Кремля. Адміністративне облаштування окупації частини півдня України має вигляд виключно тимчасового. У підсумку – провал Путіна із всіма псевдореферендумами, яких реально немає кому проводити, та новими «народними республіками», які немає кому створювати. Бо факт залишається фактом: на тлі тотальної ненависті місцевого населення до російських окупантів тут фактично немає з кого і з чого будувати якусь реальну колаборантську вертикаль влади. Як це, припустимо, вийшло під час так званої «русской весны» 2014 року в тому ж окупованому Криму або в квазідержавних утвореннях «ДНР» та «ЛНР», де стрижнем окупаційного апарату стало якраз місцеве чиновництво з Партії регіонів.

Олег Поліщук, для «Главкома»