Шафа Шуфрича

Признаюсь, протягом останніх тижнів я уважно стежив за перипетіями долі тепер вже колишнього міністра надзвичайних ситуацій, а нині заступника секретаря РНБО Нестора Шуфрича. Адже останні пов’язані з ним події цілком скидалися на початок хвацько закрученого політичного детектива.

Оцініть самі: відправлений у відставку за не до кінця зрозумілих обставин і відісланий на синекуру в Раду національної безпеки та оборони (посад замсека РНБО ще за Ющенка перетворилася на місце «почесного заслання» для політиків високого і не дуже польоту), Шуфрич одразу у кількох інтерв’ю розповів чимало цікавого про рідну політсилу, видав на гора цілий штабель компромату на високопосадовців зі своєї ж команди. І, що найголовніше, чимало соратників Нестора Івановича впевнені, що якщо не все, то принаймні більша частина розказаного ним – чистісінька правда.

Партія і політично заангажована громадськість завмерли в очікуванні: що станеться з нашим героєм далі? До яких наслідків може привести видного партійця його спроба витягнути назовні брудну білизну, приховану на дні масивної шафи Партії регіонів, досі наглухо зачиненої?

Продовження історії чекати довго не довелося. Вчора у ЗМІ з’явилася інформація про те, що саме Нестор Шуфрич може стати кандидатом у мери Одеси, якого офіційно підтримає Партія регіонів, і який спробує відвоювати Одесу у її теперішнього господаря, Едуарда Гурвіца.

Сигнал було почуто і проінтерпретовано. Посаду мера міста-мільйонника назвати «почесним засланням» важко. Більше того, висунення на неї від «керівної і спрямовуючої» політсили країни – що це, як не вираз глибокої поваги і довіри до Нестора Івановича?

Але є тут і кілька «але». По-перше, як не крути, а одеська мерія знаходиться поза межами столичної окружної, тобто, у розумінні переважної частини нашого політикуму, поза межами цивілізованого світу високих матерій. Переїзд на роботу поза Київ, тим більше на мерську посаду, де доведеться стикнутися з проблемами ринків, пляжів і каналізації, – хто б там що не говорив, але колеги Шуфрича по партії сприймуть як пониження у класі…

По-друге, мерські вибори в Одесі потрібно буде ще й виграти. Що, помітимо, буде ой, як важко – Гурвіц насиджене крісло віддавати зовсім не збирається, та й не факт, що «біло-синій» фланг місцевого політикуму усіма силами сприятиме перемозі «спущеного» з Києва «варяга». А поразка Шуфрича на виборах підірве курс його акцій: на що ж тобі, товаришу, мовляв, претендувати, якщо ти навіть мерські вибори у лояльному регіоні виграти не можеш?..

З цим, власне, пов’язана ще одна причина, чому звістка про можливе мерство в «Перлині біля моря» не може бути сприйнята симпатиками Нестора Івановича на ура. Сварки між одеськими регіоналами вже давно стали притчами во язицех. І навіть якщо Шуфричу вдасться вибороти мерське крісло, то чи не першою його проблемою стане налагодження стосунків з тим серпентарієм однодумців, який, за чутками, вже доїдає так само спущеного кілька місяців згори для вгамування конфліктів між місцевими «біло-синіми» губернатора Едуарда Матвійчика. Теж закарпатця, до речі.

Тому передбачити подальший хід подій – досить легко. Шуфрич, звичайно, як вірний солдат партії, погодиться на одеське висування і робитиме в ході місцевих виборів все, що зможе. А його товариші по партії остаточно уяснять для себе: виступати проти генеральної лінії, говорити вголос те, що всі й так знають, – небезпечно для подальшої політичної кар’єри. Тому краще не висовуватись і не рухати ту шафу, яка, падаючи, може причавити, в першу чергу, тебе.