За мову треба боротися. І ось чому

От і персонально Лукашенко закинув опозиції мовне питання: мовляв, на хріна білорусам білоруська (і справді!), бо ж «люди повинні розмовляти тією мовою, якою хочуть».

«Но їсть нюанс»: дядьку, щоб розмовляти тією мовою, якою хочеш, там, де її століттями мочили, її спочатку ТРЕБА ВИВЧИТИ. Й це важко. Не те що мову колонізатора.

Мене от ніхто не питав, якою мовою я хочу розмовляти. Але я її знаю. Вирішив розмовляти, бо мої прадіди тільки нею й розмовляли. І мама в дитинстві розмовляла тільки нею. Але мене вже вчила російською. ПОТОМУ ЧТО ТАК НАДО БЫЛО.

Але я розмовляю українською не лише тому, що я так захотів. І не лише тому, що мені мови давалися легше, ніж іншим. А й тому, що ще за СРСР і більш-менш мовне середовище мав. А от як там ваші, дядьку Лукашенко, литовці в Гродно, які нібито розмовляють литовською?

Казки дідуся Лукашенка, блін. Просто йдеш по вулиці в Гродненському районі, а там перехожі ото між собою: «Sveiki! - Kaip laikaisi?»

Ні, буває, напевне, і так... Ну так раз на кілька сот мільярдів років і людина проходить крізь стіну. Теоретично обґрунтований факт.

Риб’ята, мови насаджуються (і винищуються) політикою, а не тим, чого там хочуть їхні носії. Ірландці ж не проти були й далі спілкуватися ірландською – поки королева Вікторія не ввела обов’язкову початкову освіту in English, please. Чехи геть нічого не мали проти чеської - але Прага ще сто десять років тому була всуціль німецькомовним містом, бо... бо ПОЛІТИЧНЕ ПРИМУШУВАННЯ.

Українців і в Російській імперії, і в Галичині цілком влаштовувала українська – от тільки хрін їх хтось питав. Нобелівський лауреат Фредері Містраль писав провансальською, точніше, окситанською – ну й де зараз провансальська? Убита при народженні. А це ж, блін, Нобелівський лауреат, я вам повторюю.

Ні фіга, хлопці. За те, щоби розмовляти «мовою, якою хочеш», іноді треба боротися.

Часом для цього потрібні й повстання.