Великий подвиг маленького українського бізнесу

– Пачєму ви не паставітє абаґрєватєль, у вас капєц, как холодно...

Каже клієнтка майстрині манікюру. А та у відповідь лише нижче схиляється над робочим столом.

Бо не може розповісти, що вже всі заощадження вклала в обладнання, яке працює на павербанках і батарейках. Тому що треба щомісяця платити за оренду, отже – працювати. І вона не осилить генератор. Але під термобілизною вже третій день носить памперс, бо через постійний холод – постійний цистіт, в туалет не завжди виходить добігти.

– Я завжди у вас купувала свіжу сьомгу, ви мене розчарували, а я була вашою постійною клієнткою.

Каже покупчиня продавчині. І та відводить погляд. Бо насправді це – сімейний бізнес, і вони осилили генератор, але той не тягне відкриті холодильники, і від свіжої риби, традиційно красиво розкладеної на білій кризі, довелося відмовитися.

Покупчиня ображено йде і не бачить, що продавчиня стоїть у валянках, шапці і лижному костюмі. Бо генератор не тягне не лише холодильники, а ще й електричний котел, яким обігрівається приміщення.

І щоб врятувати маленький бізнес, їй доводиться розставляти пріоритети.

Подеколи складається враження, що безліч людей просто не розуміє, що країна живе у війні.

І що манікюр, шугарінг, сьомга, поп-корн, кінотеатр – це нині не норма. А те, що бізнес робить ціною надзусиль.

Бо орендну плату й податки ніхто не скасовував. Тож викручуйся, як можеш.

Тому усі ці кав'ярні, салони краси, магазинчики на генераторах стоять зараз не на життя, а не смерть.

Вони відчайдушно тримають тил, допоки ЗСУ і ТРО мужньо тримають фронт.

Щодня здійснюють маленький подвиг, щоб країну не поглинули пітьма й відчай.

Роблять усе, щоб після Перемоги було, куди повертатися.

Вони не отримують під це гранти. Не розраховують на субсидії. Їх не фінансує бюджет.

Кожен ват генераторного світла зрошений їхнім потом, затятістю і прихованими за ввічливою усмішкою слізьми.

Вони гребуть з усіх сил, щоб не піти на дно. Бо разом з ними на дно може піти й країна.

Тож коли наступного разу захочеться понарікати на бідний асортимент свіжої риби, холодний кабінет косметолога, неможливість відправки товару день-у-день в інтернет-магазині, згадайте, що в країні – війна.

Війна.

І просто подякуйте тим, хто щодня мовчки йде буденний подвиг, аби забезпечити бодай подобу нормального життя.

Без них ми б давно з'їхали з глузду.

Людяність – це те, що освітлює нас зсередини.