Армії вже немає. Більшість горе-офіцерів падатиме на коліна ще до пострілу

Подивіться сюжет програми «Гроші», як житлова комісія Київського гарнізону в режимі «одобрямс» видає ордери нахабним генералам на отримання уже третьої чи навіть п'ятої квартири. За рахунок держави. Вартістю у $200-300 тисяч. І за рахунок тих офіцерів, які за все своє життя не отримали жодної квартири. Які стоять у черзі по 20+ років...

Моральну, точніше аморальну сторону подібних рішень оцінювати не буду - тут усе ясно й зрозуміло. Про інше скажу, менш зрозуміле й маловідоме широкому загалу. Із власної практики вирішення таких питань на посту міністра оборони.

Перше. Ні я сам, ні жоден з членів моєї родини за період роботи міністром - житла не отримав. Жоден із членів команди, які прийшли зі мною працювати в Міністерство (перший заступник, заступники міністра, перший помічник міністра) так само - житла не отримали. Хоча дехто мав таке право, як учасник бойових дій, причому не фальшивий (з «корочками» після поїздки на два дні до Косова), а справжній, як учасник війни в Афганістані. Мій принцип по життю - «роби, як я» і цей принцип було дотримано, в даному випадку при розподілі житла.

Друге. Я знав про махінації генералів-полковників з отриманням кількох квартир, переписуванням їх на дітей-родичів, подальшою приватизацією, знову постановкою на чергу як безквартирні, отриманням нових квартир знову на себе й на нових родичів і далі - по тому ж колу... Тому після призначення міністром у 2005 році прийняв рішення про перевірку кожної квартирної справи в усій житловій черзі Міноборони (біля 50 тисяч осіб). Перевірка завершилася тим, що близько 13,5 тисяч людей було виключено з черги як таких, що не мали права на отримання житла. Галасу і скарг було море, але я витримав)

Третє. Кількох найбільш одіозних махінаторів у погонах мною було звільнено одразу ж після призначення міністром. Серед них і генерал-лейтенан одесит Педченко, який на той час отримав три квартири. Нагадаю, після мого звільнення Янукович-президент поновив Педченка на службі, більше того - призначив його на найвищу в армії військову посаду, начальника Генерального штабу. Після того Педченко отримав ще одну, а може й дві квартири, але цього я вже не міг перевірити...

Четверте. З метою максимальної прозорості розподілу житла, я видав наказ міністра (діє дотепер), згідно якого інформація про розподіл кожної (буквально кожної!) квартири оприлюднюється у відомчій газеті «Народна армія». Вказується військове звання, ПІБ, склад сім'ї, адреса будинку, номер і метраж квартири і т.ін. - щоби будь-хто міг перевірити законність і справедливість розподілу житла, чи оскаржити його в суді.

П'яте. Для того, щоби гарнізонні житлові комісії приймали рішення у максимально прозорому режимі, я видав наказ (теж діє дотепер), яким дав право присутності на засіданнях і участі у прийнятті рішень житловими комісіями - для голів Рад офіцерів з усіх військових частин гарнізону. Голів Рад офіцерів відкрито обирають у кожній військовій частині на Зборах офіцерів (це також визначено моїм наказом). Тому офіцери, якщо вони бачать незаконність чи несправедливість розподілу житла, можуть і мають право це зупинити - такі важелі впливу я їм надав згаданим наказом міністра оборони.

Шосте. Як міністр тримав питання житла під особистим контролем, з щотижневими доповідями про будівництво і щоденними доповідями про правопорушення - і негайно реагував на виявлені зловживання: через Головну військову інспекцію, Контрольно-ревізійний департамент і Військову службу правопорядку. І ще не в останню чергу - через розміщений в Інтернеті номер мобільного телефона міністра, який знали всі, майже 300 тисяч моїх підлеглих (до речі, номер залишається незмінним з моменту купівлі першої мобілки вже 14-й рік поспіль). Реагував на зловживання негайно, жорстко і незалежно від посад чи військових звань. Приміром, змусив повернути незаконно отриману квартиру офіцера Генштабу (у званні генерал-полковника), заступника міністра, багатьох інших... Прізвищ не називаю, бо на відміну від педченків-кабаненків, свою провину вони усвідомили і квартири повернули негайно, без жодного слова.

Сьоме. Коли дізнався про махінації в гарнізонах із службовим житлом (начальники давали його своїм водіям, секретаркам..., а потім своїми ж рішеннями через півроку переводили у постійне житло, оминаючи житлові черги й житлові комісії), прийняв несподіване для них рішення: право переводити службове (тимчасово надане) житло у постійне (назавжди) має лише міністр оборони; і встановив порядок подачі міністру відповідних клопотань знизу, щомісяця. І що Ви думаєте? Жодного клопотання не було) Ще один канал зловживань було перекрито.

Восьме... Десяте... Двадцяте... Міг би ще довго перераховувати конкретні (системні й точкові) зміни, запроваджені мною для вичищення цієї сфери від зловживань і корупції. Напевно, усього не вичистив і не перекрив, врешті часу на все не вистачило та й житло - лише одне із десятків-сотень інших, в т.ч. більш важливих питань у роботі міністра.

Але - навіть у рамках нині чинних тих моїх рішень і механізмів контролю: чому офіцери, які бачать порушення, так покірно мовчать і тупо голосують в режимі «одобрямс»? чому вони мовчать, коли бачать у газеті вже оприлюднені факти незаконного розподілу? ...чому? ...чому?

Мабуть, страшно? За посаду, за військове звання, за кар'єру... А на війні - буде не страшно? Думаю, більшість горе-офіцерів падатиме на коліна ще до пострілу...

Оця деградація офіцерського корпусу, насамперед моральна, що проявляється не лише в розподілі житла - в усіх сферах армійського життя, змушує мене зробити жорстокий, але справедливий висновок: армії в Україні вже немає - її доведеться будувати з нуля; ясна річ, уже після Януковича...