100 років від початку Української революції
Згадаймо ті часи. І дивімося в майбутнє. Попереду великий і довгий шлях
Ті часи проступають до нас через гравюри Нарбута, через прізвища офіцерів регулярної Армії УНР зі старих старшинських родів, через утопічні політичні проекти Центральної Ради, через гайдамацькі ікла сільської герильї, які досі нагадують про себе навіть в пост-Голодоморному українському селі.
Непочутий візіонер Міхновський, який єдиний там мав рацію від початку і до кінця,
галицький рятівник Києва Коновалець, якого підлеглі по-наддніпрянськи називали по-батькові - Єгеном Михайловичем,
втомлений життям старець Грушевський, в бороді якого Україна-Русь так і не переважила Карла Маркса,
гетьман Скоропадський, який щиро хотів і таки став українцем, але не мав залізної руки і не зміг звільнитися від ментальності російського імперського генерала,
егоцентричний і холеричний збільшовичений деструктор Винниченко,
молодий і зухвалий, але вже далеко не наївний романтик - міський інтелектуал Донцов, який ще нещодавно сидів в Лук'янівській тюрмі за соціалізм, а тепер став націоналістом та елітаристом, відверто знущається зі старої народницької інтелігенції та намагається організувати українську державну пропаганду,
чи не єдиний з них на той час справді талановитий і вправний професійний політик Петлюра, який ніби під кінець таки все робив правильно, але запізно, змучений тягарем зрад найближчого оточення, катастрофічним тягарем ніби й необхідних і вимушених, але жахливих компромісів, змучений привидом розстріляного за його наказом Болбочана...
Згадаймо ті часи. І дивімося в майбутнє. Попереду великий і довгий шлях.
Коментарі — 0