Конституційність банківського законопроекту. Чи все так однозначно?

Вже не перший день мережу та засоби масової інформації колихають категоричні та одностайні висловлювання багатьох політиків та коментаторів про неконституційність проекту закону № 2571-д, або банківського законопроекту. Хтось його ще називає виключно «антиколомойським», проте видається, що це є спрощенням та примітивізацією питання. Як власне, і одностайні критичні висловлювання про його анти/неконституційнсть. Адже конституційність чи неконституційніть того чи  іншого закону встановлює виключно Конституційний Суд і ніхто інший.

Що саме передбачає Проект № 2571-д можна прочитати за тут, зупинюся лише на окремому моменті. На питанні компенсації власникам банків, що пропонується врегулювати законопроектом.

По-перше, критики проекту говорять про повну неможливість оскарження індивідуальних актів НБУ, Фонду гарантування вкладів, Міністерства фінансів, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку. Це не так, проект передбачає особливості провадження у таких справах (Стаття 266-1 проекту). І взагалі, статті 55 і 129 Конституції ніхто не відміняв. Проте цікавить нас абсолютно інше положення, що піддається критиці, особливо через призму статті 56 Конституції України.
Частина 9 статті 266-1 Проекту пропонує, що:

«Визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта, зазначеного у частині першій цієї статті, або окремих його положень:

• не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення;
• не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку;
• не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, окрім права на відшкодування завданої шкоди.»

В медіа гучно лунає одна теза - банки забиратимуть просто так. Наскільки, я розумію дане положення, передбачається відмінний спосіб відновлення потенційно порушеного права. Можлива справедлива компенсація, проте не можливе повернення банку. Якщо відбулася не зовсім законна націоналізація, за час перебування банку в державній власності, він змінює обсяг свого капіталу та перестає бути тим самим умовним об’єктом права власності, яким був до цього. Плюс мова йде про потенційний вплив такого рішення на всю банківську систему, що вже зачіпає права ширшого кола осіб. Іншими словами, відновлення початковго права є неможливим і така потенційне відновлення може спричинити завдання збитків іншим суб’єктам. Компенсація можлива. Не бачу явних та однозначних протиріч положенням статті 56 Конституції, яка встанолює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Окремо йде питання проголосованих сьогодні Парламентом змін до Регламенту, для економії тексту допису, його розібрали – тут.

Окремим питанням є критика щодо невідповідності законопроекту елементу принципу верховенства права, а саме правовій визначеності. Мова про нечіткість або оціночність формулювань. З таким аргументом погоджуюся, проте варто наголосити, що такому принципу не відповідають практично всі закон, оскільки, відверто кажучи, важко ухвалити акт, який має ідеально чіткі формулювання. Проте це не змінює того факту, що проект в цій частині та інших, потребує свого доопрацювання в межах другого читання.

Законопроект справді є дискусійним. Окремі його проблемні питання можуть бути вирішені в межах другого читання, окремі – так і залишаться дискусійними і скоріше за все будуть поставлені перед КСУ (останнім часом так завжди). Загалом, є бажання зробити лише один простий висновок: категорична критика про однозначну неконституційність ВСЬОГО законопроекту є м’яко кажучи перебільшеною. І вкотре нагадаю, конституційність чи неконституційніть того чи  іншого закону встановлює виключно Конституційний Суд і ніхто інший.