Реформа судів перетворилася на рух по колу

Останні роки в Україні існує тенденція стабільного перезавантаження. Складається враження, що перезавантажено буде все і вся, до рівня методистів, бухгалтерів та старших спеціалістів районних державних адміністрацій. Але пальму лідерства в цьому всьому, тримають, звісно, суди.

Концептуально, проблема полягає в двох окремих питаннях. Перше – це реальні проблеми у функціонуванні суддівського корпусу та відправленні ним правосуддя. Друге – це генетичне бажання  інших гілок влади залізти «на поле» судів та підпорядкувати її власному контролю. В Україні так проблема є не лише генетичною, а і невиліковною. Особливо це стосується виконавчої гілки влади, що, на жаль, асоціюється з Президентом.
Власне, з огляду на другу проблему, складною є вирішення першої. Іншими словами, інструмент «перезавантажень» вичерпує себе, оскільки відсутня довіра до «перезавантажувачів» та легітимності їх мети. 

Якщо за часів попереднього Президента, журналістських розслідувань, що наводили на думки про бажання Адміністрації Президента підпорядкувати собі суддівську гілку влади, була неймовірна кількість, то за часів Зеленського поки таких не багато, але все-таки є.
Нещодавно, на одному з українських інтернет-видань було оприлюднено ґрунтовний матеріал, який наштовхує роздуми щодо впливу на судову владу. Суть справи в тому, що велика компанія «ТММ», що тривалий час знаходиться в судових процесах через власне небажання повертати кредити як комерційним так і державним банкам, несподівано отримала позитивне рішення в свою користь, при тому, що тривалий час програвала все, що можна. Журналісти пов’язують такі пертурбації як з можливим політичним впливом власника компанії, так і з можливим інтересом «зелених». На жаль, такі обставини практично не можливо довести, проте серйозним негативним наслідком є сам фак таких сумнівів, адже переведення звичайного комерційного спору, що лежить в небажанні компанії ТММ розраховуватися по боргам, в політичну площину, б’є як по Президенту так і по судовій системі. Особливо, при раціональному підґрунті для таких сумнівів. 

Наявність таких, або інших сумнівів в реальних мотивах очищення суддівського корпусу завжди ставитимуть успіх цієї реформи під лезо дамоклевого меча. В умовах тотальної недовіри українців до державних інституцій, сумніви серед громадян та тотальний скепсис в самому суддівському середовищі, «перезавантаження» ніколи не може привести до успіху.

Нещодавно, віце-спікер Парламенту Стефанчук висловився наступним чином: «Складнощі полягають не тільки в тому, що у нас взагалі проблеми з судами. Коли президент Зеленський йшов на вибори, він говорив: «важливо, щоб судова влада відчула себе владою». Для Президента важливо, щоб судова влада вступила в свої повноваження і керувалася виключно законом і правом».

З огляду на досвід «попередників», проблеми в реформуванні судів та класичне питання «легітимності мети», описане вище, видається, що з різкими рухами в судовій системі не варто поспішати. Можливо, такі різкі рух варто було робити в перші півроку, а зараз вже пізно.