Батьки української нації: вони йдуть один за одним, а нові на їхнє місце не приходять

У 2010-му Україна втратила Левка Горохівського. У 2012-му не стало Богдана Ступки. У 2013-му помер Михайло Горинь, у 2014-му – Євген Сверстюк. З 2016-го серед нас немає Богдана Гаврилишина і Леся Танюка. З 2017-го – Любомира Гузара.

2018-ий уже забрав Мирослава Поповича, Тараса Кияка, Івана Драча, Левка Лук’яненка. Після смерті Левка Григоровича почав складати для себе цей список і жахнувся. Велетні думки, батьки нації, моральні авторитети – за останні роки Україна втрачає їх настільки швидко. І ця порожнеча не заповнюється.

Залишилися одиниці. Минулого тижня у Львові багато спілкувався з Ігорем Юхновським. У 92 роки абсолютно світла голова, дасть фору будь-кому молодому. Схиляю голову перед його досвідом, знаннями, мудрістю і найголовніше – бажанням і надалі працювати для розвитку держави.

У нас зараз дуже дивна річ виходить. Ми починаємо згадувати і цінувати цих велетнів розуму тільки після того, як їх не стає. Так важливо слухати їх ще за їхнього життя. Я навіть впевнений, що кожен день такої уваги і поваги – це продовження їхнього життя. А також поворот на якісний розвиток держави.

Зверніть увагу, у яких роках були народжені люди, яких я перелічив на початку. Двадцяті, тридцяті, сорокові… А далі заміна їм не виросла. Як писала Ліна Костенко, «умирають майстри… а підмайстри іще не зробились майстрами».

Утворилася демографічна яма, яка далі переростає в глибоку ціннісну яму. По-перше, скоротилася середня тривалість життя, через що відсутня критична маса, з якої виділяються такі люди. По-друге, при переході від тоталітаризму до демократії відбувається зміна ціннісних орієнтирів. Додати до цього колосальний відтік українців за кордон. Я це все нанизую одне на друге і розумію, яке величезне випробовування стоїть перед нацією. Дуже скоро ми можемо залишитися без моральних поводирів. А отже, без ціннісних орієнтирів.

Давайте будемо пам’ятати про них не тільки в ті дні, коли вони ідуть від нас. Давайте вслуховуватися у кожну їхню настанову, поважати їхній досвід, розум і знання. Бо без цієї мудрості ми приречені на те, аби блукати в темряві не один десяток років.