Томос для України: війна розставила всі крапки над «і»
Ми пролили кров - свою і ворожу. І з нами стали рахуватися
Років за п'ять до війни я випадково підслухала, що кажуть про мене поза очі двоє не дуже чемних і шляхетних дядьків.
Одному з них я перед тим мала необережність сказати, що якщо раптом в Україні почнеться війна, я піду на фронт і стану снайпером.
Ну, й вони, люди з бойовим досвідом, довго й зі смаком реготалися з мене, як з повної нікчеми. Я тоді ще не відростила собі товстої шкури і, почувши це, довго плакала.
Коли почалася війна, один з них став офіцером ЗСУ. І ми з ним абсолютно випадково зустрілися на передку. Я з СВДхою, у повному спорядженні, йшла заступати на позицію і раптом наштовхнулася на нього.
Він намагався удати, що не впізнав мене. Я не дала йому такої можливості, бо це був час мого маленького тріумфу. Не всім і не завжди так щастить.
Для повчальності ситуації було б непогано, якби він виявився якимсь боягузом і повним нікчемою. Але цього не було. Наскільки я знаю, воював добре.
А цю історію я згадала не просто так, а до ситуації з Томосом. У мене зараз цілком схожі тріумфальні відчуття: це ж треба, нас стільки років називали «безблагодатними розкольниками», ми якось намагалися щось довести, з нас насміхалися - а всі крапки над «і» розставила тільки війна. Бо і патріарх Філарет, і патріарх Варфоломій, і Гундяєв, і Путін - усі ті самі, а єдиний «новий гравець» - Порошенко - вже точно не більший бандерівець, ніж був Ющенко. Що ж змінилося? А просто: ми пролили кров - свою і ворожу. І з нами стали рахуватися.
Коментарі — 0