Польща знову «воює» з Бандерою: як найкраще відповісти Україні

Україна, Ізраїль та США критично відреагували на схвалення верхньою палатою парламенту Польщі закону «Про внесення змін до закону про Інститут національної пам’яті…» (так званого закону про заборону «бандерівської ідеології»). Документ, по-перше, передбачає кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів», відповідних організацій та їхньої співпраці з Третім рейхом, а по-друге, забороняє звинувачувати поляків в участі у Голокості. Закон ще має підписати президент Польщі Анджей Дуда, але він вже викликав серйозні суперечки.

В ситуації з новим польським законом я б виходив з того, що ми зацікавлені в хороших відносинах з Польщею. Ми все одно не зможемо займати якусь консолідовану позицію разом з Ізраїлем та США, ця ситуація – більше якесь тактичне співпадіння інтересів. Воно не буде стратегічним, тому Україні немає ніякого сенсу намагатися плести якісь інтриги. Для нас це рішення абсолютно не несподіване, воно дуже прогнозоване. І от якраз Україні, мені здається, найбільше треба подумати, як не втягти себе в реагування. Тому що це буде безкінечна ситуація.

Так, є такий феномен, напрям у внутрішній польській політиці, і він зачіпає не тільки Україну, не тільки Ізраїль, а практично всіх сусідів навколо Польщі. Але якщо ми втягнемося у сварку з Варшавою на рівні заяв, прокламацій, законів - причому законів абсолютно недієвих і нереалістичних у виконанні - втягнемося в якийсь конфлікт, це почне шкодити нашим реальним інтересам, яких у нас дуже багато: у сферах безпеки й економіки, гуманітарній сфері… Мені здається, що Україні не треба зараз шукати союзників, щоб якимось чином звинуватити чи натиснути на Польщу. Якщо США з Ізраїлем (який відкликає свого посла з Польщі, - «Апостроф») щось зможуть – прекрасно. Але поляки зараз схильні особливо акцентувати на тому, що вони мають право, що це їхня позиція, що на них неможливо натиснути.

Для нас настав час виявляти стратегічне терпіння у відносинах із Польщею. Треба передусім акцентувати на тому, що нас об’єднує, докласти максимум зусиль, щоб розвивалися конкретні проекти співпраці, виявляти стриманість, мудрість і далекоглядність, розглядаючи питання, як реагувати на якісь недружні (а вони, звісно, недружні) випади з боку польського Сейму. Чи потрібна нам взаємність у цьому випадку – для мене велике питання. Мені здається, що нам не обов’язково діяти дзеркально. Іноді можна зробити вигляд, що ми чогось не побачили або це нас не стосується.

Доцільність тих заяв, які вже пролунали з українського боку, – це питання політичного смаку та політичної стратегії. На сьогодні українську владу критикують всередині країни за відсутність ініціативи, що стосується війни й відносин з Росією, відсутність стратегії і бачення. І вона намагається це компенсувати, іноді надмірно реагуючи в питаннях, які є дрібними або не варті скандалів з державами, що не є ворожими до України. Загалом в цій реакції нічого несподіваного, але я б виходив із зовсім інших міркувань, був би значно стриманішим.

Якщо ж повернутися до позиції США та Ізраїлю, то треба насамперед зазначити, що для Польщі позиція Вашингтона дуже важлива, і вона може відкорегувати якісь акценти. Реакція Ізраїлю сама собою для поляків не настільки важлива – я не думаю, що вона може щось змінити. Ми знаємо, що Ізраїль також любить емоційні реакції. Можливе якесь тимчасове зниження рівня інтенсивності відносин, але мені здається, що це не ті питання, які призведуть до серйозного перегляду політики, зміни стратегії країн у відносинах одна з одною чи якихось взаємних санкцій.