Законопроект про реінтеграцію Донбасу. Головні загрози

Вжахає.

Там, правда, є кілька позитивних змін (як відмова від згадки про Мінські домовленості і фактично відмова від амністії). Але...

Під прикриттям демагогії про визначення Росії агресором проект закону:

• є ударом по парламентаризму, звужує права Верховної Ради,

• суттєво невиправдано і небезпечно розширює права та можливості президента та частково виконавчої гілки влади. Надані в обхід Конституції широкі права та можливості для президента можуть бути використані ним не лише в цілях організації оборони та відсічі збройній агресії, але і для втручання в політичні процеси в Україні;

• не лише не усуває прогалини між вимогами законодавства і діями президента при організації відсічі збройній агресії, але остаточно виводить дії влади за межі правового поля, створює умови безконтрольності для таких дій, що, найбільш вірогідно, призведуть до масового порушення прав громадян;

• узаконює торгівлю з окупованими територіями (хоча положення про те, що порядок переміщення товарів визначається оперативним штабом змінене на Кабінетом Міністрів України).

Зокрема, закопроект (п.2 ст.11) всупереч положенням п.п. 9 та 31 ст. 85 та п.19 ст.106 Конституції України заочно схвалює неіснуючі рішення президента щодо організації відсічі збройній агресії, застосування Збройних сил та заздалегідь виправдовує будь-які неправомірні дії президента в цьому контексті у майбутньому.

Законопроект надає президенту повноваження визначення меж тимчасово окупованих територій, хоча за Конституцією це повноваження Верховної Ради (стаття 1).

В порушення Конституції України законопроект (стаття 8) надає Президенту право одноосібно без згоди Верховної Ради України приймати рішення щодо «початку та завершення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації», що фактично означає право вирішувати можливість застосування збройних сил на території України без згоди парламенту.

Законопроект фактично скасовує АТО, разом з тим, ігноруючи положення Закону про оборону, вводить новий спосіб відсічі збройній агресії – «заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях».

Відтак замість затвердженого в законодавстві порядку організації відсічі збройній агресії (створення Ставки Верховного Головнокомандувача і т.д.) створюється новий порядок – Об’єднаний оперативний штаб Збройних сил України, призначається Командувач об’єднаних оперативних сил. Призначення, а також затвердження положення про Об’єднаний оперативний штаб здійснює одноосібно президент України (стаття 9). Таким чином президент з одного боку знімає з себе політичну та правову відповідальність за ухилення від реалізації передбаченого Законом про оборону сценарію відсічі збройної агресії, а з іншого отримує повний одноосібний контроль над процесом в обсязі, що прирівнюється до стану війни.

Окрім того, останній пункт статті 9 («Втручання будь-яких осіб незалежно від посади в управління заходами із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях не допускається») фактично може означати повну непідконтрольність і непідзвітність президента, командувача об’єднаних оперативних сил та об’єднаного оперативного штабу.

Цю підозру посилюють і положення статті 10, які надають Командувачу об’єднаних оперативних сил приймати рішення щодо допуску осіб до району здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Рішення Командувача відповідно до положень тієї ж статті є обов’язковими для усіх громадян та посадових осіб.

Варто особливо наголосити, що президент та підлеглі лише йому представники командування Збройних сил України без оголошення воєнного стану отримують повні і фактично необмежені повноваження та контроль над територіями, які вони одноосібно визначають як район здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації на період, що визначається ними одноосібно.

Фактично президент України і владна більшість намагаються використати цей закон не для зміцнення обороноздатності, виправлення помилок, допущених в перші чотири роки війни, а користаються ситуацією для посилення/збільшення повноважень президента.