Чверть тих, хто обмежив права і свободи людей, і нині продовжують законотворчу діяльність
Зі скандального голосування нардепами за горезвісні «диктаторські закони», які пришвидшили падіння режиму Віктора Януковича та спровокували «вибух» серед протестуючих на Майдані, минуло чотири роки. Завдяки масовому опору українців та світової спільноти, скандальні закони, які калькували російське законодавство, хоч і були ухвалені, але проіснували недовго.
«Диктаторські закони» були зареєстровані за лічені дні до голосування, не проходили жодного обговорення та не піддавалися аналізу громадськістю, науковими та професійними колами. Нардепи голосували за скандальні закони підняттям рук, оскільки трибуна була заблокована опозицією. Тодішній перший віце-спікер Ігор Калетник спустився до залу, і проводив засідання зі звичайного депутатського місця. За словами голови лічильної комісії, «регіонала» нардепа Володимира Олійника він навіть не рахував підняті руки під час голосування, а позитивне рішення лічильна комісія ухвалила «на око». У той же день екс-спікер парламенту Володимир Рибак порушив регламент Ради, підписавши закони ввечері того ж дня.
«Драконівські норми», які на той час вже діяли у Росії, загрожували і українцям. Так, згідно з проголосованими законопроектами, заборонялося їздити колонами більше п’яти машин, носити шоломи та маски, встановлювати намети без дозволу міліції та інше. За порушення організації мітингу можна було потрапити за грати на 10 діб, а за груповий протест – отримати реальний термін – два роки. Якщо ж протест відбувався під стінами органу влади, протестувальникам загрожувало покарання у шість років ув’язнення. «Диктаторські закони» передбачали придбання Sim-карток лише за паспортом, обмежували функціонування ЗМІ за здійснення діяльності без державної реєстрації та передбачали тюремні терміни за наклеп та екстремістську діяльність.
28 січня Рада скасувала всі ці суперечливі норми.
Загалом за диктаторські закони 16 січня 2014 року проголосували 239 народних депутатів. Та цей «гріх», не завадив 63 з них на позачергових виборах у 2014 році знову отримати мандат.
для перегляду списку - натисніть на зображення
Тобто чверть тих, хто обмежив права і свободи людей, і нині продовжують законотворчу діяльність. Ще двоє прихильників диктатури стали мерами ключових прикордонних обласних центрів України. Вже після підписання тодішнім спікером Володимиром Рибаком законів 23 депутати написали заяви, в яких відмовились від своїх голосів. Та вже нині ті депутати, які чотири роки тому натиснули спусковий гачок громадського протистояння, що призвів до кривавих наслідків, не надто жаліють про це.
«Такі закони є і в розвинених країнах Європи»
Тетяна Бахтєєва, Опозиційний блок
Вони не були «диктаторськими», це їх так політично назвали. Тим більш, дуже багато так званих «диктаторських» законів були прийняті вже нинішнім парламентом. Такі закони є і в розвинених країнах Європи. Просто тоді треба було політично вилити бруд на парламент.
«Більшість цих законопроектів були правильними»
Сергій Лабазюк, «Воля народу»
Я не голосував, як і багато хто з тих, хто був у цьому списку. Олійник рахував за десять секунд більше двохсот рук – як це можна було зробити? Я експериментував у себе на окрузі, коли люди говорили, що я голосував за ці закони – просив 70 чоловік підняти руки і засікти час, скільки я буду їх рахувати. В мене є фотодокази, де я стою з опущеними руками. Хоча я і тоді говорив і зараз повторю – більшість цих законопроектів були правильними. Питання лише в тому, що вони були не на часі і прийняті в такій формі. Це все і спровокувало.
«Інакше не можна було голосувати»
Юрій Воропаєв, Опозиційний блок
Оцінюю я ці закони позитивно і голосував би знову. В ситуації, коли били депутатів, ламали пальці, виривали картки, інакше не можна було голосувати. Перші голосування в той день були картками, а після того як Малишеву (Володимир Малишев – тодішній депутат від Партії регіонів – «Главком») дали по голові і його відвезли в лікарню, а Наливайченко с Кличком почали бігати по рядах та не давати голосувати, перейшли на голосування руками. Іншого варіанту не було.
«За частину цих законів я проголосував би знову»
Антон Кіссе, «Відродження»
Це дуже спірне питання, чи варто було за них голосувати. Щодо кожного конкретного закону потрібен окремий коментар. Треба брати і дивитися. А спостерігаючи в цілому за ситуацією, яка сьогодні складається в Україні, думаю, що вони (закони – «Главком») актуальні і потрібні й тепер. Є, звичайно, в них перегини – я цього не виключаю. Але за частину законів я проголосував би знову.
Ці закони, до речі, мають місце навіть в цивілізованих країнах. Міг би хтось вести себе в Німеччині, в США так, як в Україні? Через вседозволеність люди вважають, що їм все можна і підбивають інших. За цими діями стоять економічні, кримінальні інтереси. Ми залишаємо правоохоронні органи сам-на-сам з цими проблемами.
Дуже складно визначити, де в 2014-му був спусковий гачок силового протистояння – в цих законах або ж у тому, що відбулось до них. Там же була досить велика кількість провокацій, на яких до сих пір немає відповіді. Є багато питань, на які може відповісти лише час. Але не дай Бог повертатися знову до тих подій.
Символічно, що саме сьогодні мало відбутись підготовче судове засідання за кримінальним провадженням у звинуваченні у зловживанні службовим становищем та фальсифікації результатів голосування Ради 16 січня 2014 року. Але його перенесли через відсутність прокурорів, адвокатів та екс-глави фракції Партії регіонів Олександра Єфремова. Пройшло вже чотири роки з моменту того легендарного голосування, а хто ж його фальсифікував, суд досі не розібрався. На початку роботи Ради цього скликання нова коаліція вирішила, що ті, хто був причетний до голосування за «диктаторські закони», не можуть претендувати на керівні посади в комітетах та місця в президії. Але при цьому послугами депутатських груп «Воля народу», «Відродження» та Опозиційного блоку (спадкоємець Партії регіонів), в яких засіла більшість тих, хто підіймав руки за скандальні закони, влада користуватись не гребує. Колишні «регіонали» час від часу підставляють «постмайданній» владі плече, і та ж «Воля народу» навіть не приховує своєї провладності. А деякі з «диктаторських» законопроектів в тому чи іншому вигляді намагались реанімувати вже за нинішньої влади. Так скандальна норма про обов’язкове е-декларування для громадських об’єднань дуже нагадує один з законопроектів 2014-го року, яким подібні об’єднання прирівнювались до іноземних агентів. Схожим на один з «диктаторських» дехто називає і закон про заочне засудження, який прийняла Рада задля суду над «попередниками», що переховуються за кордоном.
А Конституційний суд нещодавно виніс дуже приємне для депутатів рішення, яким скасував заборону призначати керівниками вищих учбових закладів тих, хто голосував за «диктаторські закони». При цьому КС в своєму рішенні від 20 грудня мотивував це тим, що «незрозуміло, яким критерієм необхідно керуватися при визначенні, чи є закон України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2014 року, «диктаторським». Також в рішенні суду є посилання на частину другу статті 80 Конституції щодо депутатського індемнітету, що має довічний характер. Він виключає притягнення народного депутата України до юридичної відповідальності за результати голосування у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Тож дійсно чому депутати повинні відчувати себе винними за те голосування? Всі руки підіймали – і вони також. Такими темпами події 16 січня 2014-го скоро вважатимуться, в кращому випадку, непорозумінням. А дії нинішньої влади, яка не тільки не подала тих депутатів обструкції, а й активно користується їхніми послугами, тільки додає їм впевненості, що все тоді вони робили вірно.
Павло Вуєць, Юлія Тунік, «Главком»
Коментарі — 0