Рукостискання у Мінську: ганьба чи протокол?

Сьогодні у Мінську Петро Порошенко подав руку Путіну... Особисто мені як громадянину України цим жестом дали смачного ляпаса по обличчю. А разом зі мною усім хлопцям без винятку із АТО, які щосекунди ризикують бути вбитими із російської зброї російськими солдатами, яких туди відправив Путін. Усім вдовам, матерям і осиротілим дітям. Усім, хто починає ранок не із кави, а з новин із фронту, плачучи за кожним убитим.

Циніки, крючкотвори і лакизи зараз почнуть тріщати навперебій про якийсь там протокол. Прошу - не треба: не зараз, і не час. Протоколи пишуть люди, і виконують люди (або не виконують). Наприклад, при Гітлеру був свій протокол, а при Сталіну свій.

Сьогодні було витримано не формальність, а зганьблено народ! Прийнято, що рукостисканням людина демонструє свою повагу. Цим рукостисканням було показано усьому світові, що наш Гарант має якийсь вияв поваги до віроломного агресора, який поставив за мету нас знищити? А в цю секунду рукостискання у чийсь дім в Україні увіqшла домовина із вбитим героєм....

Але й цього виявилося недостатньо, бо довелося пережити ще й якусь меншовартісність (говорю персонально за себе): промова Гаранта чомусь звучала РОСІЙСЬКОЮ мовою? Чому? У нас уже немає своєї державної мови? Невже важко усвідомити елементарне: цим ми вкотре зробили Путіна вищим і особливим! І не треба всяким приспішникам вихвалятися, що Президент розуміє і говорить російською без перекладача. Глава держави бере участь не у лінгвістичному конкурсі, а представляє гідність держави і народу! А якщо йому так хотілося бути ближчим до учасників зустрічі, то чому саме до Путіна, а не до решти гостей? Назарбаєв говорить казахською, містер Еттінгер - німецькою, Кетрін Ештон - англійською, Карел де Гюхт - нідерландською, а у Лукашенка рідна - білоруська. Чи навіть у такому елементарному ми уперто демонструємо, що Путін понад іншими...