Провокація у Гуті Пеняцькій пахне спецоперацією «братів»

Історія Гути Пеняцької дуже красномовна. Вона є свідченням співпраці відділків Армії крайової чи осіб, які себе саме так ідентифікували, з МГБешним радянським партизанським з’єднанням. Вони брали участь у знищенні українців у ряді навколишніх сіл, влаштовували реальну різню щодо мирних мешканців. Віддаленість від основних доріг та відповідні природні умови захищали цю фактично військову базу від розплати.

Але коли було спалене село, чув від реального свідка події, жінок і дітей ніхто не зачепив. А чоловіки самі зі зброєю відступили до лісу, частина загинули в бою на околиці села, тож говорити про спалення мирного села – це повна брехня.

Це була справжня воєнна база. Усі загиблі полягли зі зброєю в руках під час бойового зіткнення. Розстріляли лише якусь штабну групу, яка не встигла втекти (казали, що вони говорили російською).

А щодо пам’ятної плити, то вона, схоже, була оформлена більш-менш коректно, як і весь міні-меморіал, наскільки на це був спроможний Анджей Пшевознік (колишній керівник Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва при Мінкульті Польщі, тоді він спокійно роз’їжджав Західною Україною й легко домовлявся з місцевим керівниками про подібні монументи). Якщо ми хочемо створювати такі ж пам’ятні монументи на втрачених землях у сьогоднішній Польщі, то мусимо демонструвати толерантність у розумних межах.

Знищення пам’ятної плити – явно недопустима провокація. Чомусь монумент ніхто не рухав, коли його споруджували, коли до нього ще їздили демонстративно з польськими прапорами відвідувачі, як і тоді, коли партія «Свобода» ще воювала з «чужими» пам’ятниками. Зараз про Гуту Пеняцьку всі вже остаточно забули – і в Україні, і в Польщі...

Але почалися провокації і хтось приїхав робити брудну справу. Пахне спеціальним напрацюванням «братів». Ця стела в такій глухомані, що нікому очі не разила. Жодного села поблизу, дорогу, певно, ще за Польщі ремонтували.

Туди навіть влітку доїхати важко – повне бездоріжжя. Сам пробував проїхати цією дорогою й глянути на меморіал, але за кілометр розвернувся й не ризикнув. А в ці сніги туди добратися можна було лише на дуже сильному й високопрохідному транспорті. Якраз випав сніг і його там гарантовано ніхто не чистив, бо на цій ділянці дорога нікуди не веде, її як наскрізну не використовують.

Зараз згадав інший подібний злочин – підрив монумента українським дивізійникам неподалік на горі Жбир над Ясеновим понад 25 років тому. Тоді теж через село вночі проїжджала невідома машина підвищеної прохідності. На той час це був УАЗ ніби з радянськими військовими номерами. Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/01/13/provokatsiya_u_guti_penyatskiy_pahne_spetsoperatsiieyu_brativ_1024755