Справи Божі. Чому поки рано сподіватись на об'єднання українських церков

Міністр культури Ткаченко патетично сповістив, що «крига скресла». Йдеться про зустріч (нараду) між ПЦУ та РПЦвУ (так звана УПЦ). Якби все було саме так, для мене виникло б складне питання, як це все оцінювати. Бо це, як об'єднати комуністичну Північну Корею з демократичною Південною й очікувати, що з цього вийде щось демократичне, цивілізоване й не агресивне. Шанс ніби й є, але дуже невеликий.

Але поки такої дилеми нема. Міністр трошки перебільшив значимість події. Нарада, в якій взяли участь представники з обох сторін в кількості приблизно по 10 отців, справді відбулася. Але від ПЦУ це було офіційне представництво, а з другого боку 10 священиків не мали повноважень від своєї ієрархії та представляли лише власні парафії.

Логічно було б припустити, що це «передова група», яка має узгодити попередні умови та технічні питання, а паралельно можна було б оцінити реакцію своєї пастви. Але здається мені, що й це не відповідає дійсності. Як твердять українські православні експерти, отці з боку нинішньої «УПЦ» не мають впливу в своїй структурі, представляють у ній проукраїнську меншість та вже програли дискусію на недавньому соборі представникам Онуфрія. Йдеться про ту групу, яка звернулася до патріархів древніх Церков із закликом провести церковний суд над кірілом гундяєвим путіновичем. Ще вони вимагали цілковитого розриву з москвою, а не імітації створення незалежної церкви.

Схоже, що й цього разу була представлена патріотична, але все ж меншість у РПЦвУ. Їхні мотиви, напевно, полягають у надії, напрацювавши якісь механізми, підштовхнути Онуфрія до переговорів. Але це видається чимось неймовірним. Думаю, що врешті цю ініціативну групу видавлять із рашистської антицеркви й вони з часом індивідуально пристануть до ПЦУ, що також не зле. Але сподіватися на національне відродження московського попівства – це надмірність.