Шукаєте зраду? Вона у ваших головах

Це не з актуального, просто нагадалося... Пригадуєте, як цього тижня 90% Фейсбуку, інтернет ЗМІ та більшість телеканалів повідомили нам, що Європейська спілка мовників вирішила покарати Україну за неучасть російської виконавиці й уже нас самих позбавити права участі. Новина виглядала щонайменше дивно. Та й запропонована санкція якось нелогічна, швидше б відбирали право на проведення конкурсу.

Тому пройшовся за смердючою стежинкою цієї «епохальної новини». Вгадайте з першого разу, куди привів слід. Певна річ, що до Рашистану. Первісний матеріал появився на «Иносми.ру» – передрук з якогось європейського таблоїда. Там, до речі, писали лише, що подібну пропозицію висловила одна з керівних чиновників Спілки Інгрід Дельтендре, а далі вибудовувалися всілякі припущення, доволі безглузді. Далі «новину» обробили на Рашен-гебельс ТВ і подали московським підданим уже в формі, що Спілка планує саме так покарати Україну. А потім інформація швидесенько перекочувала в український інформаційний простір. У цей же час жодних повідомлень в європейськиї ЗМІ з цього приводу виявити не вдалося. Я то реферую іншу сферу видань, але попросив знайомих, які спеціалізуються на темі культури й мистецтва. Ті знайшли два непримітних повідомлення нейтрального змісту в дрібних виданнях.

А знаєте, що це означає? Та тільки одне – практично всі зарубіжні новини в наших ЗМІ та соцмережах походять виключно з Московії (!!!). Ніхто навіть не пробує перевірити рашистські фейки в реальних виданнях, передруковують некритично умисну брехню. Телеканали для деяких важливих сюжетів використовують власних зарубіжних кореспондентів, але решта новин усе одно беруть із тої самої Раші.

Це абсолютно традиційна практика. Пригадую, як мені телефон обірвали з темою так званої «реституції кресів», тобто повернення майна, яке залишилося після депортованих від 1944 року з Західної України поляків. Я про все це тоді багато написав – про повне безглуздя навіть постановки такого питання. Так от, про цю реституцію писали на Раші й в Україні. Але в Польщі, у якій ніби то розвивалися такі «драматичні події», ніхто нічого не знав і не писав. Більше того, саме цього дня хітом у Варшаві була інформація про учнів польської гімназії, які зібрали за добу кільканадцять тисяч підписів проти депортації своєї однокласниці та її мами, які втекли від війни з Луганщини до Польщі. Буде зайве говорити, що в Україні про це ніхто (окрім вашого покірного слуги) не згадав. А навіщо? Про це ж не говорили на рашистських каналах.

Шукаєте зраду? От я вам навів її приклад. Порахуйте панове, скільки разів, повторюючи в Фейсбуці московські фейки, ви самі до неї приєднувалися?