Закон про відповідальність за підкуп виборців: у чому проблема

Наведу деякі позиції із затвердженого на Кабміні законопроекту, який посилює відповідальність за порушення виборчого законодавства:

• Незаконне використання, вкидання бюлетеню – 2 роки;
• Розголошення волевиявлення виборця членом комісії, кандидатом, спостерігачем – 2-5 років;
• Розголошення волевиявлення виборця третьою особою – до 2 років;
• Надання кандидату неправомірної вигоди (підкуп технічних кандидатів) – до 6 років (можливість проведення негласних слідчих дій);
• Підкуп виборця – до 6 років (можливість проведення негласних слідчих дій);
• Прийняття виборцем неправомірної вигоди – до 2 років;
• Прийняття кандидатом неправомірної вигоди – до 2 років;
• Агітація шляхом надання громадянам неправомірної вигоди – до 2-6 років;
• Агітація шляхом надання юридичним особам неправомірної вигоди – 2-6 років.

Це, попри наше легковажне ставлення, дуже важкі правопорушення, спрямовані проти основ демократії, конституційних прав, свобод і обов’язків громадянина, фактично, проти самого державного устрою в країні. І це не патетика. Саме так у демократичних країнах оцінюють прямі фальсифікації та зловживання під час виборів. Тому покарання за них має бути достатньо суворим.

Сам закон розробляли добре підготовані фахівці з громадської мережі «Опора» під керівництвом Ольги Айвазовської. Законопроект підготований фахово, заповнює ряд прогалин у чинному законодавстві, логічно уточнює терміни, посилює відповідальність. Тому за нього голосувати треба. Тут не може бути двох різних думок.

Але я був би не я, якби до єлею не додав трошки дьогтю. Чи цей закон змінить кардинально ситуацію на виборах? Частково таки допоможе: хтось побоїться, трошки менше буде шпарин, через які звикли пролазити порушники, тощо. Питання лише в тому, чи будуть ці зміни кардинальними, дієвими та всеохопними? І тут у мене оптимізму меншає.

Найперше, усі ці (чи майже всі) правопорушення й сьогодні караються чинним законодавством. І більшість таки кримінально, а не адміністративно. І що? Порушень зараз, дійсно, не аж так багато, як у старі часи. Але причина жодним чином не пов’язана з кримінальною відповідальністю.

Серед суб’єктів порушень на виборах можна виділити три великі мегаблоки: влада, провладні кандидати й партії, опозиційні кандидати й партії. Раніше справедливість найцинічніше розтоптувала влада як інститут. Цим дуже активно користувалися провладні кандидати, а їхні опоненти теж не дуже відставали, хіба деколи мусили поводитися трошки обережніше. Зараз перший чинник практично повністю усунутий. І це без жодної іронії. Два інші нікуди не ділися.

А силу закону ні проти кого не застосовують. Чи хтось може згадати гучні кримінальні справи за порушення на виборах? Ні, такі були в 2005-му, йшлося про кільканадцять тисяч звинувачень, провадилися до осені, а потім після «мирової» між Ющенком і Януковичем усі були припинені.

Сьогоднішні санкції закону теж доволі жорсткі, хоча й не такі чіткі. Якби ми могли оперувати якоюсь статистикою про співвідношення доведених до суду проваджень та отриманих вироків, то цей закон, безумовно, покращив би статистику. Але ж нема що порівнювати й що покращувати...

Тому, коли Ольга Айвазовська на Кабміні представляла законопроект, вона, безумовно, заслуговувала на наші оплески за якісну роботу. А коли про закон говорив міністр Аваков, то виглядало це якось сюрреалістично: ти не робиш нічого при чинному законодавстві, але хочеш нового. Але чи буде воно дієвим, якщо його реалізовувати з такою самою «ретельністю»? Це щось як про НАБУ й Антикорупційний суд – хоч із ним, хоч без нього, а справи ж розвалюються ще на стадії слідства...

А друга проблема уже в нас самих і в наших політиках. Доки є попит і пропозиція на нечесні вибори, доти знайдуться не лише дурні, які тупо підуть на кримінал, але й розумні технологи, спроможні будь-який закон обійти. Той же підкуп виборців. Сам сходу міг би тут виписати цілий список брудних технологій, але не хочу поганих порад давати фальсифікаторам. І завжди хороший юрист доведе, що кандидат чи партія ні в чому не винні й закон не порушено і ні про які вибори не йшлося – чиста доброчинність від сторонніх осіб.

Тож закон ухвалювати таки необхідно, він правильний і корисний, щось трошки виправить. Але головну зміну слід робити не лише в законах, а найперше в головах...