Як війна в Україні змінила Європу

Варшава. Для Європи війна в Україні стала досить хорошим явищем – спочатку відважні українські патріоти дещо відступили перед жорстоким російським вторгненням, однак згодом допомогли відновити віру в цінності демократії та спільної оборони.

Коли українські війська просунулися вперед, європейські лідери, які зібралися на конференцію, були в захопленні від того, що багато хто назвав майбутнім українським тріумфом над президентом Росії Володимиром Путіним і беззаконною автократичною системою, яку він представляє.

Святкування перемоги хвилююче, але дещо передчасне. Ймовірно, попереду ще багато місяців кровопролитних боїв зі зростанням небезпеки застосування тактичної ядерної зброї Росією у спробі запобігти своїй поразці. Але політики з усієї Європи, здавалося, були настільки захоплені недавнім успіхом України на полі бою, що багато хто відкидав небезпеку ескалації конфлікту й забув про те, наскільки холодною може бути ця зима для Європи.

Ми аналізували війну в Україні у військовому плані, але вона знаменує й надзвичайний культурний зсув для Європи. Майже два десятиліття тому, на тлі гострих розбіжностей щодо війни в Іраку, Роберт Каган написав: розбіжності щодо застосування сили настільки загострилися, що скидалося на те, буцімто американці прибули з Марса, а європейці – з Венери.

Лише три роки тому президент Франції Еммануель Макрон заявив, що НАТО переживає «смерть мозку». Коли главою США був президент Дональд Трамп, який також різко висловлювався про НАТО, скидалося на те, що трансатлантичний альянс вже розвалюється по обидва боки океану.

Війна в Україні значною мірою змінила фобію Європи щодо користі військової сили та цінності міцного альянсу зі Сполученими Штатами. Звичайно, європейці більше обгортаються в український синьо-жовтий прапор, аніж у червоно-біло-блакитний. Але тим не менше це знаменує величезний зсув – і не в останню чергу тому, що його підтрмують молоді європейці, які мало що пам’ятають про холодну війну, однак відчувають відразу до жорстокості авторитарного режиму Путіна.

«Європа та США зараз ближчі один до одного, аніж будь-коли раніше», – заявила міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок на Варшавському форумі безпеки, висловлюючи точку зору, яку поділяють багато інших спікерів. «Війна почалася і ми дещо запізнилися, але все ж змінили наш курс на 180 градусів й почали підтримувати Україну». (Спонсором конференції виступив Німецький фонд Маршалла, довіреною особою якого є я).

Лише рік тому Німеччина, здавалося, робила ставку на те, що для її економічної безпеки потрібні хороші відносини з Москвою та постійний потік російської енергії. І от це доброзичливе ставлення до Росії змінилося. «Те, що ми побачили зараз, – повернення Америки як важливого фактора європейської безпеки», – сказав Норберт Реттген, відомий німецький правоцентристський політик, який до минулого року очолював комітет із закордонних справ в німецькому парламенті.

Зустріч у Варшаві символізувала іншу реальність нової Європи: центр тяжіння НАТО перемістився на схід, до Польщі та країн Балтії, які є історичними ворогами російської влади.

Президент Польщі Анджей Дуда сказав під час невеликого зібрання в палаці Бельведер, що зухвала позиція України нагадала йому про те, як польська армія зупинила експансію російської більшовицької армії на захід у 1919 році та, за його словами, змінила історію Європи. Біля палацу, де він виступав, стоїть культова статуя генерала маршала Юзефа Пілсудського, який тоді командував польською армією.

Ці глибокі історичні пристрасті знову розпалила війна в Україні – і виникає небезпека дивитися на Росію виключно очима Польщі чи Прибалтики. Але, як заявив на конференції міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавскі, «Центральна та Східна Європа має своєрідне лідерство» у війні проти Путіна.

Проте в той же час центр тяжіння НАТО перемістився й на північ, до Фінляндії та Швеції, двох традиційно нейтральних країн, які були настільки шоковані вторгненням Путіна, що приєдналися до альянсу. Як нагадала групі Анна Віслендер, яка очолює офіс Стокгольмської Атлантичної ради, востаннє Швеція приєдналася до європейського альянсу за часів Наполеона, більше 200 років тому.

Найдивовижнішою темою цієї зустрічі стало відкидання ядерних загроз Путіна. Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що брязкання зброєю було просто «спробою нас налякати». Колишній міністр закордонних справ і оборони Литви Лінас Лінкявічюс погодився, що тактична ядерна зброя «нічого не дасть у військовому плані». Адмірал Роб Бауер, норвежець, який очолює військовий комітет НАТО, сказав, що попри російські ядерні загрози, «стратегічно росіяни вже програли війну».

Коли в повітрі витають тріумфальні розмови, варто бути скептичним. Війни не закінчуються легко чи акуратно. Але зміни, які український конфлікт вніс у європейські настрої, видаються цілком реальними, і вони можуть тривати десятиліттями.

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)