Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Про статус «аспіранта» в НАТО

    • Володимир Горбач

      Аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва

    • Розсилка
    Про статус «аспіранта» в НАТО

    Новина, звісно, позитивна, але не варто її й переоцінювати. Бо насправді маємо справу із суто технічним рішенням - не було на сайті НАТО згадки про аспірації України, а тепер є.

    Що ж насправді сталося?

    17 лютого у дискусії на Мюнхенській безпековій конференції заступник генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Роуз Геттемюллер наполягала, що Україна відрізняється від інших держав, які прагнуть членства в НАТО.

    Згадавши при цьому, що країнами, зацікавленими у членстві є Боснія і Герцеговина, Македонія, Грузія та Україна, вона зазначила, що "Україна - єдина, що не заявила про це як про частину національної політики, що вона прагне отримання Плану дії щодо членства, а саме це є шляхом до членства в НАТО".

    Справа у тому, що шлях України до НАТО вже є насправді доволі довгим, але, на жаль, плутаним. І не завжди це були кроки вперед, були й кроки назад. У 2008 році нам в Бухаресті урочисто пообіцяли, що Україна і Грузія будуть членами НАТО, але фактично відмовили у наданні Плану дій щодо самого членства. Заявка була вже тоді - спільний лист Президента Ющенка, спікера Яценюка та Прем'єрки Тимошенко на адресу Генерального секретаря НАТО було спрямовано на початку 2008 року.

    Але вже У 2010 році Президент Янукович сам відмовився від цієї ідеї, будь-які згадки про майбутнє членство України у НАТО було повикреслювано з усіх законів та нормативних документів.

    Очевидно, це так яскраво закарбувалося у пам'яті функціонерів НАТО, що вони не помітили як минулого року Верховна Рада скасувала ті законодавчі зміни, які запровадив Янукович. 8 червня 2017 року Верховна Рада України ухвалила проект закону № 6470, який передбачає повернення курсу України на вступ до Північноатлантичного альянсу (НАТО). Відповідні зміни було внесено до законів України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" і "Про основи національної безпеки України".

    І саме про це, судячи з усього, йшлося під час зустрічі віце-прем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе із заступницею Генсека НАТО Роуз Геттемюллер минулої п'ятниці 9 березня у Брюсселі. Пояснення задовольнило співбесідницю і згадку про "аспірації" України додали на офіційну інтернет-сторінку Альянсу.

    Але сам статус "аспіранта" - це найперша сходинка, яку ми пройшли давним-давно, десь з 2002 року, коли у нашому законодавстві вже зазначалася стратегічна мета членства в НАТО. Після цього, з 2005 по 2008 рік Україна мала фазу "Інтенсифікованого ділогу з НАТО з питань членства та відповідних реформ". Який закінчився у 2008 році проханням України про надання Плану дій щодо членства. До речі, 4 квітня виповниться вже 10 років Декларації Бухарестського саміту, яка обіцяла, що Україна і Грузія колись стануть членами НАТО...

    Звісно, зараз не хотілося б думати, що згадка про статус аспіранта відкине наші відносини на початкову фазу руху до повного членства. Бо насправді сьогодні Україна внутрішньо готова до членства набагато більше ніж будь-коли в своїй історії. Але і зовнішнє безпекове середовище серйозно змінилося, причому кардинально, і в гірший бік.



    Саме на це зараз вказують наші опоненти - супротивники і України і НАТО. Мовляв, без врегулювання відносин з Росією НАТО не наважиться прийняти Україну до себе. А "врегулювання" може бути лише ціною відмови України від членства...

    Логіка зрозуміла. Але майбутнього ми знати не можемо, а можемо лише про нього здогадуватися, прогнозувати. Тож згадана вже логіка - це теж предмет віри, точніше, невіри в членство України в НАТО.

    У мене інша точка зору, я думаю і сподіваюся (вірю), що вступ України в НАТО відбудеться одночасно з морально-політичною капітуляцією Росії. І тут два варіанти-пояснення: або вступ України в альянс закріпить поразку Росії, або він і стане причиною цієї поразки. Тому для мене ці речі безпосередньо пов'язані між собою. А отже, прагнучи перемогти Росію, ми маємо прагнути до членства в НАТО. Безвідносно до того, чекають нас там чи не чекають. Готові вони нас прийняти чи не готові. Головне аби ми були готові у відповідний момент, коли знову відкриється "викно можливостей" посилити собою альянс і за допомогою альянсу посилити себе.

    Статус аспіранта, Інтенсифікований діалог, План дій щодо членства - це все етапи на цьому шляху, формально обов'язкові натепер, але не гарантують остаточного успіху. Головне ж рішення буде усе одно ухвалюватися як політичне. З одного боку - Україною, а з іншого - альянсом. І ніким більше.

    Джерело: День

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    Вадим Денисенко
    Вадим Денисенко

    Народний депутат України (БПП)

    Єпископ Євстратій (Зоря)
    Єпископ Євстратій (Зоря)

    Секретар Священного Синоду УПЦ КП

    Богдан Яременко
    Богдан Яременко

    Голова правління «Майдан Закордонних Справ»

    Ігор Луценко
    Ігор Луценко

    Народний депутат, «Батьківщина»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ