Місто чи село? Де легше вижити під час кризи

В страшні голодоморні 1932-1933 роки сільська Україна не лише голодувала, а й мерла. Моя баба в той рік звезла у Київ в «Торгсин» все сімейне золото, яке обмінювала на хліб чи просто на борошно. А міста так-сяк харчувалися і жили. Та криза була зумисним геноцидом саме сільської України.

В німецьку окупацію 1941-1944 років страшно було всюди, нацисти людей страчували цілими селами та містечками. Проте щодо харчування, в селі було трохи легше. З міст люди тікали на села до родичів, вимінювали на харчі одяг, цінні речі, вишукували сільських родичів, хто міг би надати притулок. Виживали з городу, риболовлі, грибів та ягід.

В повоєнні роки, особливо в 1947 був голод, який страшніше зачепив село, але не усюди. Тут вже маю спогади з перших вуст. Мій дід був залізничник, машиніст на паровозі. На роботу їздив на Київ (в 1947 товарною станцією був «Київ-Московський»), а жив в селі на Чернігівщині. Розповідав, що після війни його ледь не силком змушували переїхати жити в Київ, давали квартиру (що було неабиякою вигодою). Дід вагався, але врешті відмовився. А щоб відчепилися, навіть хабарі харчами начальству возив. Причина була проста. В селі був свій город, кури, свиня на забій, а в Києві був голод, жили на голому пайковому хлібі.

В подальшому, на щастя, голодних років не було. Село ростило собі та на продаж городину та худобу, в міста їздили за харчовою екзотикою на кшталт «Докторської ковбаси».

Аж поки питання не постало руба у 1992. Знецінились гроші, зникли заощадження. Спорожніли полиці магазинів. Не стало спочатку зарплати, а потім і роботи. Треба було щось робити. І в ці роки багато хто вибирав сільські городи, дачні ділянки, брали в обробку під картоплю навіть віддалені шматки поля. Благо, транспортної блокади не було. Тож знов з точки зору харчування на деякий час в селі стало надійніше, ніж в міській квартирі.

Як-то воно буде зараз, у 2020? Невже дійдемо до вибору між селом та містом за принципом наявності харчів?