Про Алена Делона, сніг та роботу комунальників

У класиці світового кінематографу є такий фільм «Рокко та його брати» італійського режисера Вісконті. У фільма кілька Оскарів, інші премії, молоді Ален Делон та Клаудія Кардінале.

І є там такий сюжетний момент. 1960-і роки. Події відбувається зимою в Мілані. Бідна сім’я приїхала до великого міста шукати роботи та заможнішого життя. Попервах бідують без роботи і грошей. У сім’ї четверо дорослих братів. І ось ранком вони прокидаються і бачать сніг на дворі. Одразу всі прокидаються, радіють, нашвидкуруч тепло вдягаються, щось там снідають і сунуть до муніципалітету. І не одні вони такі, ранковою вулицею тягнуться інші чоловіки, і всі радіють рясному снігопаду.

А справа в тому, що в Мілані нечасто йде сніг, хіба коли не коли. І муніципалітету аж ніяк не вигідно тримати на постійній роботі цілий штат прибиральників для того, щоб кілька разів на рік розгребти тротуари, провулки та вулиці міста від снігу.

Натомість за такої погоди до мерії сходяться незаможні містяни, яким не завадить разовий непоганий заробіток.

Це я до того, що в Києві 2020-х зима не більш сніжна, ніж в Мілані 1960-х. Проте наша «мерія» тримає величезну кількість спеціалізованої техніки та персоналу заради того, аби кілька разів на рік пошкрябати асфальт від благенького сніжку.

Я не кажу, що зараз варто здати на брухт усі снігоприбиральні авто та чекати на молодого Алена Делона з лопатою. Але мабуть, в питаннях витрати грошей, Ален Делон був би ощадливішим для київського бюджету.