На припинення війни на Донбасі підуть роки

В Станиці Луганській завершилося розведення підрозділівЗСУ та формувань так званої «ЛНР.

Ще у 2016 році вибрали три майданчики для розведення військ і розмінування. Тоді виконали все, окрім Станиці Луганської. Це не вдавалося через складні технічні і військові умови. І місцеві мешканці просили військовослужбовців не відходити. Боялися, що зайдуть сепаратисти з росіянами. Тепер повернулися до цієї ідеї. Це була ініціатива української сторони і вона здійснилася. Перший пункт Мінських домовленостей – це зупинення вогню, а в цьому велику роль грає відведення військ. Наша сторона заявила, що залишає за собою право на швидке повернення у разі порушення домовленостей, але ОБСЄ підтвердило, що умови були виконані.

Але більш важливим є стратегічний підхід. Цілком можливо, що ці дії стануть кроком до повного виконання першого пункту Мінських домовленостей – призупинення бойових дій. На припинення війни підуть роки, але зупинити бойові дії - це важливо, бо в них гинуть наші військові. Якщо вдасться встановити режим тиші, який стільки разів порушувався, це буде дуже важливо. Але цього не вдасться досягнути, поки Путін не бачить у цьому доцільності. Навіть моряків він не хоче просто так віддавати. Тому поступок у випадку Станиці Луганській я не бачу.

Я не прихильник характеристик «зрада» чи «перемога». Вони амбіційні і мало до чого призводять. А істина – вона посередині. Це розведення військ на маленькій ділянці лінії зіткнення. Якби вдалося досягнути припинення бойових дій, то це було б велике просування вперед.

Моя позиція в тому, що Мінський формат – тактичний, найнижчий формат. Нормандський формат – це середній, по-військовому – оперативний рівень, який може вирішити питання щодо обміну полоненими, запровадження режиму тиші. Зараз, щоб підняти рейтинги і можливості Віктора Медведчука, «поплескати його по халяві», провели обмін. Але подивіться, кого вони віддали: дезертира; військового, який повинен підтвердити, що ЗСУ вели обстріли цивільного населення; військового, який спав у кузові, коли машина заїхала до бойовиків, і цивільного. Це добре, що ми відстоюємо позицію, що наших громадян треба повертати. Але вони не віддали нам ані Володимира Балуха, ані Олега Сенцова. Хоча зараз збираються в США представники 10-15 країн для прийняття рішення з приводу Росії. А у Британії напрацьовується рішення щодо арешту нерухомості росіян, які мають там активи, особливо у Лондоні. До таких підходів будуть вдаватися, якщо не буде поступок у звільненні моряків. Адже Америка та Британія – володарки морів.

Для Дональда Трампа було б важливо, аби українське питання вкладалося в рамки його передвиборної кампанії. Але Україні це треба зробити подачу. Польща будує військову базу, яка носить ім'я Трампа. Ізраїль будує на Голанських висотах (Трамп визнав їх частиною Ізраїлю всупереч рішенню ООН. – «Апостроф») нове поселення і на знак вдячності американському президенту воно також носитиме його ім'я. А Україна не стояла на першому місці у повістці Трампа під час зустрічі з Путіним. Україна має запропонувати план «Правди і часу». Маємо визнати, що нас найближчі 10-15 років не чекають у НАТО. Тому маємо підписати угоду, що в найближчі 5 років Україна туди не вступатиме з можливістю її пролонгації на 10 років. У відповідь, присутність російських військ у Криму має бути зменшена до рівня 2014 року – зі стратегічного до тактичного.

Коли якийсь стратегічний хід буде знайдено між США, Москвою за участю України, то будуть напрацювання і в Нормандському форматі, і на тактичному рівні. Але чекати, що на Мінських переговорах вирішиться якесь питання, не варто.

Нормандський формат не може стати стратегічним, бо 5 років війни показали, що у керівництва Німеччини і Франції дуже велика залежність від росіян – економічна, політична і у якомусь сенсі військова. Бо у Путіна вже зараз потужне військове потужне натреноване угрупування на південному і західному напрямку.